read-books.club » Фентезі » Таємниця Еванжеліни, Олеся Лис 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниця Еванжеліни, Олеся Лис"

60
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Таємниця Еванжеліни" автора Олеся Лис. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 67 68 69 ... 100
Перейти на сторінку:
Розділ 27

У дорогу вирушаємо набагато пізніше, ніж збиралися, коли сонце вже високо на небосхилі. Кілька годин верхи, і в маківку починає припікати. Я знімаю з шиї хустинку, не задумуючись, пов’язую її на голову на зразок бандани. Ловлю на собі здивований погляд Теодора, і не втримавшись, широко посміхаюсь. Чомусь несказанно приємно бачити на його обличчі отаке миле ошелешення. І постійно щось витворяти, що не характерне для Ласфарії, проте цілком звичне для Землі.

На щастя літо майже добігає кінця, рік повернув своє колесо у бік зими, тому пекучі промені не настільки агресивні. Боюсь уявити, що коїться у липні. Змахую з чола піт, і знову беруся за віжки.

А затримка відбулась через мене. І справа навіть не втому, що доку довелось мене лікувати. До речі, досить успішно. Тупого болю я вже не відчуваю. Проте чує моє серце, що ввечері мені буде кепсько. Вчорашня й сьогоднішня крепатура вгризуться в кожнісінький м’яз як зграя голодних піраній. Річ у тім, що я ніяк не могла розпрощатись. Всередині наче розкривалась кривава рана. Обіймала по черзі кожного: Ліну, Мод, Зої. Цілувала у щоки хлопчиків. І кусала губи, щоб не плакати. Це для них я їду лиш на пару днів. А для мене — навіки прощаюсь. Стільки зусиль довелось прикласти, щоб зібратись з силами, щоб не розклеїтись.

— Я подарунок злоблю, — пообіцяв Гленн, міцно стискаючи мою шию.

— Впевнена, він буде неймовірним, — знову поцілувала його у оксамитові щічки.

— А ти, — притиснула до себе й Сета. — Обіцяй, що будеш уважним на уроках!

— Ева! — обурено пробурмотів в плече. Й наче про щось здогадався. Підвів різко голову, примружився.

— Повернешся і проконтролюєш, — промовив з викликом.

Грудка застрягла в горлі.

— Я… я… — щось пролепетала. — Так… Звісно. Але й без мене… — намагалась виплутатись.

— Я буду чекати тебе! — різко відсторонився.

Здогадався! Точно здогадався, — прокручую в думках події. Й на душі гидко. Ще один обман в скарбничку моїх обманів. З цим мушу змиритись й жити далі.

Попри графік, що зрушився, нам вдалося здолати досить-таки пристойну відстань і, якщо все буде добре, то за кілька миль ми згладимо різницю між тим що запланували проїхати, і що проїхали насправді.

Дороги Вініконії, принаймні центральні та наїжджені, досить безпечні, грабіжників побоюватися не доводиться. Трохи гірші справи з менш жвавими шляхами, але й там є свої закони та покарання за їх недотримання.

Я хоч зовні не показувала свого страху, але дуже переживала, як витримаю подорож верхи. Все виявилося набагато простіше і легше, тим більше, коли я наполягла і одягла чоловічі штани замість жіночого одягу для вершниць. Лосини для чоловіків мали на внутрішній стороні штанин щільні додаткові латки, які запобігали саднам від постійного тертя й були досить зручні. Домашні зітхнули гірко, але змирилися. Довгу косу я теж примудрилась заховати під одяг. Зблизька за хлопчика я б ну ніяк не зійшла, а ось здалеку цілком, та мені більшого і не потрібно. Головне, що й розпитувань у такому разі менше. Емерей теж вирішив не особливо хизуватися своїм становищем. На ньому хоч добротний і пристойний одяг, але ніяк не графський.

До півночі ми плануємо дістатися до храму, і часу, вистачає впритул, навіть якщо зробити невеликий привал. А він необхідний не лише нам людям, а й коням. У моєї Королеви вже помітно темніють від поту боки, та й Ворон графа, видно по всьому, добряче втомився.

Згортаємо з курної утрамбованої дороги в невеликий перелісок і влаштовуємося під покровом дерев. Трохи віддалік чується дзюркотіння струмка. Відразу згадується, наскільки прохолодна вода у лісових джерельцях, аж до ломоти в лобі.

Королеву я відразу ж починаю ретельно витирати, а потім стриножую і вішаю їй на морду мішок з кормом. Насправді, не така я вже й обізнана, просто повторю дії Теодора, який доглядає за своїм Вороном.

— Як ти? — відразу ж питає, варто наблизитись. Дивиться занепокоєно, аж до щему в серці.

Смикаю плечем. Турбота приємна, але й трохи дратує. Наче показує, наскільки я не дотягую ні до Еви, ні до Леони. У їх силах він точно б не сумнівався.

— Нормально, — не підіймаю голову. Непомітно викидаю пучок трави, яким обтирала Королеву.

На свіжому повітрі апетит прокидається вовчий. Щоб відмежуватись від огидних заздрісних і самоїдських думок, з цікавістю заглядаю в сідельну сумку, яку вже встиг розкрити Теодор. Дивовижний запах копченої шинки, ніжного вершкового сиру і свіжого хліба лине до мене, примушує голосно забурчати живіт.

Впіймавши мій голодний погляд і легенько клацнувши по носі, граф приймає виймати провізію. Обережно передає мені упаковані в вощений папір смаколики. Розстеляє на траві тонкий плед. Такий-собі імпровізований стіл. А потім сам, власноруч робить мені здоровенний бутерброд. Такий великий, що навіть не знаю, з якого боку його вкусити. Приміряюсь і так, і сяк, доки просто не починаю підгризати в одному місці, намагаючись дістатись до шинки.

А поки я бовтаю ногами, сидячи на високому валуні, і повільно пережовую те, що вдається відкусити, Теодор швидко розправляється зі своєю порцією. А, обтрусивши крихти з колін, прямує до найближчого розлогого дуба.

З цікавістю спостерігаю за діями чоловіка, не розуміючи, що він збирається робити. Тим часом Емерей, потерши долоні, притискає їх до шорсткої кори дерева і прикриває очі, наче входить у транс. Я навіть забуваю жувати і з відкритим ротом дивлюся на його дії.

Вітер гуляє в кронах дерев, шарудить листям, шепоче. У цей момент мені здається, що старий дуб про щось розповідає Теодору. Часом і я, наче, уловлю уривки слів і речень. Така собі квіткова фея в образі брутального мужика, що уважно слухає голос природи. Від такого порівняння з губ зривається тихий здавлений смішок, який я відразу ковтаю, боячись порушити ритуал.

Скільки він так стоїть, спілкуючись із рослиною, не знаю. Але за цей час я встигаю доїсти свій пайок, напитися, вимити руки в струмку і напоїти коней. І тільки коли я доплітаю знічев'я вінок з польових ромашок, на плече мені опускається рука.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 67 68 69 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця Еванжеліни, Олеся Лис», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця Еванжеліни, Олеся Лис"