Читати книгу - "Подвійна заборона для мільярдера, Тала Тоцка"

— Тобі з кондитерської дзвонили. Запитували, на коли потрібен торт, — як зазвичай за тата відповідає мама. От дідько, точно, я ж обдзвонювала кондитерські з корпоративного телефону! — Уточнювали з приводу напису.

— Я одразу до Андроніка побіг, — втручається тато, — а той і каже, не турбуй дівчинку, Ніколаосе, а то не бачити тобі онуків як своїх вух.

Онуків? Андронік сказав, онуків? Але ж він попереджав, щоб я кави не пила, раптово спадає на думку. Про чай говорив, що мені його тільки можна. Значить він знав? Чи просто зрозумів, що я купила мало презервативів?

— То що, ангелятко, — тато дбайливо рухає до мене тарілку з персиками, — розкажеш нам, чому так швидко повернулася? Може, варто мені до них з'їздити? Я братів візьму, всіх, і рідних, і двоюрідних, і троюрідних...

Уявляю обличчя Марата Громова, коли до нього в дім вдеруться мій тато з дядьками Ангелісами, і мстиво примружуюся. Але ні, Марк не вартий того, щоб вони навіть палець об палець для нього вдарили.

На коліна застрибає Козинак, лащиться і муркоче. Гладжу м'яку шерсть і починаю говорити. Із самого початку, з того моменту як у двір вкотився спорткар, який штовхали Громови. І закінчуючи прощанням в аеропорту з колишнім безпечником Бронських.

Нестор полетів наступним рейсом, яким, говорити не став. А я не стала питати.

На терасі повисає тиша, навіть цикад не чути.

— Виходить, цей Колесников вважає, що наші діти Громовим не потрібні, — тато задумливо шкрябає бороду. Вона в нього густа й чорна, як у пірата.

— Так, у Марка скоро буде спадкоємець, — киваю я і виправляюся, — тобто тепер у Мартіна.

— Бідний хлопець, — схлипує мама.

— А чому його в закритій труні ховали? — тихо запитує бабуся, і я тільки зітхаю.

— Не знаю, ба.

— Ну ось що, — рішуче плескає по столу батько, — зате я знаю, що будемо робити. Ми Каро на острів відправимо, до тітки Коллідори. Нехай там до пологів побуде, а потім що-небудь придумаємо. Я зі Спиридоном поговорю, він у Отоносів працює. Знайдемо, як від цих Громових відбитися, не переживай, донечко.

— Її точно там не знайдуть? — запитує мама із сумнівом. — Ти впевнений?

— А як же вони знайдуть? — дивується тато. — Ну нехай спробують, пошукають.

Я задоволено посміхаюся. Там на весь острів одне велике селище. І майже всі Ангеліси. Уявляю, як Бос із компанією розпитують в селищі про мене, і знову задоволено мружуся.

— Хай но тільки сунуться, — переконано договорює батько, — їх там і закопають!

Він радісно регоче й потирає руки. Бабуся з мамою підхоплюються обидві, дивляться на мене і стурбовано переглядаються.

— Колю! — з докором осаджує його мама. — Що ти таке говориш!

— А що? — нерозуміюче озирається тато і натикається на насуплений погляд своєї матері. Схоплюється і виправляється. — Я хотів сказати, голови їм задурять, ну звісно!

Я обводжу теплим поглядом батьків із бабусею і вдячно схлипую.

— Я вас так люблю! Ви знаєте?

У мене найкраща у світі сім'я. І в моїх дітей вона буде.

А Марк нехай залишається Мартіном, якщо йому так хочеться.