Читати книгу - "Джордж і таємний ключ до Всесвіту"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Можна я з’їм трохи чіпсів?
— Якщо вони в нас є, — відповів Ерік. — І якщо ти їх знайдеш, то принеси до бібліотеки й пригости Джорджа. Добре?
Енні чарівно всміхнулась і щезла на кухні — було чути, як вона гримає дверцятами шафок.
— Не зважай, — тихо сказав Ерік, відвівши погляд убік. — Енні не зі зла. Вона просто...
Він замовк на півслові, подавшись у протилежний куток кімнати, де заходився коло комп’ютера, що його Джордж помітив аж тепер. Хлопець так захопився іншими штукенціями, що й не зауважив плаского сріблястого екрана з приєднаною до нього клавіатурою. Дивно, що той одразу ж не впав йому в око, позаяк Джордж віддавна мріяв умовити маму з татом купити і йому такий. Він відкладав на комп’ютер свої кишенькові, але, за його підрахунками, з такими темпами треба щонайменше вісім років, щоб назбирати потрібну суму, — і то на вживаний мотлох! Тому доводилось користуватися громохкими, повільними, старезними комп’ютерами в школі, які що п’ять хвилин зависали, а їхні екрани були заляпані липкими відбитками пальців.
Еріковий комп’ютер був невеличкий і блискучий. Він здавався потужним і добротним — мабуть, саме такими пристроями обладнано зорельоти.
Ерік натиснув кілька кнопок на клавіатурі — комп’ютер загудів, на екрані спалахнули яскраві кольори.
Господар весело по ньому поплескав.
— Ти забув дещо зробити, — промовив чудний механічний голос.
Джордж аж рота роззявив із подиву.
— Справді? — збентежено перепитав Ерік.
— Еге ж, — сказав голос. — Ти не познайомив нас.
— Ой, вибач! — скрикнув Ерік. — Джордже, це Космос, мій комп’ютер.
Джордж хапав ротом повітря, не знаючи, що сказати.
— Привітайся з Космосом, — шепнув йому Ерік. — Інакше він образиться.
— Привіт, Космосе! — нервово пробелькотів Джордж.
Він зроду не розмовляв із комп’ютером і не знав, куди саме дивитися.
— Привіт, Джордже, — відповів Космос. — Еріку, ти ще дещо забув.
— Та невже? — здивувався Ерік.
— Ти не сказав Джорджеві, що я — найпотужніший у світі комп’ютер.
Ерік закотив очі.
— Джордже, — терпляче промовив він, — Космос — найпотужніший у світі комп’ютер.
— Це правда, — підтвердив Космос. — Так воно і є. У майбутньому з’являться комп’ютери, потужніші за мене. Але наразі мене ніхто не в змозі перевершити.
— Вибач, — прошепотів Джорджеві на вухо Ерік. — Комп’ютери часом бувають надто вразливими.
— А ще я розумніший за Еріка, — похвалився Космос.
— Хто сказав? — сердито запитав Ерік, вовком глянувши на екран.
— Я, — відповів Космос. — За одну наносекунду я можу порахувати мільярди чисел. Ти не встигнеш сказати: «Який Космос розумник!», як я вже вирахую тривалість життя планет, комет, зірок і галактик. А доки ти вимовиш: «Космос — найдивовижніший комп’ютер, який я бачив у своєму житті, він справді неймовірний», я зможу...
— Добре, добре! — зацитькав його Ерік. — Космосе, ти — найдивовижніший комп’ютер з усіх, які ми бачили. Тепер можна мені продовжувати? Я хочу показати Джорджеві, як народжується зоря.
— Ні, — відказав Космос.
— Ні? — перепитав Ерік. — Що значить «ні»? Га, язиката машино?
— Я не хочу, — пихато промовив Космос. — І я не язиката машина. Я — найпотужніший комп’ютер за всю історію...
— Ну, будь ласочка, — урвав його Джордж благальним голосом. — Будь ласка, Космосе, я страшенно хочу подивитись, як народжується зоря. Невже ти мені цього не покажеш?
Космос мовчав як риба.
— Ну ж бо, Космосе, — сказав Ерік. — Покажімо Джорджеві дива Всесвіту.
— Ну, не знаю, — похмуро буркнув Космос.
— Джордж невисокої думки про науку, — продовжував Ерік. — Тому це наш шанс показати йому її з іншого боку.
— Тоді він мусить дати клятву, — відповів Космос.
— А й справді! Молодчина, Космосе, що нагадав, — сказав Ерік, тут же кинувшись до дошки.
Джордж обернувся й уважніше придивився, що ж там написано.
Схоже на вірш.
— Джордже, — звернувся до нього Ерік, — чи хочеш ти дізнатися про найважливіше в цілому Всесвіті?
— Авжеж! — вигукнув той.
— Ти готовий дати для цього особливу клятву? Пообіцяти, що використовуватимеш свої знання, щоб творити лише добро, а не зло? — Ерік пильно спостерігав за Джорджем з-за скелець окулярів. Голос його змінився — тепер він звучав надзвичайно серйозно. — Це справді важливо. Наука здатна творити велике добро, але, як ти сам казав, може й завдати чималої шкоди.
Джордж випростав спину й подивився Ерікові просто у вічі.
— Так, я готовий, — промовив хлопець.
— Тоді подивись, що написано на дошці,— сказав Ерік. — Це Клятва науковця. Якщо ти погоджуєшся з нею, то прочитай її вголос.
Джордж глянув на дошку й задумався. Написані слова його не злякали. Навпаки, від захвату йому аж мурашки по спині забігали. Хлопець послухав Еріка й прочитав клятву.
— Клянусь використовувати наукові знання на користь людству. Обіцяю, що в пошуках істини не завдам шкоди жодній людині...
Двері до вітальні відчинилися — крізь них прошмигнула Енні, притискаючи до себе велетенський пакет із картопляними чіпсами.
— Читай далі, — підбадьорливо сказав Ерік. — У тебе чудово виходить.
Джордж перейшов до наступного абзацу.
— Намагаючись поглибити свої знання про чудеса довкола нас, я буду мужнім та обачним. Обіцяю не користати з наукових знань задля особистої вигоди й не ділитися ними з тими, хто хоче знищити чудову планету, на якій ми живемо. Якщо я зламаю цю клятву, нехай краса й дива Всесвіту назавжди залишаться для мене незвіданими.
Ерік заплескав у долоні. Енні луснула порожній пакет з-під чіпсів. На екрані Космоса заграла різнобарвна веселка.
— Молодчина, — сказав Ерік. — Тепер ти — другий наймолодший учасник Ордену наукових досліджень на благо людства.
— Вітаю тебе! — обізвався Космос. — Віднині я слухатимуся твоїх наказів.
— А я пригощу тебе чіпсами! — прощебетала Енні.
— Ш-ш-ш! — цитьнув на неї Ерік. — Ми ще не дійшли до найголовнішого. Відтепер ти, Джордже, можеш користуватися таємним ключем, що відчиняє двері до Всесвіту.
— Та невже? — перепитав Джордж. — А де ж він?
— Підійди до Космоса, —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джордж і таємний ключ до Всесвіту», після закриття браузера.