Читати книгу - "ОстаннІ ПовІдомлення , Arachne "

— Ти теж багато чого пережив, Лукасе, — несподівано сказала вона. — Я знаю, що ти думаєш, що маєш усе зробити сам. Але ж ти не один.

Ці слова вибили ґрунт з-під ніг. Він відчув, як серце стислося від чогось теплого і болючого одночасно.

— Я звик працювати один, — глухо відповів він, наче виправдовуючись. - Так простіше.

— Не завжди, — тихо заперечила вона.

Між ними повисла мовчанка, але вона була сповнена чимось важливим. Лукас відчував, як у цій тиші пульсує життя, надія та страх.

Він опустив очі і, щоб приховати свої почуття, змінив тему:

— Ти говорила про угоду із землею. Чи можеш згадати ще щось? Навіть дріб'язок?

Клер замислилася, на мить відірвавшись від тиші між ними.

— Якось Алекс згадав, що зробив помилку, довірившись комусь. Сказав, що підписав договір, який тепер шкодує. Але не знаю деталей. Він не любив мене посвячувати у справи.

Лукас задумливо кивнув, у голові вже складався новий пазл. Угода, погрози, зникнення... Усе це здавалося взаємопов'язаним.

— Ти впевнена, що нічого не пам'ятаєш? Можливо, були імена чи назви?

Клер похитала головою:

— Ні... але я відчуваю, що це було пов'язано з чимось більшим, ніж гроші.

Він кивнув, збираючись із думками.

- Дякую, Клер. Я триматиму тебе в курсі. І якщо ти щось згадаєш...

— Ти будеш першим, кому я скажу, — лагідно відповіла вона, і їхні погляди знову зустрілися.

Лукас підвівся, накинув пальто і попрямував до дверей. Але перед тим, як вийти, обернувся:

— Клер... Дякую за довіру. І якщо щось піде не так, то я тут.

Вона не відповіла, тільки кивнула, а потім, коли двері за ним зачинилися, залишилися в теплі свого будинку, дивлячись, як він зникає в сніговій темряві.

***

У цей час Рейчел Стівенс проводила розтин у стерильній тиші моргу. Холодне флуоресцентне світло відбивалося від металевих столів та білих стін, створюючи мертвенно-бліду атмосферу. Судмедексперт Рейчел Стівенс стояла над тілом знайденого чоловіка, зосереджено вивчаючи кожен сантиметр. Навколо неї було тихо, тільки монотонне гудіння вентиляції порушувало безмовність.

Вона прибрала пасмо волосся під захисну шапочку і глянула на обличчя жертви. Бліда шкіра, застиглий жах у широко відкритих очах, обморожені руки. Здавалося, що він до останнього боровся за своє життя. Але щось тут було не так.

Обережно скальпелем Рейчел зробила розріз уздовж грудей, звичні дії виконувались механічно, але її погляд постійно повертався до чогось незвичайного. На лівому боці, трохи нижче ребер, вона помітила дивні сліди — лінії та символи, ніби витатуйовані чи випалені на шкірі.

Вона взяла лупу та нахилилася ближче, вивчаючи деталі. Символи були чіткі та свіжі, шкіра навколо них ще трохи запалена, що вказувало на те, що їх завдали незадовго до смерті. Це були не звичайні татуювання — щось більше, наче ритуальні знаки чи давні символи.

Рейчел насупилась і зробила кілька знімків, намагаючись зафіксувати кожну деталь. На перший погляд символи нагадували архаїчні руни чи язичницькі знаки, та їх значення їй залишалося незрозумілим.

Вона увімкнула диктофон, її голос звучав спокійно, але з нотками напруги:

- Жертва - чоловік, вік приблизно 30-35 років. Сліди обмороження на кінцівках. Передбачувана причина смерті – переохолодження. Проте... виявлено дивні символи на тілі. Вигравірувано або витатуйовано незадовго до смерті. Можливо, насильницьке завдання.

Рейчел замовкла, її пальці трохи тремтіли. Вона все більше переконувалась, що це не випадкове вбивство. Це було щось інше, щось набагато зловісніше.

— Схоже на ритуал... — пробурмотіла вона, вимикаючи диктофон.

Її погляд затримався на одному із символів. Він нагадував коло, перетнуте лініями, і дивно скидався на те саме коло, яке Лукас знайшов на снігу біля тіла.

У цей момент пролунав телефонний дзвінок, глухий і різкий у тиші моргу. Рейчел здригнулася і швидко зняла рукавички, підійшовши до телефону на стіні.

— Стівенсе, слухаю.

— Це Лукас, — голос був стомлений, але напружений. — Ти щось знайшла?

Рейчел глибоко вдихнула і повільно видихнула.

- Так, знайшла, - відповіла вона. — На тілі витатуйовано дивні символи. Вони свіжі, ніби їх завдали перед смертю. Це не випадкове вбивство, Лукасе. Тут щось більше. Я певна.

На іншому кінці лінії повисла мовчанка. Потім голос Лукаса пролунав ще глуше:

— Символи... схожі на коло?

- Один з них, так, - підтвердила Рейчел. — Ти вже щось знаєш?

— Поки що ні, але я відчуваю, що ми на порозі чогось дуже темного.

Рейчел кивнула, хоча він не міг цього бачити, і міцніше стиснула телефон.

— Лукасе, будь обережний. Якщо це ритуал або щось пов'язане з культом, ми можемо мати справу з дуже небезпечними людьми.

- Я знаю, - коротко відповів він. — Тримай мене в курсі.

Вона поклала слухавку і знову подивилася на мертве тіло перед собою. У повітрі витала напруга, як перед грозою. Рейчел знала, що це тільки початок, і те, що чекає на них далі, буде набагато страшніше.

Рейчел знову одягла рукавички, повернувшись до тіла, яке холодно і безмовно лежало на металевому столі. Вона провела рукою над дивними символами, які тепер здавались ще зловіснішими. У її голові роїлися питання.

"Хто ця людина? Чому вона тут? І що означають ці знаки?"

Вони виглядали як частина стародавнього ритуалу або як лист, призначений для тих, хто знає, як його розшифрувати. Але Рейчел була далека від окультизму і не могла визначити їхнє значення.

— Що ти приховуєш, друже? - Прошепотіла вона, уважно вивчаючи тіло.

Вона знала, що кожен труп зберігає свої секрети, але це було особливим. Він ніби кричав про щось важливе, про щось страшне, але відповіді все ще були поза її досяжністю.

Тіло чоловіка не здавалося звичайним для типового вбивства. Ні синців, ні слідів боротьби. Все виглядало так, ніби він просто ліг у сніг і замерз. Але вона знала, що так не буває. Символи на шкірі говорили про насильство, про те, що смерть прийшла не сама собою.