Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

- Так, і що найцікавіше, все, як за підручником. Коли маг зустрічає свою призначену пару, рівень сил різко зростає. Бачила, як учора Кірам розкидав зграю тварюк? - весело хвалиться досягненнями старшого брата, ніби самому сім років, це навіть мило. Я кивнула йому, чекаючи продовження. - Так це у нього після кожної зустрічі з Доєм такі зміни. Щоправда, перші кілька разів він помилявся, ніби почав плутати свої сили, але за пару тижнів став крутішим за Калеана. Наш дідок засмутився.

- Тобто сили мага збільшуються, коли він знаходить свою призначену пару?

- Так, ми думали, що це все байки. Стільки років пошуків не дали результату, що тут подумати? Батьки наші, щоправда, наполягали, щоб ми шукали, але коли вони загинули, ми припинили... Тоді багато що змінилося.

- Мені шкода. А що Кірам говорить з приводу того, що відбувається?

- Спочатку був у шоці, потім якось розслабився, впевненіше став. Вони з Доєм часто до нас заходять, збираються з'їжджатися, але Калеан поки що не дав згоди.

- Еліме, а як знайти свого призначеного?

- Я не знаю, ніхто не знає. Деякі знаходять випадково, інші шукають усе життя. Моєму знайомому взагалі пощастило знайти наречену в сусідньому дворі. Дивна була історія…

Еліма понесло. Розповідає мені чиюсь історію знайомства. Мене це зараз взагалі не цікавить. Сприймаю його мовлення, як білий шум. Мені потрібно багато чого обміркувати.

- А потім він випадково завалив те дерево, уявляєш? - Елім сміється, не розуміючи, що розмовляє зараз сам із собою. – А в неї з'явилися видіння. І все після першої зустрічі.

- Тобто це як помилка чи збій, так? Якщо вони зустрілися, то сили спочатку підводять, а потім різко зростають?

- Так. А що ти так багато про це питаєш? Щось побачила? Невже твій наречений уже десь поряд? Я буду шокований, якщо це так! Знаєш, ми за стільки десятків років не змогли знайти, а ти ще така молода…

- Ні, Еліме, я на майбутнє цікавлюся ... Я ось ще хотіла запитати. Пам'ятаєш, що було, коли ти приходив до мене? – Обережно добираю слова.

- Коли? Вчора?

- Ні, іншого разу.

- Ти про що, Есмо?

- Зовсім нічого не пам'ятаєш?

Ловлю здивований погляд. Я так і думала. Енді підчистив ті місця, де ми з Елімом були близькі. Що ж він у моїй голові все залишив? Мене, звичайно, не хвилює це, але пам'ять штука така ... Ні, ні, та й згадається.

Мій телефон наполегливо завібрував. Бачу виклик від Енді. Поки що не вирішила, що йому говорити.

- Так, привіт, Енді!

- Есмо, привіт! Як твої справи? Чим займаєшся? - Його голос звучить радісно.

- Відпочиваю. А ти?

- Я теж. Подумав, що до суботи ще далеко, давай зустрінемося сьогодні ввечері?

- Сьогодні вже четвер, не так багато днів до суботи.

- Все гаразд, Есмо? – його тон змінився, з'явилися нотки настороженості.

Я зараз сподіваюся, що він не читає думки, коли ми говоримо телефоном. Але, судячи з питань, ні. Значить, побалакати ще можна. З одного питання я зрозуміла, що Енді думає, що стер мою пам'ять до дня нашого знайомства, як і обіцяв. Тільки я все пам'ятаю! Потрібно це використовувати.

- Так, я недобре почуваюся…

- Що трапилося? Ти не здорова, Есмо? Давай я приїду!

Розпереживався, бідолаха. Як лізти в мою голову, то можна! Мало що він там ще стер з моїх уподобань чи спогадів. Може я не так уже люблю секс, як думаю, а він мені навіяв... Ні, кого я обманюю. Магія тут ні до чого.

- Есмо, чому ти мовчиш? Що трапилось?!

- Та все в порядку. У мене жіночі дні, от і все. Незручно говорити про це хлопцю, з яким ми так мало знайомі.

У слухавці кілька секунд висить тиша.

- Хіба це заважає нам зустрітися сьогодні? Я гадаю це не проблема.

- У мене все тіло ломить, живіт болить. Я проведу весь день у ліжку.

- Скажи мені свою адресу, я приїду. Привезу тістечка, ти їх любиш. Подивимося якийсь фільм.

- Не варто, я не маю настрою. І, знаєш, ця наполегливість мене лякає, - говорю невинним тоном. Думаю, чи не перегинаю зі своєю грою. У нього виходило приховувати свої почуття і думки дуже добре, а я ось уже пасую.

- Тебе може щось налякати? Мені здалося ти не з таких, - сміється, а я ж знаю, що він має на увазі вчорашній день, якого я, нібито, не пам'ятаю.

- Я ж дівчина…

- Вибач, Есмо, у мене відчуття, що ми з тобою давно знайомі, тож я вирішив, що це нормально, дивитися разом фільм. Звичайно, ти маєш рацію, але я хочу тобі чимось допомогти. Скажи мені свою адресу, я надішлю хоча б фрукти.

Типу ти її не знаєш! Ну гаразд, не розказуй! Навіть у мою кімнату переміститися можеш, твій купол тебе точно не зупинить. Тільки вдома мене все одно нема!

- Дякую, це зайве. Піду відпочивати. Бувай!

- Есмо...

Я вимкнулася. Фух ... Складно дурити Енді. І самій якось неприємно. Я маю придумати, як обіграти ситуацію. Якщо він дізнається, що моя пам'ять на місці, зробить ще одну спробу стерти все, а я цього не хочу. Залишається поки що триматися від нього на відстані, щоб він не читав мої думки.

А взагалі виходить все саме так, як каже Елім. От бляха, він поруч сидить, поки я тут локшину готую для Енді. Дивиться на мене запитливо, сміється.

- Що? Не можна трохи прибрехати? Подумаєш.

- То що ти не відправиш його одразу? Навіщо хлопцеві мозок пудриш? – каже з докором, заступається за своїх.

- Нехай знає, як мене дурити.

Елім знову дивиться з питанням, ворушить бровами, посміхається.

- А, гаразд, це не моя справа... Піду краще шукати свою призначену. Передчуваю, що вона вже десь поряд. Тепер я знаю, що це не ти. До речі, Есмо, ти б краще зі своїми питаннями йшла до Книгоїда, він знає відповіді на всі запитання.

- А хто це?

Елім показав рукою в дальній кут бібліотеки.

- Он він сидить, маленький, зморщений, йому вже під тисячу років, так що не загравай. Ну, я полетів. Наступна зупинка у Китаї.