Читати книгу - "Код Катаріни, Йорн Лієр Хорст"

— І таке теж бувало в твоїй практиці?

Вістінґ знову кивнув.

— Юридичною мовою це називається «дією, вчиненою у стані афекту», — відповів він, мимоволі зиркнувши на рукав куртки, де був схований записувальний прилад.

Вістінґ балансував на етичній межі: як далеко він може зайти, підводячи Мартіна до зізнання. Своїми відповідями він свідомо вводив співрозмовника в оману. Інстинкти ніколи не вважалися такими, що розладнують свідомість, і він ніколи не чув, щоб на подібних аргументах вибудовувався захист злочинців. У вчинках, які допроваджували винуватця до суду, часто йшлося про хіть чи непереборні потяги, які важко піддавалися контролю, але аж ніяк не про інстинкти.

Мартін почав скіпкою викочувати згортки з жару.

— А ти до якого типу належиш?

Легкий повів вітру повернув дим багаття на Вістінґа.

— Що ти маєш на увазі? — запитав він, відвертаючись від диму.

— Втікатимеш чи битимеш?

Дим виїдав очі.

— Не знаю, — чесно зізнався Вістінґ. — Якби хтось налякав мене, вистрибнувши зненацька з контейнера, то мабуть, відсахнувся би. Але я не знаю, що, насправді, живе в моїй підсвідомості. Ніколи не потрапляв у ситуацію, щоб перевірити це на практиці.

Дим повіяв в інший бік, і Вістінґ зміг зазирнути у вічі Мартінові.

— А ти потрапляв? — запитав він.

Мартін Гауґен нахилився трохи вперед, ніби хотів довірити йому якусь свою таємницю, але вже наступної миті його погляд ковзнув убік, кудись повз Вістінґа.

— Бере! — скрикнув він, показуючи на плесо, де поплавок Вістінґа пірнув у воду.

67

Адріан Стіллер проминув будинок Вільяма Вістінґа й зупинився біля дому Ліне. Він знав сюди дорогу. Уже бував раніше, стояв на цьому ж місці напередодні старту операції. Своєї першої ночі в Ларвіку, коли не міг заснути, поїхав прокататися і зупинився саме тут. Звідси добре було видно кухню і спальню Ліне, а навскоси вище вулицею — будинок її батька.

Того разу він не мав на меті нічого особливого, але Адріанові подобалося весь час бути на крок попереду — якнайліпше пізнати і Вістінґа, і його доньку.

Тепер він також сидів за кермом, заплющивши очі й збираючись з думками. Він думав про троянди, про які розповідав інженер з дорожньої служби, і про букет на комоді в коридорі будинку Мартіна Гауґена. Яким простим може іноді виявитися пояснення. Катаріна купила троянди для Надії.

Стіллер не уявляв, як Ліне докопалася до Мартіна, однак мусив перестрахуватися, щоб вона, бува, не утнула чогось, що могло б усе зруйнувати.

Дзвінок мобільного змусив Адріана розплющити очі. Не пам’ятав, скільки часу просидів отак за кермом. Він не спав. Але короткий перепочинок повернув бадьорість.

Телефонував Нільс Гаммер.

— Я роздобув пошукового собаку. — повідомив він.

— Чудово!

Стіллер вийшов з авта. Хтось дивився на нього з кухонного вікна Вістінґа. Мабуть, його син, який приїхав на кілька днів у відпустку.

— Пошли кінолога в Південний Трьоннелаг, — велів Стіллер.

— Трьоннелаг?

— У Малвік, — уточнив Стіллер. — Хіба не там минулого тижня обвалився ґрунт над дорогою?

Гаммер мовчав. Стіллер розумів, що в Нільса в голові щось не сходиться.

— Тут простежується певна картина, — додав він. — Я знаю, що Мартін Гауґен має алібі на момент зникнення дружини, але якщо він закопав Надію на узбіччі тут, то так само міг позбутися тіла Катаріни, працюючи там. Не знаю, як йому це вдалося, однак маю підстави підозрювати, що Гауґен минулого тижня побував на аварійній ділянці і збрехав нам. Я хочу оглянути місце зсуву.

