Читати книгу - "Пес Баскервілів"

— Ви кажете, собака був великий?

— Величезний.

— Але він не підходив до тіла?

— Ні.

— Яка була погода тієї ночі?

— Ніч була туманна.

— Але дощ не падав?

— Ні.

— Який вигляд має алея?

— Вона складається з двох ліній тисових живих непроникливих огорож, дванадцять футів заввишки. Доріжка між ними має приблизно вісім футів ширини.

— Чи є ще що — небудь між огорожами та доріжкою?

— Так, між ними з обох боків росте смугою трава, приблизно на шість футів завширшки.

— Я зрозумів так, що в алеї є вхід через фірточку, зроблену в огорожі?

— Так, через фірточку, що виходить на болото.

— Чи є будь — яка інша дірка в огорожі?

— Ні, ніякої.

— Отже, для того, щоб увійти в тисову алею, треба піти від дому, або ввійти через фірточку з болота?

- Є ще вихід — через альтанку в далекому кінці.

— Чи дійшов сер Чарлз до неї?

— Ні, він лежав приблизно за п’ятдесят ярдів від неї.

— Тепер скажіть мені, пане Мортімер, це дуже важливо: бачені вами сліди були відбиті на доріжці, а не на траві?

— На траві не можна було бачити жодних слідів.

— Чи були вони по той бік фірточки?

— Так. Край доріжки з того ж боку, де й фірточка.

— Ви надзвичайно зацікавили мене. Ще питання — чи була заперта фірточка?

— Заперта на замок.

— Яка вона на заввишки?

— Приблизно чотири фути.

— Отже, можна перелізти через неї?

— Так.

— Чи не бачили ви яких — небудь слідів коло самої фірточки?

— Нічого особливого.

— Боже ти мій! І ніхто не оглянув цього місця?

— Я сам оглядав його.

- І нічого не знайшли?

— Я був дуже схвильований. Було очевидно, що сер Чарлз стояв тут протягом п’яти або десяти хвилин.

— З чого ви про це довідались?

— З того, що попіл з його цигарки упав двічі.

— Чудово. Це, Ватсоне, колега нам до серця. Але сліди?

— На всьому цьому невеличкому клаптикові ріні було видно тільки його сліди. Я не бачив ніяких інших.

Шерлок Голмз ударив себе по коліні з виразом досади і вигукнув:

— Ах, чого мене там не було? Це, очевидно, надзвичайно цікава справа і такого роду, що вона дає широке поле дії для наукового експерта. Ця сторінка ріні, на якій я міг би прочитати так багато, давно вже стерта дощем і важкими чобітьми цікавих. Ах, пане Мортімер, пане Мортімер! Як це ви мене не покликали туди? На вас воістину лежить велика відповідальність.

— Я не міг вас покликати, пане Голмз, не оголосивши цих фактів для всіх, а я вже висловив вам причину, з якої не хотів цього зробити. Крім того, крім того…

— Чому ви вагаєтесь?

- Є галузь, у якій найпроникливіший і найдосвідченіший слідець безпорадний.

— Ви хочете сказати, що ця справа надприродна?

— Я цього, власне, не сказав.

— Так, але, мабуть, думаете.

— Пане Голмз! Від часу цієї трагедії до мого відома дійшло кілька подій, які важко узгодити з природним ладом речей.

— Наприклад?

— Я довідався, що до цієї жахливої пригоди кілька людей бачили на болоті істоту, що подібна до цього баскервільського демона, істоту, яка не може бути жодною твариною, відомою науці. Всі, хто бачив її, казали, що це величезна істота, вона світиться, огидна, скидається на мару. Я розпитував усіх цих людей: один із них — селянин із здоровою й цілком нормальною головою, другий — коваль, третій — фермер на болоті. І всі вони кажуть те саме про цей дивний привид. І те, що вони змальовують, — нестеменний, пекельний собака з легенди. Запевняю вас, що в окрузі панус жах, і відважна та людина, що зважиться пройти вночі по болоті.

— І ви, людина науки, вірите в те, що тут діє надприродна сила?

— Я не знаю що думати.

Голмз здвигнув плечима і сказав:

— До цього часу мої дослідження обмежувалися цим світом. Я в невеликих розмірах боровся проти зла, але виступити проти самого отця зла була 6, мабуть дуже велика самопевність з мого боку. Проте ви мусите припустити, що сліди ніг були матеріальні.

— Собака легенди був остільки матеріальний, що міг перегризти чоловікові горло, а тим часом він був плід жаху.

— Я бачу, що ви цілком погоджуєтесь з людьми, які вірять в надприродне. Але лікарю Мортімер, от що ви мені скажіть: коли ви додержуєтесь таких поглядів, чого ви прийшли до мене по пораду? Ви кажете мені що марно досліджувати смерть сер Чарлза, і одночасно просите мене це зробити.

— Я не сказав, щоб ви досліджували.

— Так чим же я вам можу допомогти?

— Порадою, що мені робити з сер Генрі Баскервілем, що прибуде на станцію Ватерлю (лікар Мортімер подивився на свого годинника), рівно за годину з чвертю.

— Спадкоємець?

— Так. По смерті сер Чарлза ми зібрали довідки про цього молодого чоловіка і довідались, що він був фермером у Канаді. З добутих про нього відомостей видно, що він усіма сторонами гарна людина. Тепер я кажу не як лікар, а як опікун і виконувач заповіту сер Чарлза.

— Я сподіваюсь, що більш нема претендентів на спадщину?

— Ні. Єдиний ще родич, про якого нам пощастило довідатись, — Роджер Баскервіль, молодший із трьох братів, з яких бідолашний сер Чарлз був старший. Другий брат, що давно помер — батько молодого Генрі. Третій,