Читати книгу - "Пес Баскервілів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Чому б йому не поїхати в дім своїх предків?
— Так, це здається природним, адже правда? А «тим часом візьміть до уваги, що всіх Баскервілів, які жили там, спіткала лиха доля. Я певен, що якби сер Чарлз міг говорити зі мною в момент своєї смерті, він попрохав би мене не привозити в це прокляте місце спадкоємця.
Голмз подумав деякий час, потім сказав:
— Кажучи попростому, ви тієї думки, що якась пекельна примара робить із Дартмуру небезпечне місце для молодої людини. Чи не так?
— Принаймні я підтверджую, що обставини свідчать про це.
— Чудово. Але, коли ваша думка про надприродне правильна, то воно може спричинити зло молодій людині так само легко в Лондоні, як і в Девоншірі. Чорт з суто місцевою владою був би надто незрозуміле явище.
— Ви поставились би до справи не так легковажно, пане Голмз. якби вам довелося особисто зіткнутися з даними обставинами. Отже, ваша думка, що безпека молодої людини буде однакова і в Девоншірі, і в Лондоні. Він приїде за п'ятдесят хвилин. Що ви порадите?
— Я пораджу вам взяти кеба, покликати вашого спанієла, що дряпасться в передні двері, і поїхати на Ватерлюську станцію зустріти, сер Генрі Баскервіля.
— А потім?
— А потім ви нічогісінько йому не скажете, поки я не обміркую справу.
— А як довго обмірковуватимете її?
— Двадцять чотири години. Я буду дуже вдячний вам. пане Мортімер, коли завтра вранці о десятій годині ви приїдете до мене і привезете з собою сер Генрі Баскервіля — це було б корисно для моїх майбутніх плянів.
— Я зроблю це, пане Голмз.
Він записав призначене побачення і сквапливо вийшов властивою йому дивною ходою. Голмз спинив його на верхній площадці східців:
— Ще тільки одно питання, пане Мортімер. Ви сказали, що перед смертю сер Чарлза бачили привид на болоті?
— Троє бачили його.
— А після цього бачив його хто- небудь?
— Я нічого не чув про це.
— Дякую, прощавайте!
Голмз вернувся до свого крісла з тим спокійним виразом внутрішнього задоволення, який визначав, що передбачається цікава робота.
— Ви йдете, Ватсоне?
— Так, коли я вам непотрібний.
— Ні, друже мій, я тільки в хвилини дії звертаюсь по вашу допомогу. Але це видатна справа — дійсно єдина з певних точок зору. Чи не буде ваша ласка, коли йтимете повз Брадлея, скажіть йому, щоб він прислав мені фунт найміцнішого тютюну. Дякую. Було б краще, якби ви не приходили до вечора. А тоді мені буде дуже приємно порівняти наші враження про надзвичайно цікаву задачу, запропоновану сьогодні нам на розв’язання.
Я знав, що самотність потрібна моєму приятелеві в час інтенсивної розумової зосередженості, протягом якого він зважує всі часточки доказів, будує різні висновки, взаємно їх перевіряє й вирішує, які пункти посутньо важливі і які не мають значення. Тому я пробув день у клюбі і тілки ввечері вернувся на Бейкер Стріт. Була приблизно дев’ята година коли я входив у нашу вітальню, і перше моє враження було, що в нас пожежа: кімната до того була повна диму, що світло лямпи на столі мало вигляд плями. Але коли я ввійшов, то відразу заспокоївся, бо закашляв від їдкого тютюнового диму. Крізь туман невиразно бовваніла постать Голмза в халаті: він сидів, скорчившись у фотелі, з чорною череп яною люлькою в зубах. Навколо нього лежало кілька скрутнів паперу.
— Що, простудились, Ватсоне? — спитав він.
— Ні, я кашляю у цій отруєній атмосфері.
— Так, тепер, власне, і я вважаю, що вона трохи важкувата.
— Важкувата? Вона нестерпна!
— Так відчиніть вікно. Я бачу, що ви цілий день були в вашім клюбі.
— Любий Голмзе!
— Хіба я помиляюся?
— Звичайно, ні, але як …
Він засміявся над моїм нерозумінням.
— Ви поширюєте навколо себе, Ватсоне, таку чарівну свіжість, що приємно муштрувати на вас свої невеликі здібності. Джентльмен виходить із дому в дощовиту погоду і вертається ввечері з брилем і чобітьми, що не втратили свого блиску. Отже, він цілий день не рухався. У нього немає близьких друзів. Де ж він міг бути? Хіба це не очевидно?
— Та, мабуть, що й очевидно …
— Світ повний очевидностей, яких ніхто не помічає. Як ви гадаєте, де був я?
— Теж не рухалися з місця.
— Навпаки, я був у Девоншірі.
— Думками?
— Саме так. Моє тіло лишалося у цьому фотелі і, — як я, на жаль, бачу, — знищило за час моєї відсутності два великі кухлі кави і неймовірну кількість тютюну. Коли ви пішли, я послав до Стенфорда по мапу тієї частини болота, і мій розум цілий день блукав по ньому. Я можу похвалитися, що не заблуджусь у його дорогах.
— Це мала великого маштабу, мабуть?
— Дуже великого.
Він розгорнув частину її на колінах.
— Тут ось та дільниця, яка нас цікавить, а от і Баскервіль Гол посередині.
— З лісом навколо нього?
— Саме так. Я вважаю, що тисова алея, не позначена на мапі під такою назвою, іде вздовж цієї лінії з болотом по правий бік її, як ви бачите. Ця купка будівель — сільце Ґрімпен, де живе наш друг — лікар Мортімер; на п’ять миль навколо, як ви бачите, міститься дуже небагато окремих жител. Ось
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пес Баскервілів», після закриття браузера.