Читати книгу - "Слово темряви, Наталія Савінова (SiN eVa) "

Розділ двадцять девятий. Світло виходить з Тіней.

– Потанцюйте зі мною, Луно! – пропонує Марселіан, протягнувши до сірої принцеси свою руку.
– Луно, ви можете відмовитись. – сміливо нагадав лорд Астан, вбачаючи загрозу в кожній пропозиції старшого кронпринца темних.
– Повірте мені, мій друже,  – впевнено відказала сіра принцеса, не зводячи очей з обличчя Марселіана. – жоден темний не зможе скривдити мене! Ніколи більше! – вона вклала свою теплу долоню в гарячу руку старшого кронпринца Темної імперії і вийшла з ним в умовний центр тронного залу.
Заграла ніжна мелодія флейти, яку підхопили кілька скрипок та духові інструменти, розбавляючи собою плаксиві мотиви. За танцюючими спостерігали сотні очей. Світлі представники прискіпливо відмічали недозволену близькість між тілами молодих людей, в той час як темні вбачали в такій близькості хімічну реакцію протилежностей. Правлячий імператор світлих напружено сидів на троні, готуючись до будь-якого всплеску Світла, адже він як і асасини Місячної долини та старійшини, знав що сіра принцеса нестабільна і може не втримати себе в руках.
– Ми підходимо один одному. – відказав Марселіан, стиснувши руку Луни.
– Я погодилась на цей танок не для того щоб вислуховувати ваші компліменти.
– Чому ж тоді? 
– Тому що ви нервуєте мого друга! – прохолодно відказала сіра принцеса, напружено відчуваючи дивні обійми.
– То маркіз зміг стати вашим другом? – хмикнув Марселіан, кинувши на лорда Астана молодшого погляд сповнений ненависті і зневаги. – Якщо він став вашим другом, чому ви відмовляєте мені?
– Хіба я відмовляла вам в дружбі? Не пригадую цього. – щось продовжувало обіймати її плечі, і це щось не мало фізичного тіла. Луна не могла зрозуміти що з нею відбувається і чому вона не може побачити тієї матерії яка так нахабно викликає в ній емоційне напруження. 
– А я і не пропонував вам дружби, Луно! Тому що я бажаю, – губи Марселіана опинились біля губ сірої принцеси і видихнули в них тихе, – вас!
Мелодія різко обірвалась, зупиняючи танцюючих та забороняючи їм продовжувати кружляння. Марселіан утримував праву руку Луни у своїй лівій руці, а лівою притискав її тіло сильніше до себе, не дозволяючи їй відсахнутись від нього. Спочатку це було лише фізичне примушення та за мить підключилась магія. Магія та сила того рівня, якого ні світлі, ні темні не могли мати. Щось невідоме Луні сковувало її дихання, пронизувало кожну клітину тіла ядучим знерухомленням та концентрувало увагу лише на губах старшого кронпринца Темної імперії.
– Станьте моєю, Луно. – спочатку благав і вже за мить наказував голос Марселіана. – Підкоріться мені! Віддайтесь мені!

Коли Темніан дозволив своїм Тіням вийти вперед, щоб чим швидше знайти бажану світлу, він не очікував нічого підозрілого. Він до останнього не вірив словам ні генерала Дарріо, ні послам, які повернулись зі Світлої імперії і переповіли усе те, що чули і бачили в Білому замку. Він не міг зрозуміти про які такі зміни всі говорили та попереджали його. Він знав, що віри словам не повинно бути більше ніж віри відчуттям Тіней, тому чекав на їхній правдивий звіт.
Коли Тіні відповіли йому – то маршал темної армії застиг на місці, не маючи змоги поворухнутись. Він прислуховувався до кожного враження своїх Тіней і все більше переконувався в тому, що можливо все і він ще багато чого не знає про магію та магічні наслідки. Наслідки стародавнього закляття, як і наслідки магії Смерті були еквівалентними впливу Хаотичної магії та магії Відступників.
Коли Тіні знайшли істину жрицю Блакитного Світла, вони нерішуче обійшли її по колу, кілька разів змінюючи напрямок. Вони все ще не були впевнені в тому, що та світла яку вони знали і памятали була тією світлою, яка більше не випромінювала тієї яскравості блакитті Життя. В ній були відчутними зміни, які загрожували та зневірювали Тіні та Темряву.
Тіні обійняли сіру принцесу, торкаючись її шкіри лагідними поцілунками. Перші кілька миттєвостей нічого не відбувалось, і їхня знахідка піддавалась сумнівам, але за мить все стало на свої місця. Світло вийшло з сірості Темряви і проявило себе справжнє. Воно було не таким яскравим, яким було колись, але все ще було Світлом і цього було достатньо для того, щоб Тіні повірили. А з вірою Тіней прийшла й віра Темніана.
