Читати книгу - "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"

Вечірка у самому розпалі і родичі хлопців витанцьовують, наче підлітки на випускному. Однолітки іменинників вже з десяток разів сходили на перекур, а тітка Маша, ще жодного разу не присіла. Навіть на повільний танець відшукала собі пару у вигляді статного молодика, здається, то був друг Андрія. Вони так вправно кружляли на танцмайданчику, що її витримці можна лише позаздрити, а заразом і брати приклад, як треба відпочивати. 

Знову лунає повільна пісня і я ловлю на собі опалюючий погляд Слави з іншого боку зали. Після його спонтанного вчинку, моє тіло перетворилось на суцільну кашу, а те що після танцю крім короткого “Дякую” та поцілунку у щоку він більше нічого не сказав, викручувало мене навиворіт.

Він покидає скупчення чоловіків і все також не зводячи погляду прямує в мій бік. Спостерігаю за його кроками і навіть не ворушусь, в той час, як моє серце воліє вистрибнути з грудей і бігти світ за очі. Крок, ще один … і в нього на руці повисає дівчина. Вона посміхається і тягне його на танцювальний майданчик, він не слідує за нею, а розгублено дивиться на мене. Я лише розвожу руками. Ну значить не судилось. 

 - Ларисо, нарешті я тебе знайшов, - нізвідки з'являється Андрій і перехоплює блондинку, що наче краб вчепилася в його брата. - Ти обіцяла зі мною потанцювати, - каже заграючи і обіймає її за талію. 

- Ой! Вибач Славочко, наступний танець твій, - кокетливо сміється і охоче піддається  Андрієвому шарму дівчина. 

Андрій підморгує мені й веде її в центр зали де по підлозі повільно розповзається дим. Вдячно посміхаюсь другові та знову кидаю погляд на його брата, що вже стоїть за два кроки від мене. Він не запитує і не просить, просто бере мою руку, кладе собі на груди, а сам міцно притискає мене до себе. Його рухи повільні, майже невагомі, а під моєю долонею гучно б'ється його серце і я розчиняюсь під цю мелодію. Ми не йдемо до майданчика де танцюють інші, а залишаємось там, де зустрілись. Тут тільки ми. Нам ніхто не заважає, та ми все одно не розмовляємо. Ми дивимось один на одного, а потім я просто кладу голову йому на плече. Я безсила проти нього. Я б могла сказати, що слова зайві, але я вже знаю, що це не так. Вони важливі. Вони допомагають порозумітися, коли самих почуттів замало, або навпаки, коли вони переповнюють тебе, погрожуючи потопити. 

- Мені треба тобі дещо сказати, - знову піднімаю на нього очі, коли музика стихає.

Він послаблює обійми, але мою долоню зі своєї не випускає. Ми мовчки прямуємо на вихід із зали й у дверях він пропускає мене вперед. Стукіт підборів по мармуровій підлозі ехом розноситься по порожньому холу. Доходжу до кованих поручнів біля сходів, опираюсь на них і дивлюсь вниз, збираючись з думками. Я не очікую, що він миттєво зрадіє новині, яку я збираюсь йому розповісти, та це все одно не міняє того факту, що він батько малюка. Врешті решт він все одно про це дізнається, то чому не зараз?! 

Слава підходить зі спини, спирається на поручні по обидва боки від мене, і я знову опиняюсь в пасці кріпкого тіла. Його дихання лоскоче мою шию, а вуста торкаються оголеного плеча, з шаленою щвидкістю розганяючи кров по моїх венах. Моє тіло все пам'ятає і відповідає на кожний його дотик, не запитуючи мене.

- Ти втікла від мене, - каже пошепки.

- Я не тікала, - відповідаю так само пошепки. - Мені просто був потрібен час. Все закрутилось занадто швидко.

- Але ти провела той день з Андрієм.

Незважаючи на те, що він вже знає всю мою історію, і про колишнього, і про весілля, і про той день на схилі, та все ж таки залишились питання, які потребують уточнення, і це питання довіри. Поки ми не проговоримо в голос всі образи та сумніви ми не зможемо рухатись далі, бо ця чорна хмара непорозуміння буде постійно нависати над нами.

- Це була випадковість. Він хотів підтримати мене і я погодилась на урок, бо мені дійсно треба було відволіктись. І хоч тоді ми були ледь знайомі, зараз він став мені добрим другом. І тільки другом, - уточнюю, бо саме це не дає йому спокою. 

З кожним питанням він продовжує цілувати мене в плече та шию, але не повертає до себе. Якщо йому легше говорити не дивлячись мені у вічі, то нехай так і буде. 

- Чому не розповіла про весілля та про колишнього?

- Соромно було. Не про таке розповідають хлопцю в якого закохуються, - він робить глибокий вдих, але нічого не каже у відповідь на моє зізнання.

- Ти злякалась мене того вечора. Невже ти думала, що я можу скривдити тебе? - відчуваю в його голосі образу. - Я ж не він.

- Але ж і я не твоя колишня, - розвертаюсь до нього обличчям і бачу ошелешений погляд. - Та ти все одно вирішив, що я спроможна на зраду, як і вона.

- Андрій? - уточнює джерело інформації, і підозра відразу падає на головну пліткарку. Але і Андрію треба віддати належне, бо якби не він, то у цього сімейства у роті все павутинням би заросло.

- Мама, - не бачу сенсу викручуватись, а тим паче брехати.

- Змовились, - на диво посміхається і ховає обличчя у мене на шиї злегка прикушуючи її. - Здається ми обидва нарубали дров з гаряча.

- І що ми будемо з цим робити? - не дивлячись на те, що відбувається саме в цю мить, я боюсь його відповіді, бо вона може бути непередбачувана.

- Якщо ти пропонуєш почати все з початку, то я цього не хочу, - тут моє серце падає у прірву і я відчуваю, як ком у горлі стає все більше в очікуванні продовження. - Бо я дорожу тими днями, що ми провели разом, і не хочу викреслювати їх наче, щось неважливе. Але і продовжити з того на чому зупинились теж неправильно, бо зупинились ми на образах і недовірі один до одного, - він акуратно поправляє мої локони. - Я сказав те, чого не мав на увазі та й взагалі не мав права казати. Я хотів зробити тобі боляче, але самому було гидко від тих слів, - притуляється до мого лоба своїм, і закриває очі. - Я не міг тобі пробачити те, що сам вигадав, тому мені було простіше і надалі вдавати з себе ображеного придурка, аби не зізнаватись самому собі, як я облажався, - вказівним пальцем піднімає моє підборіддя і дивиться прямісінько у вічі. - Я не намагався повернути тебе, бо злився, що ти так легко відмовилась від мене та поїхала. Я боявся, що мої почуття не взаємні, і що насправді я вигадав чарівну руду німфу, що засинала в моїх обіймах.