Читати книгу - "Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін"

— Це я зроблю, — відказав Кремена. — Та, боюся, вони дізнаються, що він тут, і без моєї допомоги. Шкода, що цього вечора пан Торбин привернув до себе увагу, щоби не сказати більше. Історію про зникнення пана Більбо чули у Брі й раніше. Навіть наш Ноб про щось почав здогадуватися, хоча він і тугодум, а у Брі є такі, в кого розум бистрий на здогади.

— Що ж, ми можемо лише сподіватися, що сьогодні Вершники не повернуться, — сказав Фродо.

— Справді, сподіваймося на це, — погодився Кремена. — Проте привиди вони чи ні, а до «Поні» так просто не проберуться. До ранку можете не хвилюватися. Ноб не обмовиться і словом. Жоден чорнюх не ввійде у мої двері, доки я триматимуся на ногах. Цієї ночі я та мої люди стоятимемо на чатах, а вам слід поспати, якщо зможете.

— Хай там що, а нас потрібно розбудити на світанні, — мовив Фродо. — Ми мусимо вирушати якнайраніше. Сніданок о пів на сьому, будь ласка.

— Добре! Я зазначу в замовленні, — відповів господар. — На добраніч, пане Торбине, себто пане Підгорбине! На добраніч — гей, цур йому! Де це ваш пан Брендіцап?

— Не знаю, — раптом занепокоївся Фродо.

Усі геть забули про Мері, а було вже доволі пізно.

— Боюся, він вийшов. Мері казав щось про ковток повітря.

— Ну, за вами таки треба наглядати, авжеж, — ваша компанія ніби на якесь свято приїхала! — сказав Кремена. — Мені треба йти і швиденько позамикати двері, та я скажу, щоби вашого друга пропустили, коли він прийде. І пошлю Ноба розшукати його. На добраніч усім!

Нарешті пан Кремена пішов, кинувши ще один сповнений сумніву погляд на Бурлаку та похитавши головою. Чути було, як його кроки стихають у коридорі.

— Ну? — озвався Бурлака. — Коли ти збираєшся прочитати цього листа?

Фродо спершу уважно роздивився печатку, а вже потім зламав її. Лист і справді був од Ґандальфа. У написаному рішучим, але витонченим почерком чарівника посланні йшлося ось про що:

БРИКЛИВИЙ ПОНІ, БРІ.

День Середріччя,

ширського року 1418.

Любий Фродо!

Погану звістку отримав я тут. Мушу негайно їхати. Не барися з від’їздом: покидай Торбин Кут і тікай зі Ширу щонайпізніше наприкінці липня. Я повернуся, щойно зможу, і поїду слідом за тобою, якщо виявиться, що ти вже в дорозі. Залиш мені повідомлення тут, якщо проїздитимеш через Брі. Можеш довіряти господареві (Кремені). Дорогою тобі також може стрітися мій друг — чоловік худий, темноволосий, високий, котрого дехто називає Бурлакою. Він знає свою справу і допоможе тобі. Рушайте до Рівендолу. Там, сподіваюся, ми і зустрінемося. Якщо не прибуду я, тоді тобі дорадить Ельронд.

Твій квапливий

ҐАНДАЛЬФ.

P.S. Не користуйся ним ні в якому разі! Не подорожуй поночі!

P.P.S. Переконайся, що це справді Бурлака. На дорогах тепер чимало дивного люду. Його справжнє ім’я — Араґорн.

Не золото — все, що сяє,

Не всі, хто блукає, — блудні;

Старе, та тривке — не зникає,

Глибокі коріння — міцні.

Із жарин вогонь розгориться,

І світло із тіні сяйне;

Відновиться тріснута криця,

Ізгой знов корону вдягне.

P.P.P.S. Сподіваюся, Кремена відішле цього листа без зволікань. Він чоловік достойний, але пам’ять у нього — неначе захаращена комірчина: те, що потрібно, завжди насподі. Якщо він забуде, я його підсмажу.

Бувай здоров!

Фродо мовчки прочитав листа, а тоді передав його Піпінові та Сему.

— А старий Кремена таки справді наламав дров! — додав при цьому. — Він заслуговує на те, щоби його підсмажили. Якби я відразу отримав цього листа, то зараз ми всі були б у безпеці в Рівендолі. Проте, що могло трапитися з Ґандальфом? Він пише так, ніби йде назустріч страшній небезпеці.

— А він і справді йде їй назустріч уже багато років поспіль, — озвався Бурлака.

Фродо повернувся і задумливо подивився на нього, розмірковуючи над другим постскриптумом чарівника.

— Чому ти відразу не сказав мені, що ти друг Ґандальфа? — запитав гобіт. — Це заощадило би час.

— Хіба? Хіба хоч один із вас повірив би мені до цієї миті? — перепитав Бурлака. — Я нічого не знав про цей лист — знав тільки, що мушу переконати вас довіряти мені беззастережно, якщо збираюся вам допомагати. Принаймні наразі я не маю наміру розповідати вам про себе. Спершу я повинен вивчити вас і у вас упевнитися. Ворог віддавна розставляє на мене пастки. Щойно я визначуся щодо вас — відповім на всі ваші запитання. Та мушу зізнатися, — додав він, якось дивно засміявшись, — я сподівався, що ви візьмете мене просто так. Переслідувана людина іноді стомлюється від недовіри і прагне дружби. Але тут моя зовнішність грає мені не на руку.

— Так, принаймні на перший погляд, — засміявся Піпін, якому, коли він прочитав Ґандальфового листа, відлягло від серця. — «Суди не з лиця, а з розуму», — мовлять у нас у Ширі, тож, скажу я вам, поваландавшись кілька днів по живоплотах і по канавах, ми всі так виглядатимемо.

— Для того, щоби виглядати, як Бурлака, потрібен не один день, тиждень чи навіть рік мандрів у Нетрях, — відповів чоловік. — І до того часу ти помреш, хіба що насправді зліплений із більш тривкого матеріалу, ніж здається на вигляд.

Піпін відступив, але Сем не злякався і далі дивився на Бурлаку з підозрою.

— Звідки нам знати, що ти саме той Бурлака, про якого розказує Ґандальф? — доскіпувався він. — Ти жодного разу не згадав про Ґандальфа, доки не з’явився цей лист. Може, ти шпигун, котрий прикидається другом і намагається, як із усього видно, переконати нас піти з ним. Ти міг прикінчити справжнього Бурлаку і забрати його одяг. Що ти на це скажеш?

— Що ти хлопець нівроку, — відповів Бурлака, — та, боюся, єдине, що я можу відповісти тобі, Семе Груничу: якби я вбив справжнього Бурлаку, то міг би вбити й тебе. І досі вже вбив би — без зайвих