Читати книгу - "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"

Після цього Вітан посунув до наступної учасниці, і ті почали діставати свої папірці одна за одною. Почерк на них усіх був однаковісінький – красивий, із завитками та однаковим нахилом усіх літер, та Йовілі здавалося чомусь, що писав усе це не принц. У неї не було доказів і не могло їх бути, та щось їй підказувало, що Ерік не витратив би навіть годинки, щоб приділити її пошукам власної нареченої. 

Йовіла тільки краєм вуха вслуховувалася у те, що мали знайти інші учасниці; щось там було про таємні двері, що ведуть до храму, синю завісу, за якою ховається жайворонок, і щось ще, і ще… 

Весь цей час Йовіла не могла відірвати очей від Вітана. Він поводився весело, розкуто, і знову вона ніби бачила не його бліді, майже прозорі очі, якесь коричнево-сіре волосся, вкладене у модну зачіску, яка робила його голову ще більш миршавою – ні. Вона бачила гарного юнака з гострим носом і делікатним підборіддям. Але уривками: ось він був звичайний, а ось знову на мить вислизає якийсь незнайомий красень.

Ці чари збивали Йовілу з пантелику. Навіщо Соренові паплюжити чарами власну зовнішність? Сама би Йовіла нізащо не пішла би на такий відчайдушний крок, нехай і для того, щоб стати менш впізнаваною. 

Зрештою черга дійшла і до неї. Вітан наблизився, тримаючи мішечок перед собою, і його посмішка ледь помітно змінилася – щонайменше, Йовілі так хотілося думати – і стала теплішою, бодай на трішки. 

 – Панно фон Літтен, ваша черга, – сказав він, і Йовіла потяглася за листочком. 

Вона не збиралася довго шукати щось там і думала взяти перший папірець, який потрапиться під руку. Йовіла вже ситснула його пальцями і навіть потягла вгору – зовсім трохи, але потім різко зупинилася. Щось у мішечку було теплим – гріло саме собою, і це був  один із папірців. Він наче був призначений для неї – наче сама доля хотіла, щоб Йовіла взяла саме його. Хоча, можливо, це була ніяка не доля, а чергові викрутаси артефактора. 

Йовіла скинула попередній листочок до мішечка, а натомість потяглася за новим – той, що грів їй руку. Весь цей час Вітан дивився на неї насмішкувато, але наче з якимось знанням – і тоді Йовіла переконалася, що це його рук справа. 

 – Що ж, панно фон Літтен, зачитайте вголос, будь ласка, – попросив Сорен, ледве вона встигла дістати листочок. Той був такий самісінький і хіба що трохи вирізнявся серед інших тим, що текст на ньому, здавалося, виводили чи не ще старанніше. Але Йовіла не була впевнена, що може судити. 

 – Нитка долі покаже шлях до серця принца прекрасного – та тільки тим, хто вміє знайти недосяжне, що на виду ховається, – прочитала вона, піднімаючи брови з кожним новим словом. Це вже були не завіси і не портрети. В загадці – нуль конкретики, але вона мусить якось здогадатися, де ж шукати той нещасний артефакт. 

 – А у принца високе его, – пожартував Вітан і відразу ж рушив до іншої дівиці. Йовіла тільки кліпнула йому вслід. 

Вона вдивлялася у записку знову і знову, але не бачила там ні прихованого тексту, ні особливого сенсу. А наречені тим часом діставали все нові і нові папірці, і на жодному з них не було чогось такого заплутаного чи незрозумілого, як у загадці Йовіли. Кожна записка містила щонайменше одну підказку, і Йовілі навіть не потрібно було серйозно замислюватися, щоб зрозуміти, де саме починати пошуки. 

Але з її власною загадкою все було зовсім не так весело. 

 –...Шукати слід, де центр всього, і там нагору подивитись, – закінчила Вілена читати свою записку, і на цьому робота Вітана закінчилася. 

Він демонстративно перевернув мішок догори дригом і потрусив його, щоб показати, що там нічого не лишилося. 

 – На цьому все, панянки. На час цього випробування ви можете безперешкодно пересуватися всією територією палацу тоді, коли вам потрібно. Та краще не баріться – три дні минуть непомітно. Ті, хто не зможуть відшукати свій артефакт, на жаль, покинуть відбір. 

Артефактор вже розвернувся, щоб відійти до панни Орс, але потім наче згадав щось і знову став до них лицем.

 – До речі, те, що ви знайдете, залишиться з вами – це подарунок від його високості. Ось тільки не варто забирати артефакти інших наречених, якщо ви раптом знайдете їх випадково. За це ви балів не отримаєте, – Вітан чарівливо посміхнувся, і знову на його лиці прослизнула та незвична краса – всього на мить вона проявилася, а потім сховалася, як не було. Тепер дівиці виглядали ще більш задоволеними, а Йовіла зрозуміла, що в неї є додаткова робота, окрім того, щоб знайти власний артефакт.
Якщо звичайні події відбору не так вже й цікавили публіку, то артефакти, які принц дарує кожній учасниці, якщо та зможе їх знайти – це вже зовсім інша справа. Що ж, Йовіла могла би спробувати розшукати їх раніше і, можливо, навіть зробити знімки. Якщо “Панна в рожевому” дасть це у друк ще до того, як закінчиться випробування, продажі злетять до небес. Плітки – це найкраща тема для світської хроніки. Особливо у випадку, якщо Йовіла може головою присягнути на їхню правдивість. 

Йовіла вже настільки заглибилася у свої думки, що на мить і забула, що й Вітан, і панна Орс все ще стояли перед ними, і стояли не просто так – розпорядниця вже відкрила рота, щоб дати їм останні настанови. 

 – Я думаю, умови випробування зрозумілі, чи не так, любі мої? Тож побачимося за три дні – і повірте, на цій зустрічі на одну з вас чекає ще один надзвичайний сюрприз!