Читати книгу - "Джордж і таємний ключ до Всесвіту"

Приголомшений, Джордж не зводив очей із зірки. Раз у раз із її поверхні виривалися здоровенні яскраві струмені газу, що з неймовірною швидкістю мчали геть на сотні тисяч кілометрів.

— Ця зірка світитиметься вічно? — запитав хлопець.

— Ніщо не вічне, — заперечив Ерік. — Якби зірки світили вічно, нас би тут не було. У своєму череві зірки перетворюють маленькі частинки на більші. За це відповідає реакція ядерного синтезу: з її допомогою з’єднуються крихітні частинки і вибудовуються з маленьких атомів — великі. Під час цього синтезу вивільняється величезна кількість енергії, і саме завдяки їй зорі світяться. Майже всі елементи, з яких складаємося ми з тобою, були створені всередині зірок, що існували задовго до того, як з’явилася Земля. Отож усі ми — діти зірок! Коли в далекому минулому ці зірки вибухнули, вони випустили у відкритий космос усі великі атоми, що їх створили. Така ж доля чекає і ту зорю, яку ти бачиш за вікном. Наприкінці свого життя вона вибухне, бо вже не матиме маленьких частинок, що їх можна було б поєднати у великі. А під час вибуху всі великі атоми, що їх створить зірка у своєму череві, потраплять у міжпланетний простір.

Здавалось, що зірка по той бік вікна злиться. З яскраво-жовтої вона стала червонястою і без упину більшала й більшала, допоки розрослась настільки, що заповнила собою увесь простір за вікном. Джордж подумав, що зірка от-от вибухне. Ерік ще раз натиснув кнопку на пульті, і вікно зараз же почало віддалятися від зірки — з кожною секундою дедалі червонішої й більшої.

— Оце дивовижа! — вигукнув Ерік. — Спершу куля стискається, і з неї народжується зірка, а тоді зірка розростається до велетенських розмірів! А за мить вона вибухне! Прошу тебе лиш одне — не знімай окулярів!

Джордж захоплено спостерігав за зіркою. Аж раптом, коли та сягнула неймовірних розмірів, просто на очах хлопця стався найпотужніший вибух, що він бачив у своєму житті. Зоря розірвалась на шматки, вивергнувши в космічний простір колосальну кількість світла й розпеченого газу, а також усі створені нею нові атоми. Після вибуху Джордж побачив, що від зірки залишилась всього лиш прегарна нова хмара, повна незвичайних кольорів і нових речовин.

— О-о-о-х! — тільки й вимовив він.

Видовище було схоже на якийсь фантастичний феєрверк.

— З часом, — промовив Ерік, — ця кольорова хмарина змішається з іншими хмарами, що зосталися від далеких зірок, які теж вибухнули. Коли вони охолонуть, усі гази з цих хмар поєднаються в одне здоровенне хмарище, з якого знову народяться зорі. Поблизу тих місць, де з’являться нові зірки, рештки матерії з’єднаються докупи й утворять різні за величиною об’єкти. Утім, вони будуть замалі, щоб і собі перетворитись на зірки. Деякі з об’єктів стануть кулями, а кулі за якийсь час — планетами. У реальному житті на таке треба чимало часу — десятки мільйонів років!

— Ого! — вражено вигукнув Джордж.

— Але ми не можемо стільки чекати, бо ти не встигнеш додому на вечерю, — сказавши це, Ерік підійшов до Космоса й натиснув кілька клавіш. — Тому пришвидшимо цей процес. Поїхали!

Десятки мільйонів років, про які згадував Ерік, промайнули за одну мить. Газ, що утворився внаслідок вибуху десятків зірок, скупчився в одну здоровецьку хмару. Всередині тієї хмарини раз по раз виникали нові зорі. Несподівано одна з них вигулькнула просто перед вікном. Зірка світилась так яскраво, що засліплювала собою усі решта. Газ, що залишився від хмари, трохи віддалік від новонародженої зірки, почав холонути й перетворювався на маленькі крижані брили. Джордж помітив, що одна з цих брил рухається просто до вікна. Він уже розкрив рота, щоб попередити Еріка, але груда мчала надто швидко. Джордж і слова не встиг сказати, як вона з оглушливим гуркотом розбила шибку, аж весь будинок задвигтів.

Зі страху Джордж упав із канапи.

— Що то було? — закричав він до Еріка.

— Ой! — зойкнув Ерік, завзято вистукуючи пальцями по клавіатурі. — Вибач! Не думав я, що вона ось так візьме й влетить прямісінько у вікно.

— Будь обережнішим! — сердито випалив Космос. — Це вже не перший раз.

— А що то було? — запитав Джордж, виявивши зненацька, що стискає в руках маленького плюшевого ведмедика, якого, мабуть, залишила на канапі Енні. Йому паморочилось у голові.

— На нас налетіла крихітна комета, — зніяковіло визнав Ерік. — Пробачте! Це сталось ненавмисно.

— Крихітна — що? — перепитав Джордж, якому здавалось, наче кімната обертається довкола нього.

Ерік дав Космосові ще кілька команд.

— Гадаю, на сьогодні досить, — сказав він. — Джордже, що з тобою?

Ерік зняв окуляри й пильно придивився до хлопця.

— Ти аж позеленів, — промовив схвильовано. — Ох, а я хотів тебе трохи розважити. Енні! — гукнув він. — Принеси, будь ласка, Джорджеві склянку води. Ой-ой-ой, оце так!

До кімнати навшпиньки зайшла Енні. Вона міцно тримала горнятко, по вінця повне води, яка вже встигла трохи розхлюпатись. За нею хвостиком дріботів Фредді, захоплено зиркаючи на дівча своїми поросячими очицями.

Енні простягнула Джорджеві горнятко.

— Не хвилюйся, — промовила вона лагідно. — Першого разу мені теж було зле. Тату, — додала строгим голосом, — Джорджеві пора додому. Сьогодні він уже надивився на Всесвіт.

— Авжеж, звісно, ти маєш рацію, — кивнув Ерік, якому досі було не по собі.

— Але то було страшенно цікаво! — запротестував Джордж. — Можна я подивлюсь ще трохи?

— Та ні, вже справді досить, — квапливо промовив Ерік, одягаючи куртку — Я проведу тебе додому. А ти, Космосе, тим часом припильнуй Енні. Ходи, хлопче, і бери свого кабанця.

— Можна прийти до вас знову? — нетерпляче запитав хлопець.

Ерік полишив клопоти з курткою, ключами й черевиками і всміхнувся.

— Звичайно, — відповів він.

— Але спершу пообіцяй, що нікому не розкажеш про Космоса! — додала Енні.

— Це таємниця?— голос Джорджа був сповнений захвату.

— Так, — відповіла дівчинка. — Це велика-превелика, гігантська-прегігантська таємниця, у стоп’ятсот разів більша за будь-яку таємницю, яку ти чув у своєму житті!

— Енні, — суворо сказав Ерік, — я вже казав тобі, що немає такого числа — стоп’ятсот. Кажи Джорджеві та його