68

Мабуть, батьків телефон розрядився. Вона багато разів намагалася до нього додзвонитися, проте марно.

Реакція Адріана Стіллера, коли вона назвала ім’я Мартіна Гауґена, лише підтвердила її здогади. За останню годину Ліне ще більше впевнилася, що намацала щось суттєве. Знайшла в мережі карту. Автострада, на будівництві якої працював Мартін Гауґен, пролягала всього лиш за кілька сотень метрів від будинку, де відбувалася злощасна вечірка.

Ліне хотіла спершу, ще до розмови з Адріаном Стіллером, поділитися своїми думками з Даніелем Леанґером та рештою з редакції «ВҐ», хоча вже не мала сумнівів, що нове розслідування ведеться проти Гауґена. Вона яскраво уявила собі, як тіло Надії лежить під суперміцним асфальтовим покриттям, про яке написано в газеті, і їй зовсім не подобалося, що батько десь далеко наодинці з тим чоловіком.

Чесно кажучи, Мартін Гауґен ніколи не подобався Ліне, вона й сама не знала — чому. Хоча бачилася з ним всього лиш кілька разів, не могла позбутися відчуття, що від нього віє чимось дуже, дуже поганим. Ліне не розуміла близьких стосунків батька з Мартіном, які виходили далеко поза формальне спілкування, пов’язане з його роботою в поліції.

Думка про те, що дружина Мартіна Гауґена зникла так само, як і Надія, почала свердлити їй мозок. Раптом знадвору долинув хряск автомобільних дверцят. Ліне підійшла до вікна в спальні, визирнула назовні. То був Адріан Стіллер. Він розмовляв телефоном, жестикулюючи вільною рукою. А вона ж думала, що він удома, в Осло. Обіцяв передзвонити, а натомість онде стояв під її будинком, і Ліне це не подобалося, бо свідчило про значно більшу серйозність ситуації, ніж вона допускала.

Ліне повернулася до вітальні, взяла диктофона, щоб відразу ввімкнути його, щойно пролунає дзвінок у двері.

Адріан Стіллер на східцях ґанку видавався втомленим, ба виснаженим. Бліда шкіра, мішки під очима. Губи пересохли й потріскалися.

— Щось трапилося? — сторожко запитала вона.

Стіллер глянув на диктофон у її руці.

— Проїжджав неподалік, — відказав він і рушив за господинею до помешкання.

Вони сіли по обидва боки столу. Ліне поставила диктофон на стільницю і взяла Амалію до себе на коліна.

— Це стосується Мартіна Гауґена? Він викрадач? — запитала вона.

— Що спонукало тебе до такого висновку? — запитанням на запитання відповів Стіллер.

Його тон мовби роззброїв її, щось у його голосі змусило зніяковіти. Бо, по суті, це був лише необгрунтований здогад, але вона мала достатньо досвіду, щоб довіритися інтуїції. Та й не бачила іншої причини візиту Стіллера.

— Ви його підозрюєте? — допитувалася Ліне, ігноруючи запитання Адріана. — Він татів знайомий. Вони зараз удвох у літньому будиночку Мартіна.

— Вимкни диктофон, — попросив Стіллер.

Ліне послухалася.

— Я разом з твоїм батьком працюю над цією справою, — почав Стіллер. — Це незвичне розслідування, і поїздка на риболовлю — його частина.

Ліне не зовсім зрозуміла, про що йдеться, а Адріан Стіллер, здавалося, не мав наміру вдаватися в детальніші пояснення.

— Але ж ви вважаєте, що Мартін Гауґен викрав і вбив Надію Кроґ?

— Сьогодні вночі проведемо розкопки в пошуках її тіла, — кивнув Стіллер.

— Сьогодні вночі? Де?

— Недалеко від того місця, де