Читати книгу - "Спартак, Рафаелло Джованьолі"

— У мене немає контуберналів, — сухо відповів вождь гладіаторів.

— Однак якщо ти створив військо рабів за римським зразком, то тепер воно має чотири легіони, а незабаром зрос-

1Це слово спочатку означало «однополчанин», з яким жили разом в одному наметі; пізніше так називали юнаків із знатних сімей, які супроводили полководців у походах, виконуючи доручення, або були приписані до штабу (Светоній. Життя Цезаря, 42).(Примітка автора).

те до восьми-десяти легіонів, тобі, його вождеві, подібно до римських консулів, треба мати людей для підтримання гідності твого командування. Незабаром тобі будуть конче потрібні контубернали, бо на фронті, де б'ється двадцятнтисячне військо, ти не зможеш бути у всіх місцях одразу. І тобі потрібні будуть ординарці, щоб передавати твої накази начальникам легіонів.

Спартак здивовано дивився на дівчину і, коли вона кінчила говорити, пробурмотів:

— Яка ти незвичайна жінка!..

— Краще сказати: гаряча і вперта душа чоловіка у кволому жіночому тілі, — гордо заперечила гречанка.

І, трохи помовчавши, додала:

— Я маю мужнє серце і кмітливий розум, однаково добре володію і грецькою і латинською мовами. Я можу принести неабияку користь нашій спразі, якій віддала все своє багатство — близько шестисот талантів золота — і якій віднині я врочисто присвячую все своє життя.

З цими словами вона підійшла до головної стежки табору, яка проходила поблизу Преторія і по якій в усіх напрямках снували гладіатори, і пронизливо свиснула. На цей посвист з'явився раб; він підвів до Спартака коня, навантаженого двома невеликими мішками з золотом, яке Евтібіда дарувала повсталим.

Спартак усе більше дивувався сміливості й запалу молодої гречанки і спочатку не знав, що їй відповісти. Нарешті сказав, що це табір повсталих рабів, які борються за свободу, і тому, природно, він відкритий для всіх рабів, готових до боротьби за спільну справу. Отже, і її з радістю приймуть до табору. А увечері збереться верховне керівництво і вирішить, як бути з її великодушним подарунком. Щодо її прохання стати контуберналом, то він поки що нічого не може їй обіцяти. Якщо вирішать, що вождеві гладіаторів належить мати їх, він про неї не забуде.

Після цих слів чемної подяки і чуйного підбадьорення, які вимовлялися, проте, суворо і майже похмуро, він попрощався з Евтібідою і повернувся до свого намету.

Дівчина залишилася стояти на тому ж місці як укопана, проводжаючи Спартака очима. Потім, отямившись, тяжко зітхнула і повільно, схиливши голову, пішла до тієї частини табору, де звичайно відводилося місце для союзників; там вона наказала своїм рабам поставити для себе намет.

— І все-таки я його кохаю… — прошепотіла Евтібіда ледве чутно.

Тим часом Спартак покликав до свого намету Крікса, Граніка, Борторікса, Арторікса, Брезовіра й інших трибунів — нових членів верховного керівництва Спілки пригноблених. Вони радилися до пізньої ночі.

Нарада ухвалила: золото — дарунок рабині-гречанки — прийняти і на нього замовити велику кількість зброї, щитів та кольчуг у всіх зброярів Кампаньї. Гречанку зачислити в почесні контубернали і разом з дев'ятьма юнаками, яких Спартак вибрав у гладіаторських легіонах, приписати до верховного штабу, який необхідно створити при верховному вождеві для передачі наказів. Двісті талантів з шестисот, подарованих Евтібідою, витратити на купівлю вже об'їжджених коней, щоб якнайшвидше зібрати корпус кінноти, відповідний до численної піхоти — основної сили гладіаторського війська.

Щодо воєнних дій, то було вирішено, що Крікс залишиться в Нолі і разом з Граніком навчатиме равеннський легіон, який прибув до табору два дні тому. Спартак з легіоном Борторікса з'єднається у Бовіані з легіоном Еномая і нападе на Коссінія та Варінія, перш ніж вони встигнуть закінчити набір нового війська.

У Бовіані Спартак дізнався, що Еномай, якому набридло склавши руки сидіти в таборі під містом, два дні тому вирушив до Сульмона, де, як доносили розвідники, стояв табором Варіній, набираючи військо.

Обмежений розум германця не міг передбачити того, що Коссіній може кинулися йому вслід. Справді, через день після Еномая Коссіній потихеньку вивів з міста свої загони і рушив за гладіаторами з видимим наміром вдарити Еномаєві в спину, тільки-но той зіткнеться з Варінієм.

Спартак зрозумів усю небезпечність становища, в яке через кілька днів мав попасти Еномай. Тому він тільки на шість годин дав перепочинок своєму легіонові і поспішив по слідах Коссінія, який уже на два дні випередив його.

Та старий нездара Коссіній, боячись порушити існуючі воєнні звичаї, йшов тільки правильними переходами рівно по двадцять миль на день. За два переходи, більш ніж по тридцять миль на день, Спартак наздогнав його біля Ауфідени. Гладіатори атакували римлян, завдали їм такої тяжкої поразки і так настирливо переслідували, що Коссіній з сорому й відчаю сам кинувся у бойову колотнечу і загинув у нерівному бою. А Спартак, продовжуючи і наступного дня швидко йти вперед, прибув якраз вчасно, щоб неминучу поразку Еномая обернути на перемогу. Між Маррувієм і Фуцінським озером Еномай зав'язав бій з Варінієм, який мав майже вісім тисяч бійців. Під навальним наступом римлян гладіатори вже почали відступати, коли з'явився Спартак і змінив хід битви — розгромлений Варіній поквапливо відступив із значними втратами.

Давши легіонам три дні перепочинку, Спартак знову рушив у путь через Апенніни. Протягом двох місяців кружляв по Лацію, відвідав міста: Анагнію, Арпінум, Ферентін, Касін, Фрегелли і, пройшовши через Ліріс, оволодів Норбою, Свессою-Помецією і Пріверном. Це налякало Рим: гладіатор підходив до воріт.

У цьому поході Спартак набрав стільки рабів і гладіаторів, що за два місяці сформував два нових легіони і повністю їх озброїв. Та він був надто розумний, щоб хоч на мить подумати про наступ на Рим, добре усвідомлюючи, що з тридцятитисячним військом не можна вдіяти нічого значного проти Рима.

В цей час, за згодою Сенату, Публій Варіній набрав серед піценів велику кількість бійців, одержав з Рима підкріплення і, палаючи бажанням змити ганьбу поразок, наприкінці серпня виступив з Аскула. На чолі вісімнадцятитисячного війська він насувався на повсталих. Спартак почув про це, коли дійшов до Таррацін. Він вирушив назустріч римському війську і знайшов його біля Аквіна. Напередодні вересневих ід (12 вересня) обидва війська зійшлися і вступили у вирішальну битву.

Тривалим і кривавим був бій, та надвечір римляни стали подаватися назад, захитались і, нарешті, під шаленим натиском гладіаторів, почали тікати. Остання атака гладіаторів була така сильна, що легіонери зовсім змішались, і переможці вчинили їм нещадну різанину.

Сам Варіній одчайдушно бився, щоб підтримати честь римського війська, але, поранений Спартаком, покинув у його руках свого коня і мусив дякувати богам, що якимось чудом врятувався. Понад