Читати книгу - "Зрада. Не фригідна дружина, Аліса Маіс"

Він у цей час планував святкувати з Віталіною офіційний шлюб, планував тримати її в обіймах і шепотіти на вухо ніжні дурниці, бо так він себе й почував зараз – закоханим до нестями просто.

Де це все? «Та чорт забирай», – кидає він, знову подивившись на вхід…

Аби з Віталіною і дитинкою усе було добре. Про це Дамір думає найчастіше. Не в силах відігнати від себе занепокоєння, просто не в силах припинити відтворювати в голові обличчя дружини таким, яким воно було перед розлукою… Ні, батько не нашкодить їм, у нього не така мета.

Він приїхав повернути Віталіну і ще ненароджену дитину у свою орбіту впливу.

Але звідки він дізнався про дитину? Дамір мовчав, брат мовчав, Каріна теж не стала б говорити. Єдиними людьми, хто знав про її вагітність, але не був в курсі біографії Олексія Сергєєва, залишаються батьки Віталіни. Вони могли зрадити її, навіть не усвідомивши факту зради… Але Віталіна, ймовірно, і їм говорила, щоб тримали язик за зубами.

Відповідь на це запитання з'являється за мить. Батько входить у кафе – з ним нічого незвичайного. Він такий самий, як і завжди. Упевнений у собі, в тому, що йому ніхто навіть перечити не стане.

За ним пливе Марта в сіро-синьому пальто, але й вона не дивує Даміра. Коли він звільнявся з компанії, Марта вже взяла за звичку перебувати у батька під столом кілька разів на тиждень (а возити з собою коханок у заміські поїздки – фішка батька, знайома Даміру з юності).

Але третя людина…

При погляді на нього Дамір на автоматі піднімається на ноги. Уся його дипломатичність просто витікає в нікуди.

– Ти що тут робиш? – запитує Дамір агресивно.

Сергій просто усміхається і підтягує до столика четвертий стілець, для себе. Дамір продовжує свердлити його поглядом, поки батько і Марта вмощуються поруч. Цей козел, якого Віталіна вважала своїм другом, працює на його батька? Він шпигував за нею, доповідав про все Олексію Сергєєву. Не батьки Віталіни видали її батькові, а цей… Шматок лайна!

Дамір тягнеться до Сергія і хапає його за комір светра під розстебнутою курткою… Так сильно хапає і тягне на себе, що Сергій, втративши рівновагу, ледь не валиться на стіл. Той від'їжджає по підлозі вбік із гучним писком, привертаючи увагу всіх відвідувачів кафе. Розмови стихають, а йому начхати.

– Даміре, ми не дикуни, відпусти його зараз же, – велить йому батько.

Дамір і на нього не реагує.

– Найкращий друг, значить? – саркастично заявляє Дамір йому в обличчя.

– Відвали.

– Довбаний зрадник, ось ти хто. Віталіна вірила тобі!

Сергій після паузи відштовхує його і мовчки сідає на своє місце. Офіціантка, яка весь цей час стояла за два кроки від них із кавою та пирогом, наважується нарешті підійти. Вона ставить перед Даміром його замовлення, але руки в неї, здається, трохи тремтять. Дамір не збирається зриватися, але обличчя Сергія, як і раніше, викликає в ньому пекучий імпульс дати комусь стусана. А він ще вибачався перед Вітою, що зарядив йому в під'їзді… Треба було бити болючіше, думає Дамір мстиво. Навряд чи батько в курсі, що Сергій не лише шпигував за Віталіною, а ще й намагався вступити з нею… В більш тісні зв’язки.

– Ваше замовлення.

– Дякую, – відповідаю Дамір дівчині.

Вона робить крок назад і не питає, чи хочуть чогось прибулі…

– Сподіваюся, ти заспокоївся, – звертається до нього батько. – І ми поговоримо, як цивілізовані люди, так, сину мій? – він має нахабство посміхнутися. Боже… Як його це дістало.

Даміру здається, що його зараз виверне. Від нервів і відрази.

Привів із собою групу підтримки.

І вдає з себе великого дипломата на людях. Зате, залишаючись із ними сам на сам, батько ніколи не говорив так пишномовно, він ніколи не кликав Даміра отак – «сину мій», тільки «нікчемою», «пустим місцем», «негідним», «розчаруванням», «покидьком» та іншим…

– Де Віталіна?

Батько хмикає, тягне кістляві пальці до його кави.

Робить болісно повільний ковток і потім піднімає очі на сина.

– Занадто солодка, – кривиться він.

Дамір повторює голосніше:

– Де Віталіна?

– Даремно ти думаєш, що я її в тебе забрав, – запевняє батько.

– Якщо не забирав, то де вона?

– Народжує, – ось так просто заявляє батько. – Я так розумію, дитина буде недоношеною, але не критично? Поясни…

– Що ти сказав?

Даміру почулося. Так? Чи ні?

Віталіна не повинна була народжувати, ще щонайменше кілька тижнів…

– Ти брешеш, – каже Дамір, але його слова звучать майже як запитання, а не твердження. Він відсувається, продовжуючи дивитися на батька впритул.

– Де вона?

– Я ж сказав.

Дамір нутром відчуває, що батько втягує його в якусь гру. Але чого він намагається цим домогтися? Чи міг він сказати правду. Дамір поняття не має, чи були у Віталіни передумови для передчасних пологів. І чи існують ці передумови… Але якщо Віта народжує…

Дамір знає, де її шукати.

Він знає, де її знайти! Батько відвіз її в пологовий будинок, напевно, приватний, тому що державну медицину батько зневажає, і приїхав сюди. Дамір натискає на екран і вводить пошуковий запит. Що ж… Місто невелике і крім державного пологового будинку тут є ще дві клініки. Одна розташована за десять хвилин їзди від РАГСу, друга – на краю міста. Дамір вимикає екран, дістає з-за пазухи роздруковані папери, і кидає їх на стіл, буквально у руки своєму батькові.

– Якщо ти хоч пальцем Віталіну зачепиш… Якщо ще коли-небудь з'явишся на порозі мого будинку або спробуєш вийти з нею на контакт… Я опублікую всі твої мерзенні секрети, батьку. Це, – він киває на папери, – анонс. Приємного апетиту вам.

І – не випадково – штовхнувши стілець Сергія, Дамір майже бігом встає з-за столу і виходить із кафе. Він знайде її. Він знайде Віту і свою новонароджену дівчинку.

***

Владу забирають лікарі.

Недалеко і ненадовго, але коли її відсторонюють від мене, я відчуваю, як щось обривається всередині. Ніби мене і Владу пов'язувала невидима пуповина.