Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

уявлення про творчий метод режисера Бауера. Критика й нині відзначає: «Що стосується Марії Торопової, яку грала Холодна, то й тепер з перших кадрів мимовільно потрапляєш під зачарування гарної жінки, яка хоч і зазіхнула на красиве життя, але так і не зуміла в силу своєї внутрішньої чистоти утаємничити свого «падіння» – вона вліпила ляпас багатому Лебедєву, який намагався її обняти».

І хоч критики й сьогодні звинувачують Бауера у підміні краси красивістю, все ж оформлення фільму високохудожнє і зроблене з великим смаком і художнім чуттям. І при тому висока технічна якість стрічки. Чіткість і глибина кадрів, динаміка монтажу – не віриться, що все це зняте сімдесят п’ять років тому!

Так само з великим успіхом демонструвався фільм «Жизнь за жизнь». Він став першим в історії російського кіно, на який було оголошено попередній запис. У багатьох кінотеатрах фільм демонструвався по два місяці безперервно – білетів все одно не вистачало. І всі йшли дивитися фільм тільки тому, що в ньому грала Віра Холодна.

Віра Василівна багато виступала з концертами, зібрані кошти від яких надходили до комітету Всеросійського земського союзу. А вже звідти вони йшли для воїнів з передових позицій.

Разом з іншими артистами вона гастролювала по країні, відвідала з концертами Київ – білети на її концерти розкуповувалися заздалегідь по значно завищених цінах. В Одесі їй не давали проходу. Журнал «Мельпомена» писав, що «в антрактах самобытная публика стаями ходила за актрисой Верой Холодной – глазеть на «королеву экрана» до того назойливо, что «виновнице торжества» под конец пришлось уйти с театра».

Часопис «Фігаро»:

«В Кишиневе, на концерте Изы Крамер, посреди симфонии вдруг все на стульях вскакивают. Паника… Дамы стали подбирать подолы… Ясное дело, что где-то лопнули трубы, и сад через 5 минут будет затоплен водой… Оказалось же, что в саду появилась Вера Холодная! Ринулись туда, опрокидывая стулья. И как факт передаю вам, – сам видел, – как, окружив артистку, восторженная толпа, в лице особенно восторженных поклонников тянула ее за платье».

І далі журнал писав, що «успех гастролеров в мелодраме «Рука» и «Последнем танго» – успех исключительно оглушительный, в стиле недавних взрывов (малися на увазі вибухи порохових складів, що прогриміли в Одесі). В нем по-своему, по-экранному много эффекта и жгучей экспрессии в глубоких глазах Веры Холодной…»

…Містика – і це вам підтвердить будь-який тлумачний словник, – є віра в надприродне, таємниче, божественне, та здатність людини вступати в безпосереднє спілкування з потойбічним світом. (Перен. – щось загадкове, незбагненне.)

Про неї і сьогодні пишуть не без містичного трепету, а, тамуючи той темний, чи не забобонний страх, водночас вірять і в божественне, непізнаване… (Хоча такою і має бути справжня поезія. А вона була і залишилася Поезією – таємничою, містичною, нерозгаданою і незбагненною, зрештою.)

А пишуть про неї хоча б так: подібні обличчя у давнину називали «чаклунськими» (в оригіналі – «колдовскими»). Смоляне волосся, ніжний і чистий профіль, печальні, глибокі очі… Віра Холодна – ціла епоха в кінематографі, епоха упродовж всього чотирьох років. Саме за цей короткий термін вона із звичайної московської баришні перетворилася в «королеву екрана», і славою з нею ніхто не міг тоді помірятись. Дивовижна доля випала цій жінці, іще дивовижніше те місце, що його зайняла в історії руського кіно Віра Холодна. Її ім’я відоме навіть людям, які не бачили жодного фільму з її участю. Про неї пишуть книги, знімають фільми, її образ, як і раніше, хвилює і збурює уяву художників. Вона уособлює ідеал «смутного часу», прикордонного рубежу двох епох, ідеал, що так і не переступив невидиму межу між двома світами.

Всього лише через кілька місяців по смерті Віри Холодної був виданий указ про організацію радянського кінематографа, але неможливо уявити собі образ цієї благородної красуні у вимірах постреволюційної вакханалії. Вона забрала з собою таїну «Великого німого», тайну жіночого зачарування XIX століття, що відійшло, але встигло, на щастя, майнути на екранах в образах невідпорних кавалерів, недосяжних дам, елегантних злодіїв…

І далі:

«Справедливость требует прибавить, что г-жа Холодная – еще человек культурный и тонкий. Культурность и тонкость ее особенно выступают в сцене перед зеркалом, когда, поднося ко рту бокал с вином, она неожиданно замечает на стене ужасную руку. Холодная вдруг цепенеет, застывает, и глаза ее, огромные, бездонные, с длинными ресницами, так хорошо знакомые нам по кинофильмам с ней, расширяются в испуге. В эту минуту она живо напоминает прелестный рисунок утонченной женщины в манере Обри Бердслея…»

«…вона дуже нагадує чарівний малюнок витонченої жінки в манері Обрі Бердслея…»

Це одне з найвдаліших і, можна сказати, найточніших на той час порівнянь зовнішності Віри Холодної як жінки, «графіки» її чарівного обличчя… Саме таких жінок і зображував цей «молодий геній», як називали художника-модерніста і поета Обрі Бердслея, родом з англійського графства Суссекс. Він прожив стільки, скільки випаде прожити й Вірі Холодній – 26 років. Усього лише. Але його творчість нині порівнюють з «чорним алмазом з тонко відшліфованими гранями, з гострим холодним блиском, із загадковим мерехтінням переломлених променів», який захоплював досконалістю своїх робіт; ще порівнюють з магічним дзеркалом. «Як у чарівному талісмані, у ньому переломлюються промені примарних світів, що овівають нашу сонячну яв…»

Це він, Обрі Бердслей, якось сказав: «Врешті-решт, всі музи – жінки, і щоб «володіти» ними цілком, треба бути чоловіком».

Віра Холодна як жінка наче була отим чорним алмазом з тонко відшліфованими гранями…

У харківському кінотеатрі «Ампір» перед демонстрацією фільму «Позабудь про камін» почалося справжнє вавилонське стовпотворіння. Біля каси стояла безконечна черга. Коли пронісся шепіт, що кількох людей пропустили через запасний вхід, публіка ринулась до зали, розбиваючи вікна і зриваючи з петель двері. Адміністрація кінотеатру ледве уникла жорстокого самосуду натовпу, що став некерованим. Викликали загін кінних драгунів і лише з їхньою допомогою якось заспокоїли юрму, що розбушувалася.

Газети повідомляли, що фільми з участю Віри Холодної «дивилися по десять-двадцять разів». Фантастика!.

Вже після фільму «Жизнь за жизнь» (1916) Віра Холодна стає зіркою першої величини. Люди ладні були будь-що прорватися в кінотеатр, аби ще і ще подивитися на суперзірку. (В Одесі, наприклад, коли йшов фільм «У камина» по кілька днів і ночей стояли черги, і фільм той таки й справді дивилися, траплялося, що й по багато разів підряд! І подібне спостерігалось у всіх містах безмежної Російської імперії. Ба, навіть у її центрі, в головній резиденції російських імператорів… Ні, тоді не в Зимовому палаці – за правління останнього російського імператора Миколи II