Читати книгу - "Спартак, Рафаелло Джованьолі"

Розділ XIV

СПАРТАК РОБИТЬ ОГЛЯД СВОЇХ ЛЕГІОНІВ

Після поразки під Аквіном претор Публій Варіній, зібравши рештки своїх легіонів, близько десяти тисяч чоловік, укріпився в Норбі, щоб захищати водночас Аппіїв і Латинський шляхи на той випадок, якщо проклятущий гладіатор, який перевернув усі правила воєнної тактики і зламав традиції найдосвідченіших полководців, незважаючи на зиму, одважиться вирушити на Рим.

А Спартак у цей час послав до табору в Нолі гінців із звісткою про нову перемогу і розташував свої легіони відпочивати в колишніх квартирах римлян. Передавши Еномаю командування над чотирма легіонами і взявши з нього слово честі, що ні в якому разі він не вирушить з табору, поки не одержить наказу, Спартак на чолі трьохсот вершників потай виїхав уночі з табору в напрямі, тільки йому відомому.

Тим часом до табору під Нолою звідусіль юрбами стікалися раби й гладіатори. Протягом двомісячного походу Спартака до Самнія та Лація їх набралося стільки, що Крікс зміг сформувати ще три легіони по п'ять тисяч бійців у кожному. Командування новими легіонами він доручив Арторіксові, Брезовірові і одному старому кімврові. Колись, зовсім ще юнаком, цей кімвр, на ім'я Вільмір, попав у полон до Марія під час битви при Верцеллах. Незважаючи на грубу й дику вдачу та пияцтво, він користався великою повагою серед гладіаторів за свою щирість і геркулесівську силу.

Легіони повсталих, згідно з наказом Спартака, щоденно виходили вправлятися у володінні зброєю і в тактичних маневрах. Бійці робили це охоче й старанно. Сподівання домогтися свободи і побачити перемогу своєї справедливої справи запалювало цих знедолених людей, яких римський деспотизм насильно відірвав од їхньої вітчизни, од рідних і близьких. Усвідомлення того, що вони — вільні бійці за свободу — йдуть під її світлим прапором, підіймало сплюндроване почуття людської гідності, облагороджувало їх у власних очах. Жадоба помсти за всі пережиті образи запалювала в їхніх серцях готовність помірятися зброєю з гнобителями. В очах, у всіх словах і рухах воїнів цього молодого війська можна було бачити силу, мужність і віру в свою справу. Загальний ентузіазм збільшувався довір'ям, яке гладіатори почували до свого безмежно шанованого, безмежно любимого вождя.

Коли сюди прийшла звістка про перемогу Спартака над легіонами Публія Варінія під Аквіном, невимовна радість охопила все військо. По всьому величезному табору лунали веселі пісні, радісні вигуки, жваві розмови.

І на весь табір, повний радісної метушні й голосного гамору, подібного до шуму бурхливого моря, лише одна Мірца не знала причини цих веселощів. Вона вийшла з намету, в якому сиділа майже безвихідно, і запитала бійців про причину несподіваного збудження.

— Спартак знову переміг!

— Він ущент розгромив римлян!

— Де?.. Як?.. Коли?.. — схвильовано допитувалася дівчина.

— Під Аквіном…

— Три дні тому…

— Він переміг претора, захопив його коня і лікторів!..

Цієї миті на Преторії з'явився Арторікс. Він ішов докладно

розповісти Мірці про подробиці перемоги її брата над римлянами. Та, підійшовши до неї, густо почервонів і зніяковів так, що не знав, з чого почати.

— Так ось… здрастуй, Мірцо, — пробурмотів юнак, поглядаючи на всі боки і смикаючи перев'язь меча, що звисала з його лівого плеча на правий бік. — Ти вже знаєш… це було біля Аквіна… А як почуваєш себе, Мірно? — І, трохи повагавшись, закінчив: — Ну, і Спартак переміг.

Арторікс здавався самому собі смішним: язик його ніби прилип до піднебіння, і юнак ледь видушував слова. Йому здавалося, що краще бути зараз у запеклому бою з завзятим ворогом, ніж… Справа в тому, що Арторікс — ця чутлива, чиста душа, щиро прив'язана до Спартака — вже деякий час відчував невідоме досі йому сердечне хвилювання.

Мірца спочатку не помічала, що Арторікс надто часто відвідує її, завжди розмовляла з ним просто, як з щирим другом. Та згодом і вона почала несподівано то червоніти, то бліднути, відчувала якусь ніяковість і хвилювання, над чимось замислювалася.

Тоді юнак почав розбиратися в своїх почуттях і зрозумів, що страшенно закоханий у Мірцу.

Він прийшов до висновку, що причиною такої поведінки дівчини є зневага до нього. Він не подумав, що і почуття Мірци могли пройти через усі ті хвилювання, пристрасті, через які пройшли його почуття. Арторікс не смів плекати надії на те, що дівчина кохає його так, як він її, не міг збагнути, що в обох ніяковість має одне й те саме джерело.

І тепер обличчя дівчини спалахнуло яскравим рум'янцем, але вона спробувала опанувати себе.

— Слухай-но, Арторіксе… ну хіба так розповідають сестрі про героїчні подвиги брата? — сказала вона нерішуче і водночас твердо.

Цей докір примусив юнака зашарітись, але й повернув йому втрачену сміливість. Він докладно переказав дівчині все, що сповістили гінці про битву при Аквіні.

— А Спартака не поранено? — спитала Мірца з тривогою. — Правда, не поранено?.. З ним нічого не сталося?..

— Та ні! Твій доблесний брат, як завжди, з усіх небезпек вийшов живий і здоровий.

— Ох! Саме його надлюдська хоробрість примушує мене щогодини, щохвилини тремтіти за нього! — тихо сказала Мірца.

— Не бійся, благородна дівчино: доки Спартак тримає в руці меч, немає зброї, яка могла б знайти дорогу до його грудей.

— О, я вірю, — зітхнувши, промовила дівчина, — я вірю, що він непереможний, мов Аякс, але знаю, що він не є невразливий для зброї, як Ахіллес.

— Верховні боги, що сприяють нашій справедливій справі, боронять і дорогоцінне життя нашого вождя.

Тут вони замовкли.

Арторікс дивився закоханими очима на біляву дівчину, милуючись тонкими рисами її вродливого обличчя і стрункою постаттю.

Мірца весь час дивилася в землю, не бачила, але почувала на собі погляди юнака. І цей палаючий, закоханий погляд приносив їй водночас приємність і прикрість, радував і засмучував.

Ніякове мовчання тривало якусь хвилину, але Мірці воно здалося цілим століттям. Вона рішуче підвела очі на Арторікса і запитала:

— А ти сьогодні не виведеш свій легіон у поле для навчання?

— О Мірцо, тобі настільки неприємна моя присутність, щ0_— гірко вражений цим запитанням, почав юнак.

— Ні, Арторіксе, зовсім ні, — з необачним запалом заперечила дівчина і враз замовкла, почервонівши, мов пурпур, потім заїкаючись додала:

_ Це тому… бо ти… ти звичайно такий ретельний до виконання своїх обов'язків…

— Сьогодні Крікс дав повний відпочинок легіонам, щоб відсвяткувати перемогу Спартака.

На цьому їхня розмова знов урвалася.

Нарешті Мірца зробила рішучий рух, щоб повернутися до намету,