Читати книгу - "Пес Баскервілів"

Лафтер Гол, про який було згадано в оповіданні. Тут позначено будинок, який мабуть, належить натуралістові Стейплтонові, якщо я правильно пригадав його прізвище. Тут дві ферми на болоті, Гай Тор і Фаульмайер. А за чотирнадцять миль далі стоїть велика Принцтаунська в’язниця. Між та навколо цих розкиданих пунктів лежить похмуре безживне болото. Тут, нарешті, міститься сцена, на якій відбулася трагедія і на якій ми спробуємо її відтворити.

— Це, мабуть, дике місце?

— Так, обставини підходящі. Коли б чорт побажав втрутитися в справи людські..

— Так, значить, і ви схиляєтесь до надприродного пояснення?

— А хіба агентами диявола не можуть бути істоти з м'яса і крові? Тепер для початку нам поставлено два питання: перше — чи не стався тут злочин? Друге — якого роду цей злочин і як його заподіяно? Звичайно, коли припущення лікаря Мортімера правильне і ми маємо справу з силами, що не підлягають звичайним законам природи, то тут і кінець нашим дослідженням. Але ми мусимо вичерпати всі інші гіпотези, раніш ніж відступити перед цією. Я вважаю, коли вам однаково, то зачинимо це вікно. Дивна річ, але я вважаю, що концентрована атмосфера сприяє концентруванню думок. Я не дійшов до того, щоб залазити у ящик і там міркувати, але це логічний висновок із моїх переконань. Чи обдумали ви цей випадок?

— Так, я багато думав про нього протягом дня.

— І що ж ви думаєте про це?

— Ця справа може загнати в безвихідь.

— Вона, звичайно, має свій особливий характер. Є в ній відзначні ознаки. Приміром, ця зміна слідів. Що ви про це думаєте?

— Мортімер сказав, що людина йшла навшпиньки тією частиною алеї.

— Він тільки повторив те, що якийсь дурень сказав під час слідства. Ради чого стала б людина ходити навшпиньки по алеї?

— Що ж це буде?

— Він біг, Ватсоне, біг одчайдушно; біг щоб врятувати своє життя; біг, поки не стався з ним розрив серця і він упав мертвий.

— Біг від чого?

— В цьому і є наша задача. Є вказівки на те, що він був вражений жахом, раніш ніж кинувся бігти.

— Які вказівки?

— Я вважаю, що причина його страху з’явилася з болота. Коли це так — а це здається мені найімовірнішим, — то тільки збожеволіла людина могла бігти від дому замість тікати додому. Коли йняти віри свідченню цигана, то сер Чарлз біг, волаючи про допомогу, тим напрямком, звідки менш за все можна було її сподіватися. Потім ще: кого ждав він тієї ночі і чому він його ждав у тисовій алеї, а не у власному будинку.

— Ви вважаєте, що він ждав кого — небудь?

— Сер Чарлз був підстаркувата й хвора людина. Ми можемо припустити, що він вийшов на вечірню прогулянку, але земля була сира і погода несприятлива. Чи природно, щоб він стояв протягом п’яти або десяти хвилин, як помітив лікар Мортімер (з більш практичним серцем, ніж я міг сподіватися від нього) звернувши увагу на попіл від цигарки?

— Але він виходив же кожного вечора?

— Не думаю, щоб він кожного вечора стояв біля фірточки, що йде на болото. Навпаки, очевидно з оповідання, що він уникав болота. В цю ж ніч він стояв там і ждав. Це було напередодні дня, призначеного для його від’їзду в Лондон. Справа набуває певних окреслень, Ватсоне. Виявляється деяка послідовність. Чи можу я вас попросити подати мені скрипку? Ми відкладемо всі дальші міркування про цю справу, поки не матимемо задоволення бачити завтра лікаря Мортімера і сер Генрі Баскервіля.

Розділ 4
Сер Генрі Баскервіль

Наш сніданок було рано прибрано, і Голмз у халаті чекав на обіцяне побачення. Наші клієнти були точні: годинник тільки — но пробив десять, коли в дверях з'явився лікар Мортімер, а за ним Генрі Баскервіль. Баскервіль був невеликий на зріст, жвавий, чорноокий чоловік, років тридцяти, кремезний, з густими чорними бровами і здоровим поважним обличчям. Він був одягнений у червонуватий костюм і мав вигляд людини, що більшу частину свого часу буває на повітрі, а тим часом в його зважливому погляді та спокійній певності манір було щось, що виявляло в ньому людину з великого панства.

— Це сер Генрі Баскервіль, — сказав лікар Мортімер.

— Правильно, — підтвердив сер Генрі. — І дивне те, пане Шерлок Голмз, що якби мій друг не запропонував мені прийти до вас сьогодні вранці, я сам прийшов би. Я знаю, що ви розгадуєте загадки, а сьогодні мені ранком трапилась одна загадка, яка вимагає більшого міркування, ніж я на те здатний.

— Сідайте, будь ласка, сер Генрі! Чи правильно я зрозумів, що з вами особисто трапилось щось надзвичайне від того часу, як ви приїхали до Лондону?

— Нічого особливо важливого, пане Голмз. Щось подібне до жарту. Сьогодні вранці я одержав цього листа, якщо тільки це можна назвати листом.

Він поклав на стіл конверт, і ми всі нахилилися над ним. Конверт був звичайного сірого паперу. Адресу — сер Генрі Баскервіль, Нортумберландський Готель було надруковано нерівними буквами; на поштовому штемплі значився Черінґ Крос і число учорашнього дня.

— Хто знав, що ви спинитеся в Нортумберландському готелі? спитав Голмз, проникливо вдивляючись у нашого відвідувача.

— Ніхто не міг цього знати. Ми вирішили вкупі з лікарем Мортімером спинитися в цьому готелі вже по тому, як з ним зустрілися.

— Але, напевно, лікар Мортімер уже оселився там раніше?

— Ні, я гостюю в одного приятеля, — сказав лікар. — Але не могло бути жодних вказівок на те, що ми маємо поїхати в цей готель.

— Гм. Хтось, очевидьки, дуже зацікавився вашими діями.

Голмз вийняв із конверта піваркуша паперу малого формату, складеного учетверо. Він його розгорнув і розправив на столі. Посередині аркуша було наклеєно окремими друкованими літерами єдину фразу:

Коли вам цінне