Читати книгу - "Викрадачі"

— Щасливої вам дороги, — побажала вона. — Будьте обережні.

Вона не попросила щось переказати Роберту від неї.

Мені забракло слів, я кивнув і пішов сходинками вниз, почув, як в останній раз за мною зачинилися двері. Опинившись на дорозі, я ввімкнув радіоприймача, потім вимкнув і заспівав сам, гучно в оточуючій тиші, потім іще гучніше, а рукою пристукував по керму.

Я бачив, як у світлі голої лампочки сяють картини Роберта, і знав, що більше можу їх і не побачити. Але ж моє життя нарешті вирвалося на волю, а може, то Кейт допомогла йому вирватися.

Розділ 41

1878 рік

Ззовні будинок на вулиці Ламартін, де розташована його студія, виглядає непривабливим. Вона роздивляється, сидячи в кареті. З учорашнього дня весь час казала собі, що обов’язково візьме служницю. І лише в останню мить перед тим, як поїхати з дому, збагнула, що не бажає будь-яких свідків. Залишила економці зайву записку: вона їде до знайомих і нагадує, щоб опівдні її свекру принесли їжу та напої, як звичайно.

Фасад будинку виглядає цілком реальним; стрічка капелюшка тисне їй на горло, бо вона зав’язала занадто тугий вузол. Ранок уже закінчується, вулицею гуркочуть колеса екіпажів, важко цокають копита, риплять візки. Офіціанти шикують стільці перед кав’ярнями, старенька прибиральниця підмітає сміття на бруківці. Беатриса дивиться, як ця жінка у драних рукавичках і латаній спідниці отримує від якогось чоловіка в довгому фартусі кілька монет і йде далі вулицею зі своєю мітлою та відром.

У сумочці Беатриси лежить записка з назвою вулиці, номером і начерком будинку. Її запрошено подивитися на нове велике полотно, яке він збирається подати наступного тижня до журі Салону, тож вона мусить поглянути на полотно зараз або чекати до відкриття Салону, і хто ж знає, чи буде воно там виставлено? Це несерйозний привід, вона ж може побачити картину пізніше, разом з Івом, незалежно від того, буде ця робота виставлена у Салоні чи ні. Проте Олів’є не один раз згадував, що хоче подати картину, що це полотно громіздке, що він невпевнений. Думки про цю картину, його битва зі своїм творінням — це стало їхнім спільним клопотом, немов вони були співавторами. То був портрет молодої жінки, як він розповів їй нещодавно. Беатриса не наважилася спитати, хто та жінка — напевно, натурниця. Він міркував певний час, чи не подати до Салону замість портрета один з краєвидів, написаний раніше. Їй усе це відомо, й вона відчуває гордість від того, що причетна до цього, що він з нею радиться — слабеньке виправдання того, що вона приїхала сюди сама, ще й у новому капелюшку. Крім того, вона ж не збирається відвідувати його вдома; він просто заманив її до своєї студії — можливо, там будуть присутні й інші люди, питимуть аперитиви й обговорюватимуть картини.

Вона відпускає карету на одну годину й підбирає спідниці, аби зійти. Сьогодні вона одягла костюм для прогулянок, сливового кольору, а зверху синій вовняний плащ, облямований сірим хутром. Капелюшок пасує до плаща: він новомодного стилю, із синього оксамиту, окантований сріблом і густо насадженими незабудками, квітками цикорію й люпину з блакитного шовку. Квіти чудово схожі на живі, неначе капелюшок прикрашали прямо в полі. Вдома дзеркало засвідчило, що в неї вже палають щоки, а очі блищать — мабуть, відчуттям провини.

Беатриса спостерігає, як її нога в чорному шкіряному черевичку залишає карету, ступає на бруківку, обминаючи якусь слизьку калюжу. Зараз вона перебуває в такому районі міста, де трапляються всілякі пригоди; вона це усвідомлює й намагається уявити собі цю вулицю вісім років тому, вкриту барикадами (можливо, й тілами загиблих), але їй важко відвернути увагу від теперішнього — всі думки обертаються навколо чоловіка, який чекає на неї десь нагорі. Може, він бачить її в цю мить? Вона старанно уникає підводити погляд іще раз. Притримуючи спідниці однією рукою в рукавичці, Беатриса попрямувала до входу, постукала, потім схаменулася: тут же немає слуг, щоб відчиняти двері, їй потрібно просто ввійти всередину. Там старенькі сходи ведуть її на третій поверх, до його студії. Жодні двері на інших поверхах не відчиняються, коли вона минає їх. Зупиняється, читає на дверях його прізвище й намагається віддихатися (корсет у неї тугий), перш ніж постукати.

Олів’є відчиняє одразу, неначе чатував біля дверей, прислухаючись до її кроків; вони мовчки вдивляються один в одного. Більше тижня вони не бачилися отак — очі в очі, й за цей час почуття їхні ще зміцнішали. Погляди зустрічаються, як і мало статися, й вона розуміє, що він усе бачить. Зі свого боку, вона приголомшена його віком, тому що деякий час не бачила, а сприймає вона його дедалі більше як чоловіка. Він красивий, ще зовсім не старий, але глибокі вертикальні зморшки пролягли від крилець носу до куточків губ, зморшки залягли під очима, а волосся — блідо-сріблясте.

За цими рисами вона бачить того чоловіка, яким він мусив бути колись, і той юнак дивиться на неї нібито крізь маску, якої не хоче носити, а насправді він уразливий і жвавий, очі в нього й досі яскраві — втім, мабуть, не такі, як колись: нижні краї почервоніли, а блакить вже не така бездоганно чиста, немов розріджена. Він схиляється поцілувати їй руку, й вона бачить, як зачесане волосся — вбік від рожевого проділу. Волосся в бороді, ближче до корінців, ще зберегло теплий брунатний колір, такі ж теплі і його губи, що торкаються її руки. І в мить цього короткого дотику Беатриса одразу усвідомлює сутність Олів’є: то не закоханий хлопчик, який часом визирає з його очей, і не підстаркуватий чоловік. Замість того відчувається справжній художник, непідвладний віку — він якраз перебуває на вершині досвіду, зібраного протягом усього життя. Його присутність бентежить її, наче дзвони загули в усьому тілі, тому віддихатися їй так і не вдається.

— Ласкаво прошу, — промовляє він. — Entrez, je vous еn рrіе.[86] Це моя студія.

Він не звертається до неї на «ти». Притримує їй двері, й вона лише тепер усвідомлює, що він одягнений у старий костюм, більше поношений, ніж ті, що вона бачила на ньому досі, а поверх костюма — розстебнута робоча блуза із засуканими рукавами, немов вони задовгі навіть для нього. Груди білої сорочки забризкані крапельками фарби, чорна шовкова краватка з широким вузлом теж заяложена. Він не вдягнувся спеціально до її візиту: дозволяє побачити, який він є, коли дійсно працює. Вона