Читати книгу - "Джордж і таємний ключ до Всесвіту"

Джордж зараз же підійшов до Космоса. Може, той і був найпотужнішим у світі комп’ютером, проте клавіатуру мав звичайнісіньку — літери й символи на ній були розміщені в тому ж порядку, що й на клавішах найзадрипаніших шкільних комп’ютерів. Джордж довго думав. Яка ж кнопка прочинить йому двері до Всесвіту? Знову глянув на клавіатуру — й раптом здогадався.

— Ось ця, правда? — запитав він Еріка, тицьнувши пальцем на одну з клавіш.

Ерік кивнув.

— Натискай. Зараз усе почнеться.

Джордж натиснув пальцем на клавішу ENTER.

Зненацька світло в кімнаті почало згасати...

— Вітаємо у Всесвіті! — промовив Космос, загравши коротеньку вітальну фанфару.

Розділ п'ятий

У кімнаті запала темрява.

— Сідай-но сюди, Джордже! — гукнула Енні, яка вже вмостилась на великій зручній канапі.

Джордж сів поруч із нею і за кілька секунд побачив тоненький промінець сліпучо-білого світла, що виходив прямісінько з екрана Космоса. Світляний пучок сягнув середини кімнати, де на мить затремтів, а тоді почав вимальовувати в повітрі якусь форму. Він накреслив пряму лінію зліва направо, а тоді різко стрибнув донизу. Залишивши позад себе яскраву смужку світла, промінець знову звернув ліворуч, намалювавши третю сторону прямокутника. Ще один поворот направо — і пучок світла повернувся у вихідну точку. Якусь мить здавалось, що в повітрі зависла пласка форма, та раптом вона перетворилась на щось реальне й дуже знайоме.

— Але ж це... — скрикнув Джордж, збагнувши, що саме бачить перед собою.

— Вікно, — гордо відповів Ерік. — Космос намалював для нас вікно у Всесвіт. Дивись уважно.

Промінь світла зник, а вікно, що його він намалював посередині Ерікової вітальні, нерухомо зависло в повітрі. Його контури досі яскраво світилися, однак тепер воно було мов дві краплі води схоже на справжнісіньке вікно, з великою шибкою й металевою рамою. А з вікна простирався краєвид. От тільки не на будинок Еріка (чи на якусь іншу будівлю), не на дорогу чи місто і навіть не на котресь із тих місць, яке Джордж бачив за своє життя.

У вікні була дивовижна безмежна темрява, всіяна крихітними яскравими зорями. Він спробував їх порахувати.

— Джордже, — сказав Космос механічним голосом, — у Всесвіті — мільярди зірок. Тобі не під силу їх усіх порахувати, хіба що ти такий розумний, як я.

— Космосе, а чому їх так багато? — вражено запитав Джордж.

— Весь час з’являються нові зорі, — відповів могутній комп’ютер. — Вони народжуються всередині велетенських хмар пилу й газу. Я покажу тобі, як це відбувається.

— А за скільки часу народжується зірка? — поцікавився Джордж.

— Десятки мільйонів років, — сказав Космос. — Сподіваюсь, ти нікуди не поспішаєш.

— Ет! — пробурмотів Ерік, який сидів, схрестивши ноги, на підлозі біля канапи. Його довгі худорляві кінцівки стриміли в обидва боки під гострим кутом. Він був схожий на мирного гігантського павука. — Не хвилюйся, я добряче пришвидшив цей процес. Ти встигнеш додому на вечерю. Енні, передай-но нам чіпси. Не знаю, як ти, Джордже, а я завжди голодний як вовк, коли спостерігаю за Всесвітом.

— Ой лишенько! — збентежено зойкнула Енні, зашелестівши пакетиком. — Піду ще принесу.

Вона зіскочила з канапи й побігла на кухню.

Коли Енні вийшла з кімнати, Джордж помітив у космічному просторі за вікном одну особливість: він не весь був поцяткований маленькими зірками. У нижньому кутку вікна хлопець зауважив клаптик суцільної темряви, місце, де не сяяла жодна зоря.

— А що відбувається ось там? — показав він пальцем.

— Подивимось, — сказав Ерік.

Він натиснув кнопку на пульті дистанційного керування, наблизивши до них темний клаптик. Зблизька Джордж розгледів, що в тому місці зависла гігантська хмара. Зображення у вікні щораз ближчало, аж поки вони не опинилися всередині цієї хмари, і Джордж побачив, що — як і казав Космос — вона складається з газу й пилу.

— Що то таке? — запитав він. — І де це?

— Це — здоровенна хмара в позаземному просторі, у стократ більша за ті, що ми бачимо в небі, — відповів Ерік. — Вона складається з малесеньких, крихітних частинок, що повільно кружляють всередині неї. Тих частинок так багато, що хмара просто гігантська — така величезна, що в неї можна було б умістити мільйони планет завбільшки як Земля. Із цієї хмари народиться чимало зірок.

Джордж спостерігав, як частинки рухалися всередині хмари, деякі з них сполучалися, утворюючи велетенські сильніше нагрівалась і врешті стала така гаряча, що Джордж, сидячи на канапі, відчував її жар. Зненацька брила зажевріла тьмяним, моторошним світлом.

— Чому вона світиться? — запитав Джордж.

— Що сильніше вона стискається, — пояснив Ерік, — то більше нагрівається. Що розпеченішою вона стає, то яскравіше світить. А незабаром вона стане надто гарячою.

Він нахилився до купи мотлоху на підлозі й вихопив звідти чудернацькі окуляри.

— Надівай, — сказав Ерік хлопцеві, й собі чіпляючи на носа окуляри. — Скоро ця куля так розжариться, що без них ти не зможеш на неї дивитися.

Щойно Джордж надів темні окуляри, як куля вибухнула, а зовнішні шари розпеченого газу розлетілися на всі боки. Після вибуху куля засяяла, наче Сонце.

— Оце так! — вигукнув Джордж. — Це Сонце?

— Можливо, — відповів Ерік. — Так народжуються зірки, а Сонце — також зірка. Коли накопичується величезна кількість газу й пилу, куля — як ти тільки що побачив — стискається і стає щільна й гаряча. Тоді частинки всередині неї так сильно притискаються одна до одної, що плавляться, тобто зливаються докупи, виділяючи гігантську кількість енергії. Це називається реакцією ядерного синтезу. Вона така потужна, що розкидає навсібіч зовнішні оболонки кулі, а те, що залишилось, перетворюється на зорю. Саме це ти щойно побачив на власні очі.

Тепер зірка спокійно світилася вдалині. Чарівне