Коли він увійшов до тронного залу Білого замку, то не викликав до себе жодної уваги, що було дивним явищем. Присутні гості були занадто зайняті спогляданням за танцюючою парою, яка щойно зупинилась в умовному центрі і перебувала в загрозливій близькості поцілунку. Впізнати старшого кронпринца Темної імперії було найпростіше. Темніан міг би його впізнати навіть якщо б був сліпим. А ось світлу, яка судячи з усього була принцесою, було важко не лише впізнати, а й прийняти за ту, яка була світлою принцесою.
Мініатюрність та мякі лінії тіла залишились, зовнішня схожість візуальних параметрів відповідала оригіналу, але при цьому були недоречності. Перше, що кидалось в очі це сірий колір волосся та нездорова блідість шкіри. Від тієї білосніжності світлої принцеси, яка була символом цнотливості та незаплямованності Світла не залишилось і сліда. Не було й кольорового різнобарвя у вбранні принцеси Світлої імперії, яка була жрицею Місячної долини після обряду привязання. Бальна сукня з корсажем та мереживними рукавами мала криваво- жовті лінії на блакитно-срібному та золотавому відливі.
Лиш тепер Темніан зрозумів чому світлу принцесу нарікли сірою. 
Тіні все ще обіймали наречену маршала темної армії, подаючи своєму власнику темні сигнали. Та вони, як і сам Темніан, напружились, коли відчули загрозу від старшого кронпринца Темної імперії. Марселіан поводився дивним чином і намагався змусити сіру принцесу підкоритись його бажанню, як магічному так і фізичному.
В мить коли губи Марселіана накрили поцілунком губи сірої принцеси, Темніан не витримав і дозволив Тіням втрутитись.
– Моя! – проричав Темніан, більше не зволікаючи. – Моя!
Тіні огорнули собою Луну, встановлюючи барєр між нею та Марселіаном, не дозволяючи більше його губам зминати її губи. Старший кронпринц Темної імперії все ще намагався поцілувати сіру принцесу, але отримав пекучий розряд електричного струму і відсахнувшись, схопився руками за нижню частину свого обличчя. Не стримуючи болісний крик, Марселіан відскочив від сірої принцеси, блиснувши на неї зеленню очей.
Луна не встигла зрозуміти що щойно сталося і чому вона не змогла зупинити старшого кронпринца, дозволивши йому ввести себе в оману і підкорити його волі, як була звільнена з дивного полону. Вона дивилась на Марселіана прохолодним поглядом і не відчувала до нього жодної жалості чи співчуття.
– Луна належить мені! – прохрипів Темніан, опинившись поряд і схопивши свого брата за грудки. – Забирайся з моїх очей, поки я маю сили стримуватись.
– Вона вже не твоя. – злісно усміхаючись, Марселіан протер свої губи та підборіддя з якого текла вязка слина. – Вона вже ніколи не буде належати тобі, брате!
– То й тобі не належитиме. – зітхнув Темніан, повільно повернувши голову у бік вхідних дверей.
Темрява напружено виповзала за межі дозволеного, відчуваючи Пітьму, що стрімко проникала до Білого замку, несучи з собою жах і Смерть усіх тих, кого вона зустріла на своєму шляху. За мить маршала темної армії вже не цікавив старший кронпринц темних, тому він відпустив його і зробив крок вперед назустріч щойно влетівшого до тронної зали охоронця.
– Відступники! – волав молодий хлопчина у закривавленій білій формі. – Відступники у Білому замку!
– Як таке можливо? – запитав хтось з гостей.
– Нонсенс. – відповів інший гість.
– Відступники так далеко не могли пройти не поміченими.
Гості Світлої імперії не могли і не бажали вірити словам закривавленого охоронця, який ледве тримався на ногах і в якийсь момент не втримавши рівноваги впав на одне коліно. Усім було відомо, що з поверненням до життя жриці Блакитного Світла Місячна долина знов стає дайною і сили світлих захисників врази підвищуються. Також усі памятають, що Білий замок як сама імперія Світла, хоча і є ласим шматком для монстрів та Відступників, та все ще залишається поза зоною їхньої досяжності. Основні бої ведуться далеко від Білого замку і якби хтось спробував напасти на нього, то не зміг би пройти непоміченим крізь сотні постів охорони та розвідників, які ховаються в хащах довкола.
– Відступники в замку! – закричав на весь голос другий охоронець, який розмахував смолоскипом та мечем і озираючись назад, волав зриваючи голос. – Тримати оборону! Зводьте щити!
– Це не навчальна тривога. – схопившись зі свого місця, діючий імператор світлих кількома поглядами та кивками голови роздав накази своїм довіреним і звернувся до правлячих монархів темних. – Вас проведуть до захищеного приміщення. Слідуйте за цим асасином. – Арфір кивнув одному з трьох представників спеціальної охорони Місячної долини, – Виконуйте наказ.
