read-books.club » Фентезі » Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін 📚 - Українською

Читати книгу - "Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін"

114
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня" автора Джон Рональд Руел Толкін. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 68 69 70 ... 166
Перейти на сторінку:
відповідаєш, якщо мені буде дозволено так висловитися.

— Невже? Нумо, послухаймо цей опис! — нерозважно перебив Кремену Фродо.

— Огрядний чоловічок із червоними щоками, — урочисто виголосив пан Кремена.

Піпін хихикнув, а Сем обурився.

— Та це тобі не дуже допоможе, Ячменю, бо стосується всіх гобітів, — сказав він мені, — продовжив пан Кремена, глипнувши на Піпіна. — Проте цей — вищий за декотрих і вродливіший, аніж більшість, і має ямочку на підборідді: бравий хлопчина з ясними очима. Перепрошую, та це він так сказав, а не я.

— Він сказав? А хто такий він? — палко запитав Фродо.

— Ах! То був Ґандальф, якщо ти знаєш, про кого я. Кажуть, він чарівник, але чарівник він чи ні, то мій добрий друг. Одначе тепер я не певен, що він скаже мені, коли я побачу його знову: зіпсує мій ель чи перетворить мене на шматок деревини, і я, направду, не здивуюся. Він трохи запальний. Проте що зроблено, те зроблено.

— Гаразд, а що зроблено? — запитав Фродо, якого починало дратувати повільне розгортання Кремениних думок.

— Про що це я? — сказав господар, затнувшись і клацнувши пальцями. — А, так! Старий Ґандальф. Три місяці тому він без стуку ввійшов просто до моєї кімнати. Ячменю, — сказав він, — уранці я іду. Зробиш дещо для мене? Ти тільки скажи, — відповів я. — Я поспішаю, — сказав він, — і не маю часу, щоби самому зробити це, проте хочу, щоби до Ширу доправили послання. У тебе є хтось, кого ти можеш послати туди і кому довіряєш? Знайдемо, — відповів я, — завтра чи, можливо, ще через день. Краще завтра, — сказав він і дав мені листа. Адресат його відомий, — сказав пан Кремена, дістаючи листа з кишені й зачитуючи вголос адресу, повільно та гордо (він пишався репутацією письменної людини): панові ФРОДО ТОРБИНУ, ТОРБИН КУТ, ГОБІТІВ у ШИРІ.

— Лист мені від Ґандальфа! — скрикнув Фродо.

— Ага! — зрадів пан Кремена. — То твоє справжнє прізвище таки «Торбин»?

— Так і є, — погодився Фродо, — тож негайно віддай мені листа і поясни, чому не відіслав його. Гадаю, саме з цим ти і приходив, хоча згайнував чимало часу, перш ніж дійшов до суті.

Бідолашний пан Кремена виглядав схвильованим.

— Ти маєш рацію, пане, — сказав він, — і я прошу пробачення. Я смертний і боюся Ґандальфових слів, бо з того може бути біда. Та зробив я це без задніх думок. Я поклав лист у безпечне місце. Тоді не зміг знайти нікого, хто захотів би їхати до Ширу ні наступного дня, ні через день, а послати когось зі своїх теж ніяк не випадало; потім одне потягнуло інше, і лист випав мені з голови. Я людина заклопотана. Я зроблю все можливе, щоби виправити цю ситуацію, і, якщо можу чимось вам допомогти, ти тільки скажи! Та облишмо листа, бо я пообіцяв Ґандальфові ще дещо. Ячменю, — сказав він мені, — цей мій друг зі Ширу, невдовзі він може над’їхати цим шляхом, — він і ще дехто з ним. Він назветься Підгорбином. Не забудь! Однак не став запитань. Якщо мене з ним не буде, він може вскочити в халепу і потребуватиме допомоги. Зроби для нього все, що зможеш, і я буду вдячний за це, — сказав він. І ось ти тут, та й халепа, здається, теж недалеко.

— Ти про що? — запитав Фродо.

— Ті чорнюхи, — мовив господар, переходячи на шепіт. — Вони шукають Торбина, і якщо в них добрі наміри, тоді я гобіт. Це сталось у понеділок — усі собаки дзявкотіли, а гуси ґелґотали. Щось незвичайне, подумав я. Увійшов Ноб і повідомив, що двоє чорних чоловіків стоять при дверях і запитують про гобіта на прізвище «Торбин». Волосся на голові Ноба стояло дибки. Я наказав чорним зайдам забиратися геть і захряснув двері в них перед носами, та вони розпитували про це в усіх дорогою до Архета — таке я чув. А ще той Бурлака — він теж розпитував. Хотів побачитися з вами тут, хоча ви ще й ні закуски, ні супу не їли, а він хотів.

— Таки хотів! — раптом озвався Бурлака, виходячи на світло. — І багатьох клопотів можна було б уникнути, якби ти, Ячменю, його впустив.

Господар аж підскочив од несподіванки.

— Ти! — скрикнув він. — Ти завжди з’являєшся мов нізвідки. Чого тобі тепер треба?

— Він тут із мого дозволу, — втрутився Фродо. — Прийшов, аби запропонувати свою допомогу.

— Ну, ви, мабуть, свою справу знаєте, — сказав пан Кремена, з підозрою поглядаючи на Бурлаку. — Та я б у вашому становищі не бузькався з блукачем.

— А з ким би ти бузькався? — запитав Бурлака. — З товстим власником заїзду, котрий і власне ім’я пам’ятає лише тому, що його цілий день викрикують люди? Вони не можуть вічно жити у «Поні» й не можуть вернутися додому. Їх чекає довга дорога. Може, ти підеш із ними, щоби віднадити тих чорнюхів?

— Я? Щоби я покинув Брі! Та ні за які гроші! — відповів пан Кремена, не на жарт перелякавшись. — Чому би тобі не перебути тут тихенько певний час, пане Підгорбине? Навіщо все це дивне мандрування, куди очі дивляться? За чим женуться ці чорнюхи, і звідки вони взялися, цікаво знати?

— На жаль, я не можу цього пояснити, — відповів Фродо. — Я стомлений і дуже хвилююсь, а історія ця довгенька. Та якщо ти хотів мені добра, то я мушу попередити тебе, що, доки я у твоєму домі, тобі теж загрожує небезпека. Ці Чорні Вершники — я не певен, але думаю, навіть боюся, що вони прийшли з...

— Вони прийшли з Мордору, — прошепотів Бурлака. — З Мордору, Ячменю, якщо це тобі про щось говорить.

— Спаси і помилуй! — зойкнув пан Кремена, бліднучи, — ця назва, вочевидь, була йому відома. — Це найгірша звістка, яку я чув у Брі за ціле моє життя.

— Атож, — потвердив Фродо. — Ти й досі бажаєш допомагати мені?

— Так, — сказав пан Кремена. — Більше, ніж будь-коли. Хоч і не знаю, що такий, як я, може вдіяти супроти, супроти... — він затнувся.

— Супроти Тіні на Сході, — тихо мовив Бурлака. — Небагато, Ячменю, та

1 ... 68 69 70 ... 166
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін"