read-books.club » Детективи » Код Катаріни, Йорн Лієр Хорст 📚 - Українською

Читати книгу - "Код Катаріни, Йорн Лієр Хорст"

157
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Код Катаріни" автора Йорн Лієр Хорст. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Код Катаріни, Йорн Лієр Хорст» була написана автором - Йорн Лієр Хорст, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Детективи".
Поділитися книгою "Код Катаріни, Йорн Лієр Хорст" в соціальних мережах: 

Йорн Лієр Горст — колишній офіцер поліції і слідчий, а тепер знаний норвезький детективіст, переможець премії Nordic Noir Thriller of the Year 2018 року. Його ім'я вже багато років — на перших позиціях офіційних списків бестселерів Норвегії. Твори письменника перекладено на 26 мов. Серія про головного героя тетралогії Вістінґа незабаром буде адаптована в телесеріал, над яким працюють ті самі продюсери, що й над фільмом «Дівчина з татуюванням дракона». Роман «Код Катаріни» — перший у тетралогії «Cold Cases».
Катаріна зникла безвісти 24 роки тому. Щороку в день її зникнення головний інспектор Вістінґ навідує її чоловіка, якому так і не зміг допомогти і який за ці роки став йому майже другом. Вістінґ переглядає «захололу» справу і досі намагається розгадати код, який залишила в записці перед своїм зникненням жінка. Але цього року щось має змінитися. Зникла ще одна жінка, і чоловік Катаріни може бути до цього причетний. Вістінґ має його знайти і розвіяти свої підозри, або ж зіграти в смертельну гру.
Атмосферний, захопливий і напружений роман, справжній скандинавський нуар.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 80
Перейти на сторінку:

Йорн Лієр Горст

Код Катаріни

1

Картонні коробки стояли в одежній шафі. Три коробки. Вістінґ вийняв найбільшу. Вона вже почала рватися в одному кутку. Вінстінг обережно поніс її до вітальні.

Верх коробки закривався нахльостом. Він роз’єднав накривку й узяв верхню чорну теку. На ребрі теки виднілася вицвіла від часу наліпка: «Катаріна Гауґен». Вістінґ відклав її набік, вийняв червону теку «Свідок І» і ще дві червоні — «Свідок II» і «Свідок III». А тоді нарешті побачив те, що шукав — теку з наліпкою «Кляйверваєн».

У картонних коробках зберігалося все, що було зроблено й письмово зафіксовано у «справі Катаріни». Правду кажучи, зберігати матеріали кримінальної справи вдома було суворо заборонено, але вони не заслужили собі на те, щоб припадати пилюкою в архіві. Щоразу, коли він брав з шафи сорочку, коробки нагадували йому про давнє розслідування.

Вістінґ взяв окуляри й сів, поклавши теку на коліна. Востаннє він гортав її рік тому.

Кляйверваєн — це вулиця, на якій мешкала Катаріна. Скромний будинок посеред лісу був сфотографований з різних ракурсів. На одному фото виднілося вдалині болотисте озерце Кляйверхєрне. Сам будинок стояв на узвишші, за якусь сотню метрів від дороги. Коричневі стіни з білими віконними рамами, зелені двері, порожні квіткові скриньки на підвіконнях.

Гортати теку з фотографіями було однаково, що тинятися домом з примарами. Катаріна зникла, але в сінях стояло її взуття. Пара сірих кросівок, коричневі чобітки, дерев’яні шляпанці, поряд — чоловічі сандалі великого розміру й робочі чоботи. На стінному вішаку висіли три куртки. В коридорі на комоді лежала кулькова ручка, список закупів на щодень, непрочитаний лист у конверті, газета й кілька рекламних брошур. Біля декоративної цяцьки лежав букет напівзів’ялих троянд. Кілька аркушиків-нагадувань наклеєні на дзеркало над комодом: на одному — дата і час, на другому — ім’я з номером телефону, на третьому — три літери і сума. AML 125 крон.

На ліжку — відкрита валіза з купою одягу, ніби Катаріна готувалася до довгої відсутності вдома: десять пар шкарпеток, десять пар трусів, п’ять бюстгальтерів, десять футболок, п’ять пар штанів, п’ять светрів, п’ять блузок і спортивний костюм. Вістінґ так і не зумів збагнути, що ж не так з тією валізою, і чому йому здавалося, ніби щось не так. Добір одягу був якийсь дивний, складений наче за якимсь формальним приписом, спакований кимось стороннім або для когось стороннього — не для себе.

