Читати книгу - "Смарагдова книга, Керстін Гір"

— Ти краще пильнуй, щоб нас ніхто не заскочив.　

— Гей! Чи ти не віриш мені?　

Тим часом Нік спустився й посвітив у стіні своїм ліхтариком: — Нічого я тут не бачу.　

— Таж скринька за цеглою. У потаємній кімнаті, ти, йолопе, — сказав Ксемеріус. — І я не брешу! Якщо кажу, що вмолов голуба, значить, вмолов!　

— Вона в кімнаті за цеглою, — повідомила я Нікові.　

— Я навряд чи відсуну бодай якусь із цих каменюк. — Мій менший брат, опустившись навколішки, спробував там і там натиснути на стіну.　

— Аго-о-ов! Я з тобою розмовляю! — мовив Ксемеріус. — Ти що, вирішила мене не помічати, га, плаксійко?　

Я нічого не відповіла, і тоді він зарепетував:　

— Ну гаразд! Це був голуб-привиді Але він теж рахується.　

— Голуб-привид, ой, сміхота. Навіть якби якийсь привид мав вигляд голуба, ти б все одно не зміг його з’їсти. Духи не можуть убивати один одного.　

— Та їх бомбою не зрушиш, усі ці цеглини, — зауважив Нік.　

Ксемеріус розлючено пирхнув.　

— Так, по-перше, навіть голуби іноді залишаються на землі по своїй смерті — хтозна, навіщо. Може, не помстилися якомусь там котові. По-друге, даруй, як ти відрізниш голуба-привида від непривида? І по-третє: їхнє життя привида закінчується у мене в пащі, бо (хтозна-скільки разів тобі торочити) я — демон! У вашому світі на мене не надто вже зважають, але у світі привидів я доволі велике цабе. І коли ти, нарешті, це утямиш?　

Нік підвівся і кілька разів копнув по стіні.　

— Ні, нічого не вийде.　

— Ш-ш-ш! Припини, тихіше.　

Вистромивши голову з проходу, я докірливо глянула на Ксемеріуса.　

— Ну, велике цабе, що скажеш?　

— Про що? Зауваж, я й словом не обмовився про цеглини, що їх треба зрушити.　

— То як нам туди дістатися?　

— За допомогою молотка й довбила, — пролунала блискуча відповідь.　

Але дав її зовсім не Ксемеріус, а містер Бернард. Я заклякла з переляку. Він стояв лише за якийсь метр од мене. У сутіні виблискувала золота оправа його совиних окулярів. І його зуби. Невже він посміхався?　

— От чорт! — розхвилювавшись, Ксемеріус сплюнув цівку води просто на перила. — Він, певно, ковтнув усі ковбаски за раз. Або фільм був відстійний. Отак і сподівайся на Клінта Іствуда.　

На жаль, не придумавши нічого путнього, я лише тихо пробурмотіла:　

— Що-що?　

— Нам потрібні молоток і довбило, — не змигнувши, повторив містер Бернард. — Але краще з цим зачекати. Не варто позбавляти сну інших, щоб дістати скриньку з криївки, є більш сприятливий час. О, ось і пан Нік, — він, не кліпаючи, дивився просто на світло ліхтарика. — Босоніж! Та ви ж застудитесь. — Сам він був у капцях і вишуканому халаті з гаптованою монограмою «В. Б.». (Волтер? Віллі? Віґенд? Для мене містер Бернард завжди був людиною без імені.)　

— Звідки ви знаєте, що ми шукаємо саме скриньку? — запитав Нік. Попри бадьорий голос, у його широко розплющених очах читався такий же страх і збентеження, які відчувала і я.　

Містер Бернард поправив окуляри.　

— Ну, можливо, тому що цю, як ви називаєте, скриньку, я сховав туди власноруч. Це різьблена, інкрустована самоцвітами скринька, антикваріат початку вісімнадцятого століття, що належала вашому дідові.　

— А що всередині? — запитала я, коли до мене повернувся дар мови.　

Містер Бернард докірливо подивився на мене.　

— Певна річ, я не наважився про це спитати. Я всього лише сховав цю скриньку за дорученням вашого діда.　

— Та невже? Мене не обдуриш! — похмуро зауважив Ксемеріус. — Цей скрізь стромляє свій цікавий ніс. І крадеться тихо, як миша, що впоралась у затишному куточку з усіма курячими ковбасками. Це все через тебе, недовірливий домашній фонтанчик! Якби ти не в’їдалася до мене, цей старигань не заскочив би нас так зненацька.　

— Звісно, я залюбки допоможу вам дістати цю скриньку, — правив далі містер Бернард. — У нас попереду сьогоднішній вечір, коли ваші бабуся і тітка вирушать на зустріч пань Ротарі-клубу. Тож я пропоную вам повернутися в ліжко, бо ж на вас чекає цілий день у школі.　

— Так ми і повірили. Щойно ми підемо, як він дістане зі стіни цю штукенцію, — заявив Ксемеріус. — Заграбастає всі діаманти, а для нас покладе у скриньку кілька червивих горіхів. Знаємо ми таких помічників!　

— Дурниці, — пробурмотіла я. — Якби містер Бернард схотів, то давно б уже це зробив, адже ніхто, крім нього, ні сном ні духом не знає про цю скриньку. Що ж воно таке наш дідусь замурував у власному будинку?　

— Чому це ви хочете нам допомогти? — поцікавився Нік. Це питання крутилось і в моїй голові, але Нік несподівано випередив мене.　

— Бо я нівроку орудую молотком і довбилом, — пояснив містер Бернард. І тихішим голосом докинув: — Адже дід ваш, на превеликий жаль, уже не зможе допомогти міс Ґвендолін.　

Мою шию наче стиснуло якимись линвами, я відчувала, що ось-ось розплачуся.　

— Дякую… — пробелькотіла я.　

— Не радійте передчасно. Ключ від скрині… загублено.

Хтозна, чи підніметься в мене рука на те, щоб відкрити ломом цей витвір мистецтва, — зітхнув містер Бернард.　

— Тобто ви нічого не скажете нашій мамі й леді Арісті? — запитав Нік.　

— Ні пари з уст, якщо ви зараз же підете спати.　

У сутіні переді мною знову зблиснули його зуби, потім він розвернувся і рушив угору сходами.　

— На добраніч. Спробуйте все-таки бодай трохи поспати.　

— На добраніч, містере Бернард, — пробурмотів Нік.　

— Старе луб’я! — каркнув Ксемеріус. — Я пильнуватиму тебе, від мене не сховаєшся!

РОЗДІЛ 2

І крові Круг дійде нарешті краю,

І мудрість самоцвіт із вічністю з’єднає.

Ростиме сила, у дівочі вбрана шати,

І владу дасть тому, хто вміє чарувати,　

А згасне раптом весь зірок тузінь[3],

Розтане юність, і візьметься дуба тлінь…　

І поповзе його нутром черва —

Так вступить доля людства у свої права!

Як згасне ж зірка та дванадцята за ночі,

Орел мети одвічної доскочить.　

І знайте! Ті зірки згорають лиш в любові,

Які загинути в ім’я її самі готові.

З таємних записів графа Сен-Жермена

— Ну і?.. — наша однокласниця Синтія постала перед нами, грізно взявшись руки в боки, і заступила нам шлях на другий поверх.　

Інші учні протискалися праворуч і ліворуч нарікаючи на несподіваний корок.　

Синтія не зважала на скарги. Вона смикала в руках свою бридку краватку. Кожен учень Сент-Леннокса мусив