Читати книгу - "Ловець тіні, Донато Каррізі"

І будеш уже іншим. Вони ніколи про це не знатимуть, а от ти — знатимеш. І якщо тобі поталанить, ти забудеш про цю ніч, про оте дівча й про решту таких, як вона. Але про мене пам’ятатимеш. І я теж не забуду про тебе. Отже, слухай уважно… Я врятую тобі життя.

Він замовк на мить, а потім додав, чітко карбуючи кожне слово:

— Гляди ж бо, ти маєш це заслужити.

Чоловік більше не рухався.

— Він мертвий?

У ногах ліжка стояла дівчина й спостерігала. Вона була гола та ледве трималася. Руки поколені голкою від численних уколів.

— Ні, — відповів Маркус, знімаючи з голови чоловіка його кашемірове пальто.

— Хто ти? — Дівчина мружилася, ніби намагалася краще роздивитися сцену, але марно, бо вже перебувала під впливом наркотику.

Маркус помітив на тумбочці портмоне. Узяв, вийняв усі гроші. Підвівся, щоб підійти до дівчини, а та мимохіть позадкувала й мало не впала, втративши рівновагу. Він підхопив її за плече й тицьнув гроші в руку.

— Іди звідси! — наказав суворо.

Дівчина якусь хвилину стояла мовчки, втупившись у Маркуса затуманеним поглядом і намагаючись уторопати, що й до чого. Зрештою нахилилася, щоб зібрати одяг, вбралася й почалапала до дверей. Відчинила їх, однак, перш ніж вийти, повернула голову, ніби щось згадавши.

По тому торкнулася пальцем свого обличчя.

Маркус мимохіть провів долонею по своєму й відчув під подушечками пальців слизьку речовину.

Епістаксис.

У нього потекла кров з носа в той час, коли він вирішив надати урок, згідно з яким інколи слід знехтувати злом, щоб узяти над ним гору.

— Дякую, — промовив, ніби то вона врятувала його, а не навпаки.

— Немає за що.

3

То було їхнє п’яте побачення.

Вони зустрічалися вже майже три тижні. Познайомилися в спортзалі. Відвідували його приблизно о тій самій годині. Вона здогадувалася, що він навмисне підганяє свої тренування під однаковий з нею час, і це їй лестило.

— Чао, я Джорджо.

— Діана.

Йому було двадцять чотири роки — на три роки старший за неї. Він навчався в університеті й уже невдовзі мав отримати диплом. Економіст. Діані неймовірно подобалося його кучеряве волосся, а ще зелені очі. І ота усмішка з бездоганними зубами, за винятком лівого різця, що ледве помітно виступав наперед. Малесенька риса, яка надавала йому непокірності та страшенно їй подобалася. Бо від надмірної бездоганності може стати нудно.

Діана знала, що вона гарненька. Карі очі, темне волосся. Хай і невисока, але з пропорційною фігурою. Після ліцею вона покинула навчання й тепер працювала продавчинею у крамниці косметики. Зарплата була невисока, але їй подобалося працювати з клієнтами. До того ж власник крамниці ставився до неї добре. Та найбільше їй хотілося зустріти порядного хлопця й вийти заміж. Їй здавалося, що вона вимагає від життя не забагато. І Джорджо міг стати «отим самим».

Вони поцілувалися вже на першому побаченні, потім були ще поцілунки, однак далі вони не йшли. Так, приємне збудження, але від нього все набувало іншого забарвлення, спонукало захоплення.

Того ранку їй на мобільний надійшло повідомлення.

«Я заїду о дев’ятій? Кохаю тебе».

Від отієї есемески в душі прокинулося несподіване відчуття щастя. Вона багато разів запитувала в себе, із чого воно складається. А тепер знала: це таємниця, яку важко пояснити іншим. Це так, ніби хтось створив оте особливе відчуття сáме для тебе.

Ексклюзив.

Щастя Діани вилилося в усіх її усмішках і привітних фразах того дня, набувши особливої форми заразливих веселощів. Хтозна, чи клієнти та колеги в крамниці відчули, що з нею відбувалося. Вона була впевнена, що так. З нетерпінням чекала вечора, а серце час від часу тріпотіло, нагадуючи, що час зустрічі наближається.

О дев’ятій, коли вона спускалася сходами назустріч Джорджо, який чекав на неї внизу, оте щастя, уже без очікування, набуло ще захопливішої форми. Діана була вдячна за той день, їй хотілося, щоб він ніколи не закінчувався.

Згадала на мить есемеску Джорджо. Вона надіслала йому у відповідь лише «так» і смайлик. Не написала «я тебе кохаю» у відповідь, тому що розраховувала сказати це особисто ввечері.

Так, він був «саме тим», якому слід казати такі слова.

Він повіз її на море, до Остії, щоб повечеряти в ресторанчику, про який розповідав під час їхнього першого побачення. Здавалося, минула вічність від того вечора, коли вони обоє тільки те й робили, що говорили й говорили, — можливо, побоюючись, що навіть коротке мовчання викличе в них думку, мовби стосунки не складуться. Вони випили білого ігристого вина. Під дією алкоголю Діана почала надсилати йому недвозначні сигнали.

Приблизно об одинадцятій вони сіли в машину, щоб повернутися до Рима.

У спідниці було холоднувато, а тому Джорджо увімкнув обігрів салону на повну. Однак вона все одно присунулася на сидінні ближче до нього, щоб обпертися об його плече, поки він керував автівкою. Поглядала на нього знизу вгору, обоє мовчали.

У стерео грав диск гурту Sigur Ros.

Упираючись носками в п’яти, вона скинула черевички. Спершу один черевичок, потім другий з глухим звуком упали на килимок. Тепер вона вже була його дівчиною, могла дозволити собі певну волю.

Не відриваючи погляду від дороги, він протягнув руку, щоб погладити її по нозі. Вона ще тісніше притиснулася до його плеча й мало не замуркотіла. Потім відчула, як його долоня ковзнула по колготках вище, аж до краю спідниці. Вона не пручалася, а коли відчула, що його пальці перемістилися до центру, трішки розвела ноги. Навіть через колготи й трусики він міг відчувати, яким сильним було її бажання.

Вона напівзаплющила очі й помітила, що автівка стишила хід, щоб звернути з траси на одну з другорядних доріг, які вели до великого соснового лісу.

Діана в душі сподівалася, що саме туди вони й прямують.

На невеликій швидкості проїхали ще кількасот метрів дорогою, оточеною високими соснами. Купи соснових голок на асфальті тихо потріскували під колесами. Потім Джорджо звернув ліворуч, заглиблюючись у ліс.

Попри те що тепер їхали вони повільно, автівку все одно трусило на нерівній землі. Щоб на набити собі синців, Діана вирівнялася на сидінні.

Через кілька хвилин Джорджо зупинив автівку й вимкнув двигун. Музика теж замовкла. Чутно було тільки залишкове поцокування двигуна, а насамперед — вітер, який шумів поміж деревами. Раніше вони його не могли чути, а тепер їй здалося, ніби відкрили для себе його таємничий звук.

Він трохи