Читати книгу - ""Невільниця серця", Верона Дарк"

Глибока ніч огорнула все навколо. Годинник десь на стіні старого будинку відбив другу годину ночі. У кімнаті панувала тиша, але в очах Алії — горів вогонь рішучості. Вона більше не могла чекати. Вона мала йти. Зараз або ніколи.

Руки вже німіли від кайданок, серце билося так, що здавалося — ось-ось розірветься. На підлозі, поміж пилом і уламками, вона намацала тонкий, заіржавілий шматок металу. Можливо, це був уламок від старої меблі, можливо, частина замка. Їй було байдуже. Вона почала обережно, але рішуче, виколупувати замок на ланцюгу.

Минуло хвилин двадцять. Нарешті — клацання.

Вільна.

Вона не стала чекати. Тихо, майже не дихаючи, навшпиньках вийшла з кімнати. У коридорах було темно, лише в кількох кімнатах ледь-ледь світилися лампи. Десь у сусідній кімнаті хропів охоронець.

Вона вислизнула з будинку, як тінь, і щодуху побігла в ніч.

---

Ліс був темний і ворожий. Гілки хльостали по обличчю, ноги грузли в мокрій землі. Було холодно. Дощу не було, але вітер пронизував до кісток. Алія бігла. Не знала, куди. Не знала, скільки. Просто — бігла.

— Господи… допоможи мені… — шепотіла вона, ковтаючи сльози й повітря.

Вона спотикалась, падала, підіймалась. І знову бігла.

---

Тим часом…

Амір зайшов до кімнати. Побачив — ланцюг валяється на підлозі. Порожньо. Гнів накрив його, мов хвиля.

— ВОНА ВТЕКЛА?! — заревів він.

— Шукати! — гаркнув охоронцям. — У ліс, в усі боки! Швидко!

Мотор чорного джипа заревів. Пошуки почалися.

---

Алія відчувала: за нею женуться. Десь далеко гавкнули собаки. Десь мигнув промінь ліхтаря.

Її серце калатало, легені палали. Вона вже не бігла — вона летіла, втікаючи від страху, від болю, до свободи.

І десь на іншому боці цього ж лісу, по ґрунтовій дорозі на шаленій швидкості мчав Карім. Його очі були прикуті до фар, руки стискали кермо. Він знав — вона десь тут. Він відчував це.

Залишалось зовсім трохи…