Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"

Я повернулася до Андреса, коли Пабло завернув за ріг. На обличчі немає синців, та й вигляд має пристойніший, ніби й не бився щойно. Тільки волосся скуйовджене трохи. Я підняла руки і поправила їх. Боялася, що він скаже. Серце болісно і прискорено забилося, передчуваючи біду. Але він просто взяв мене за руку і повів за собою до виходу. Ми мовчки вийшли, сіли в машину і поїхали. Я не промовила жодного слова. Усе, що могла сказати, вже сказала Пабло, і він це чув. Нічні дороги були жваві, але ми приїхали в якийсь парк, де панували тиша і порожнеча. Зупинилися. Я дивилася на свої пальці, боячись навіть повернутися в його бік. Сподіваюся, слова Пабло не послужили спусковим гачком, інакше я цього не переживу...

- Саме тому я так довго не підпускав тебе до себе. А точніше, себе до тебе, - сказав, і я нервово зковтнула. - Він має рацію, Емілія. У всьому.

- Не в усьому.

- Так. Ти така чиста, світла, готова підставити себе під каміння через чужу людину. Повна протилежність мене. Ти рятуєш людей, я їх штовхаю в прірву.

- Знаєш, Андресе. Я ж розумію, чому ти це робиш. Не підтримую, тому що підсісти на наркотики - одне з найгіршого, що може трапитися в житті людини, - я глянула на нього. Андрес стомлено потирав перенісся. - Але розумію. Якби ти займався цим за власним бажанням, я б не змогла бути з тобою. Йти на отруєння людини усвідомлено - злочин. Але ж я знаю, як тобі це неприємно. Бачила на власні очі, з яким презирством ти дивився на того Αлонсо... Мені не потрібно нічого пояснювати. Я розумію, правда.

Він повільно видихнув і підняв на мене очі.

- Я не продаю новачкам. Тільки тим, хто вже довгий час займається самознищенням і не хоче нічого змінювати. Таких багато. Здебільшого це ті, у кого грошей до біса і більше, і їх нудить уже від звичайного життя.

- А якщо до тебе ось так, як сьогодні підійдуть у барі? Не продаси?

- Продам. Тим, хто підходить стабільно і кого знаю. Для чистих у мене нічого немає.

- Ну ось бачиш! Я якраз про це і кажу! У цьому різниця між тобою та іншими дилерами.

- Ти виправдовуєш мене перед собою, Емілія...

- Ні. Я намагаюся показати тобі, що ти не такий поганий, як думають інші. Та й ти теж. Просто, будь ласка, не відштовхуй мене після слів Пабло. Не слухай його! Слухай себе! І... мене...

Я сумно посміхнулася.

- Я й не збираюся тебе відштовхувати, - нарешті й він подарував мені хоча б натяк на посмішку. - Ти ж така настирлива! Скільки разів я намагався налякати, відштовхнути, образити, але тобі ж байдуже. Скільки не намагався тримати на відстані, не вийшло. Α тепер уже пізно. Ухвалених рішень я не змінюю.

- Я так і знала, - видихнула я, обхопивши його обличчя долонями. Серце полегшено заколотилося.

- Ти подобаєшся мені, Емілія. І ти перша, кому від мене знадобилися не тільки секс, гроші чи наркотики. Я б хотів зробити все простіше. Хотів би, щоб наша зустріч відбулася в іншому місці і в інший час, але це неможливо. - Він погладив мою вилицю великим пальцем, і я, як кошеня, потерлася щокою об його долоню. Він посміхнувся куточками губ і чорні очі потеплішали. - Правильно Пабло сказав - ти справжня. У тобі є те світло, якого не вистачає багатьом дівчатам, і ти даєш мені надію на краще. Якимось чином вселяєш віру в те, що не все так погано в цьому чортовому світі. - У мене сльози на очі навернулися, а він схилився і торкнувся своїми губами моїх. М'яко. Обережно.

Я потягнулася ближче і відчула, як сильні руки перетягують мене до себе на коліна. Пальці гладять плечі, а я не можу насититися цим поцілунком. Від однієї думки, що я могла більше не відчути солодкості його губ, мороз біг по шкірі. Андрес, продовжуючи цілувати мене, хрипким голосом промовив:

- Але якою б гарною ти не була, я маю намір якщо не зіпсувати тебе, то хоча б випустити на волю твою погану сторону. Надто вже вона мені сподобалася.

Я посміхнулася, стягуючи з нього футболку і демонструючи свою згоду. Нехай випускає. Мені вона теж страшенно сподобалася. Та сторона мене, про яку я раніше навіть не підозрювала. А я буду насолоджуватися, поки чую, як він починає важко дихати, тепер уже даруючи жадібні поцілунки. Поки відчуваю міцні руки, що задирають сукню на талію, і губи, що хаотично ковзають шиєю, ключицями і спускаються до грудей. Розстібну ремінь його джинсів, щоб отримати те, чого хотілося до болю внизу живота. Отримаю його. Усього. Знову. Адже ранок був так давно, і я вже геть забула, як це. Треба б нагадати. Краще кілька разів!

Хороші мої, наступне продовження буде на початку серпня. Обіймаю вас і люблю!