Вістінґ гортав далі. На столі у вітальні лежало п’ять книжок. Видно було, де їх вийняли з книжкової полиці. Декотрі з тих книжок Вістінґ читав: «Зоопарк Менґеле» Ґерта Нюґордсгауґа, «Алхімік» Пауло Коельйо, «Білі ніґґери» Інгвара Амбйорнсена. Поряд з книжками — фото Катаріни з Мартіном Гауґеном на оглядовому майданчику. Вони стояли, обійнявшись, й усміхалися якомусь, вочевидь, випадковому перехожому, який погодився їх сфотографувати. Фото було в рамці, але його вийняли з-за скла й поклали поряд.

Фотографії кухні видавалися найдивнішими з-поміж усіх. На робочому кухонному столі стояла тарілка з намащеною маслом скибкою хліба і склянка молока. Стілець відсунений трохи вбік, на столі — кулькова ручка й те, що згодом назвали «кодом Катаріни».

Вістінґ примружився, розглядаючи фотокопію записки. Серія чисел, розділених уздовж аркуша трьома вертикальними лініями. Ніхто досі так і не розгадав їхнього значення.

На допомогу поліційним експертам навіть прикликали криптологів з департаменту безпеки міністерства оборони, проте їм теж не вдалося розшифрувати загадкового повідомлення. Код надсилали й закордонним експертам, але і їм записка видалася безсенсовною комбінацією чисел.

Вістінґ обернув копію іншим боком, ніби цього разу могло щось змінитися, і він ось зараз розгадає загадку.

Раптом він стрепенувся, відірвався від споглядання фото. Ліне прийшла. Він не почув її привітання. Навіть не завважив її появи у вітальні.

— Гм? — перепитав він, знявши окуляри, і вони повисли на шворці, одягненій на шию.

Ліне посадила донечку собі на коліна й почала стягати з неї курточку та черевички, поглядаючи водночас на картонну коробку.

— Я забула, що завтра десяте жовтня, — повторила вона.

Вістінґ відклав теку, простягнув руки до внучки і взяв її до себе на коліна. Це вже було не немовля, маленька, безпорадна шкварка, яку він вперше тримав на руках чотирнадцять місяців тому, а справжня особистість. Він голосно цмокнув її у щічку. Амалія аж гикнула від сміху і спробувала впіймати пухкими долоньками окуляри на грудях. Вістінґ зняв окуляри і відклав їх подалі від малої.

— Сподіваєшся там знайти те, чого не помітив раніше? — Ліне кивнула на теку.

Вона видавалася бурчливою і роздратованою.

— Щось трапилося? — запитав Вістінґ.

Ліне зітхнула, запхала руку в торбинку і різким рухом витягнула цидулку, запечатану в жовтий пластик. За цидулкою посипалися на підлогу губна помада, кулькова ручка, пачка жувальної ґумки та ще якісь дрібнички.

— Штраф за неправильне паркування, — буркнула вона, жбурнула цидулку на стіл, а сама заходилася збирати до торбинки розсипані речі. — Сімсот крон!

Вістінґ зиркнув на жовту смужку.

— Порушення правил паркування, знак під номером 372, — прочитав він. — Що таке «знак під номером 372»?

— «Паркування заборонено».

Вістінґ усміхнувся, потерся носом до дитячої щічки.

— Мамі вліпили штраф, — смішним голосом промовив він до малої.

— Не розумію, навіщо ти й далі копирсаєшся в тих паперах, — Ліне підвелася і рушила на кухню. — Стільки років минуло!

— Будеш оскаржувати? — ігноруючи докір дочки, запитав Вістінґ. — Штраф, я маю на увазі.

— Та що там оскаржувати! Я не помітила знака. Просто шкода грошей!

Ліне повернулася з чайною ложкою, вийняла з дитячої торбинки йогурт і забрала Амалію знову до себе на коліна.

— Ти знайшла ще якихось родичів? — запитав Вістінґ.

Ліне зірвала покришку з йогурту.

— Кількох у Бергені, у п’ятому й шостому коліні, — усміхнулась Ліне, годуючи Амалію.

— І що таке «шосте коліно»?

— Це, коли є спільний пра-пра-прадід.

— Хто в нас пра-пра-прадід?

— Артур Торсен, мамин прадід.

— Ніколи про такого не чув.

— Народився він на Аскьой 1870 року.

Вістінґ похитав головою і знову взявся до теки з документами.

— То ти вважаєш, що я даремно копирсаюся у старих паперах? — усміхнувся він.

— Того, що ти шукаєш, там немає. Ти раз по раз повертаєшся до цієї справи впродовж двадцяти п’яти років, але відповіді там нема.

— Двадцяти чотирьох, — уточнив Вістінґ, підводячись.

Він знав, що відповіді не знайти в коробках, схованих в одежній шафі, але був переконаний, що принаймні одна людина з 763, згаданих у матеріалах слідства, була тією особою, яка знала, що сталося

1 2 ... 80
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Код Катаріни, Йорн Лієр Хорст», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Код Катаріни, Йорн Лієр Хорст"