– Ми можемо допомогти. – запропонував імператор Шаур.
– Ваша сила не має достатнього розмаху для протистояння. – Арфір розшукував поглядом тих світлих які могли б доєднатися до захисту і кивнув кільком представникам носферату. Потім отримав погодження від некромантів та темних ельфів, які проходили до волаючих охоронців, готуючи свою зброю до бою. – Відведіть жрицю Світла до храму Місячної долини! – випускаючи полумяно-блакитний меч, Арфір подивився на свою молодшу сестру, яка зовсім не виглядала ані зляканою, ані зворушеною. 
Луна все ще стояла на тому місці, на якому її намагався поцілувати старший кронпринцТемної імперії. Вона ніяк не відреагувала на звістку про напад на Білий замок і зовсім не турбувалась про те, що станеться з гостями, які в паніці почали метушитись і благали про спасіння і захист. Ассасини, які прибули на заклик, вже виконували поставлені задачі, регулювали почерговість виводу вельможного панства та спеціальних гостей імперії через потайні ходи, що були захищені особливими магічними закляттями.
– Негайно відведіть жрицю до храму! – повторив Арфір, зупинившись поряд з сестрою. Він подивився на неї поглядом сповненим жалю, – Луно, ти повинна піти до храму.
– Негайно! – прохрипів Темніан, відпускаючи Темряву вперед. Щойно чорна хмара зірвалась з плечей маршала темної армії і досягла умовної лінії на якій знаходились світлі охоронці, ледь тримаючись за останні спалахи свого життя, як на порозі тронної зали зявились кілька скажених монстрів та перша пятірка Відступників.
– Заберіть її! – вигукнув Арфір, направляючи вогонь на монстрів.
Більшість гостей була відведена від входу до зали, тому знаходилась в деякій безпеці поки що. Ті хто залишився, виставили магічні щити та взялись до зброї, хтось увійшов у Проміжок, дехто розставив руки в сторони, випускаючи гострі кігті. За якусь хвилину позаду перших Відступників та монстрів зявились наступні, а за ними було чутно крики, ричання та топіт чобіт.
– Небесні Світила, врятуйте наші душі. – зітхнув молодий охоронець світлих, коли навпроти нього завмерла зубаста паща золотоокого чудовиська.
– Святі луноликі. – видихнув другий охоронець, і зробив крок назад.
Темрява маршала темної армії встала напівпрозорою стіною на шляху Пітьмі, яка проникнувши до Білого замку, рвалась до тронної зали, де знаходилось таке бажане Світло в подобі юної принцеси з сіро-срібним волоссям. Магія Відступників все ще була заслабкою в цьому протистоянні, та невдовзі баланс може змінитись, адже навіть силі володаря Темряви є ліміт.
– Як так сталось, що вони пройшли так далеко? – запитав Темніан, напружуючи руки та підсилюючи свою Темряву.
– Мені це також цікаво дізнатись – відказав Арфір, проводжаючи сіру принцесу сумним поглядом. Коли він впевнився, що його молодша сестра разом з двома асасинами увійшла до потаємних дверей, хвилювання враз понизило свій градус. – Що ви про це скажете, маршале?
– Скажу, що їх сюди привели.
– Я можу припустити, що темні причетні до цього. – сміливо натякнув Арфір на єдине можливе зрозуміле пояснення.
– Якщо до цього причетні темні, – відказав Темніан, відчуваючи пульсацію Тіней, які все ще залишались з його нареченою. – то я даю вам слово, що жоден з них не доживе до завтрашнього дня!
– Захистіть людей! – наказав правлячий імператор, кивнувши щойно прибувшим магам. 
– Білий замок в оточенні! – прохрипів темний ельф, вийшовши з Проміжку. – Ми не встоїмо до приходу підкріплення. Вони переміщаються як Проміжками,
– Так і порталами. – відказав чоловік з хворобливо-сірою шкірою та великими золотавими очима. Він щойно вийшов з одного створеного ним і залишивши портал відкритим, випустив в нього сірий туман, який швидко перетворювався на скелетоподібних істот, що повинні були стримувати монстрів, які вже неслись до них.
– Як таке можливо? – на обличчі Арфіра зявилась емоційність. – Де ми схибили?
– Запізно про це думати. – відказав Темніан, штовхнувши стіну своєї Темряви у Відступників та потвор, які скупчились біля входу у тронну залу. – Я займусь тією масою, яка є зовні, а ви зачищайте все зсередини. – наказав він, в той час як стіна Тіней розплющила всих тих, хто чекав на свою Смерть. Багряні ріки крові заливали стіни і мармур підлоги, бризки розлітались на стелю та підвіконня, забризгуючи собою кришталеві прикраси величної споруди світлих. – І переконайтесь в тому, – він збирався вже йти виконувати щойно озвучений ним план, та зупинився напівкроці. – що моя наречена буде надійно захищена від Пітьми!