Читати книгу - "Подвійна заборона для мільярдера, Тала Тоцка"

— Давай краще я, Каро, — каже Ейсон. Вискакує з машини, оббігає капот і відчиняє дверцята з мого боку. — А то мало що.

Я звично закочую очі.

— Ейсоне, я вагітна, а не хвора. Розумієш? Вагітна. У мене навіть живота ще немає!

 — Я все розумію, Каро, — спокійно погоджується Ейсон, — але дядько Ніколаос разом із батьком мені голову відірвуть, якщо ти спіткнешся або оступишся. І мені так спокійніше.

Ейсон приїхав разом із дядьком Серапіоном забрати мене на острів.  Тітка Коллідора — татова сестра, дядько Серапіон її чоловік, а Ейсон їхній син. Мій двоюрідний брат. Він молодший за мене на рік, але пішов в Ангелісів — вищий за мене на цілу голову і ширший у плечах приблизно вдвічі.

Я приїхала до Андроніка попрощатися перед від'їздом. Відчиняю скрипучу хвіртку, проходжу двором і стукаю у вікно. Ейсон залишається чекати біля машини.

За дверима чути човганні кроки, і коли відчиняються двері й на порозі з'являється Андронік, не можу стримати радості.

— Калімера, киріє! — мало не кидаюся йому на шию.

— Калімера, Каро, — схвально посміхається Андронік, — дякую, що заїхала попрощатися.

— Усе ж то ви знаєте, киріє, — протягую розчаровано, на що він змовницьки підморгує.

— Ще б пак не знати! Ти все правильно робиш, дитинко, — він бере мене за плечі й розвертає до світла, — повір старому Андроніку.

І тут я вже не стримуюся.

— Хіба ви старий, киріє? — хлюпаю носом і кидаюся йому на шию. Високий Андронік нахиляється, тягнуся до його вуха і шепочу: — Пробачте, дядьку Андронику, що обдурила тоді з собакою. Мені так соромно...

— Обдурила? — Андроник випростовується і здивовано на мене дивиться. — Коли?

— Ну коли сказала, що собаку збила, — шепочу збентежено, — не було тоді ніякого собаки.

— Як це не було? — Андронік дивується так щиро, що я остаточно гублюся.

— Нічого не розумію, — розводжу руками. Кіріє підморгує мені й киває в бік кімнати.

— Нумо підемо, подивимось.

Зовсім збита з пантелику йду за масивною фігурою. Він дістає з кута коробку і простягає мені. Заглядаю в коробку й ахаю — там сидить маленьке вухате цуценя, біле з чорними цятками.

— Ось тобі й собака, — із задоволенням прицмокує Андронік. — А ти кажеш, не було.

Помічаю, що в цуценяти перемотана лапка. Але воно вже мені радіє і виляє маленьким хвостиком.

— Що в нього з лапкою, дядьку Андроніку?

— Так машина ж збила, — киріє дістає цуценя з коробки і суне мені в руки. — Бери, Каро, нехай із твоїми росте. Ім'я в нього вже є.

— Яке? — питаю сиплим голосом.

— Гром.

Я схлипую і сильніше притискаю до себе собаку.

— Гарне ім'я, дядьку Андроніку. Дякую вам. Дякую вам за все...

— Ну все, йди, а то розвела тут вогкість. А в мене травички пліснявою візьмуться, — Андронік бере мене за плечі й легенько виштовхує з хати. — Пора тобі, Каро. У тебе тепер інші турботи.

Усю зворотну дорогу я реву не перестаючи. Ейсон коситься, але мовчить, а я притискаю до себе Грома і витираю об нього щоки. І коли приїжджаємо додому, вся його шерстка мокра від моїх сліз.

***

Громов

— Марті, коханий, ти йдеш спати? — голос моєї дружини звучить м'яко і ненав'язливо.

М'яко до зубодробильної нудьги. Ненав'язливо до огиди. Але я не повинен їй дати це зрозуміти, вона моя дружина. І вона вагітна.

— Ходімо, вітер прохолодний, — вона намагається провести рукою по моєму волоссю, але я перехоплюю руку.

— Ти йди, Анно, лягай, я ще посиджу.

Вона слухняно віддаляється, її стегна красиво погойдуються під тонким шовковим пеньюаром, але я байдуже відвертаюся.

Мене це не чіпає. Мені не хочеться звідси нікуди йти, тим більше з Анною.

Я сиджу на терасі розкішного пентхауса і дивлюся на океан. Мені подобається ось так сидіти і дивитися. Увечері океан спокійний, здалеку його поверхня здається гладкою, як шовк. Вітер тріпає моє волосся, і тільки зараз я ненадовго можу відчути себе вільним.

Ми з моєю дружиною прилетіли сюди у весільну подорож, і, напевно, я мав би радіти. Але я нічого не відчуваю.

Усередині мене така ж шовкова гладь, тиха й темна. І я не знаю, правильно це чи ні.

Якби не Анна, напевно я б навіть сказав, що я щасливий. Але Анна є, і я почуваюся... дивно.

Цю дівчину я сам вибрав собі в дружини. Я з нею спав, вона вагітна моєю дитиною. Але зараз від однієї думки про те, щоб лягти поряд з нею, мене пересмикує.

Термін вагітності маленький, і лікарі радять нам утриматися від сексу. І ось я той самий молодик, який у свій медовий місяць щасливий, що йому не треба спати з власною дружиною.

Я насилу витримую її просто в одному ліжку.