Читати книгу - "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"

Тепер, коли вона були так близько, вона нарешті могла оцінити кожну з них, порівняти між собою і вже прикинула дев’ятьох, у яких було найбільше шансів на перемогу. Першою у її списку стояла, звісно, Акулина. Красива, чарівна чверть-ельфійка, здатна заворожити і жінку, і чоловіка – тож Йовіла не сумнівалася, що принц також без особливих роздумів впаде до її ніг. Наступною жінкою, що мала неабиякі шанси якщо не на перемогу, то на участь у фіналі, була герцогиня Канська – Аніт. Вона не була красунею у звичному розумінні цього слова – але для того, щоб зрозуміти це, потрібно було б поставити її прямо поряд з кимось справді прекрасним. У Аніт Канської були незвичайні шарм і харизма – якась дивна аура, що надавала їй вигляду загадкового і цікавого. І, окрім того, Аніт була жінкою владною, впевненою і багатою – а це та комбінація, яка або страшенно відлякувала, або з тою ж силою вабила чоловіків – тож тут шанси Аніт на успіх були п’ятдесят на п’ятдесят. 

Місця третє і четверте у рейтингу Йовіли ділили сестри-близнючки Ліла та Йола – молодші доньки графа Роймері. Йовіла мало знала про обох з них, окрім того, що вони отримали бездоганну освіту, говорили п’ятьма мовами і бували при дворі досить часто, щоб вже бути досить добрими знайомими принца. Вона не знала, чи пов’язане це приятелювання із зв’язками графа та королівської сім’ї, чи з щирим інтересом принца, але в будь-якому випадку сестри вже мали чималу перевагу перед іншими конкурсантками. 

Ще була Амелія Ротхед, вогненноволоса воячка з півночі, що у сукні виглядала так, наче збиралася когось вбити – певно, їй був звичніший одяг, що носили маги – зручний і такий, в якому можна битися, а не ходити на бали. Йовіла мимохіть подумала, а як ж вона опинилася на відборі – не було схоже, щоб хтось такий, як Амелія, пішов туди з власної волі. І останніми у досить довгому списку реальних претенденток на руку принца Йовіла визнала чотирьох студенток столичної Академії магії, які трималися однією відокремленою групкою і позирали на інших учасниць з ледь помітним презирством в очах. Йовіла подумала, що ці четверо тут точно не для перемоги, але, як і вона, збиралися зайти якнайдалі – суто з гордості і бажання довести власні вміння. 

За роздумами Йовіла і не зчулася, як вони пройшли повз трояндовий сад і опинилися на невеликій галявинці, оточеній липами. На протилежному її боці стояв будиночок – зовсім невеликий, в такому сама Йовіла винаймала кімнату, коли була студенткою – окрім того, звичайно, що той дім стояв у студмістечку, а не на території палацу. 

Це був звичайнісінький гуртожиток – зрозуміла вона, схиляючи голову набік. Цього, певно, і варто було очікувати – можливо, саме це і було першим випробуванням; Йовіла глибоко сумнівалася, що усі дівчата витримають життя у такій близькості до своїх суперниць і без постійної присутності своїх покоївок і помічниць. Та, прямо кажучи, Йовіла знала, що життя в гуртожитку стане і для неї непростим випробуванням; вона вже давно звикла до комфорту своєї невеликої квартирки біля міського озера. І нехай двері її житла завжди були відкриті для подруг і знайомих, вона все-таки знала, що це її і тільки її квартира, і вона мала хоча б якусь приватність. Та і писати статті про інших учасниць, якщо ті будуть у одній з нею кімнаті, мало би стати на порядок складніше. 

Загалом ж місцина, де розташовувався гуртожиток, виглядала досить мальовничою: по краю галявини тягнувся тонесенький струмочок, а під вікнами будинку росли доглянуті квіти і кущі. Вид мав бути стовідсотково кращим, ніж у гуртожитку, де довелося свого часу жити Йовілі: там її вікно виходило на шумну вулицю, де постійно роз’їжджали диліжанси. 

 – Так, любі мої, ось і ваше житло, – заявила панна Орс, повертаючись до дівчат обличчям. – Ваші речі вже стоять біля ваших ліжок, тож не смію вас більше затримувати. Можете знайомитися і збиратися на танці – ви ж хочете вразити принца вже сьогодні? 

Панна Орс підморгнула їм, і легкою ходою пішла у бік палацу. Дівчата лишилися стояти на подвір’ї, озираючись одна на одну. Між ними зависла незручна мовчанка, аж поки Амелія Ротхед не зробила кількох перших важких кроків до будинку. Йовіла струснула головою і поспішила за нею, зіштовхуючись дорогою з якоюсь дівчиною, що, вочевидь, хотіла потрапити у гуртожиток першою. 

Йовіла не те, щоб хотіла насправді боротися, але її лікоть штовхнув дівчину поряд ще до того, як вона встигла усвідомити, що взагалі робить. Після того, як перші дівчата хто несміливо, а хто швидко і розтовхуючи усіх на своєму шляху, почали наближатися до гуртожитку, решта потяглася за ними. 

Йовіла опинилася однією з перших – можливо, саме завдяки тому першому ударові ліктем. Але вона застигла на порозі, щойно зайшла у дім, і тільки тичок у спину змусив її посунутися в сторону. 

Йовіла очікувала, що вона не житиме в кімнаті одна, але вона не розраховувала на таку відсутність приватності. У кімнаті, в якій вона опинилася, стояли кілька десятків ліжок, відділені одне від одного тільки напівпрозорими шовковими балдахінами. Поміж ними стояли сундуки, валізи і пакунки з речами, і місця для сорока восьми дівчат майже не лишалося. 

І у цій кімнаті вони мали провести три місяці.