Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

Тамарі несподівано прокинулася серед  ночі. На небі ще тьмяно сяяли зірки,  але небокрай вже позолотила вранішня зоря. Але зовсім не ці красоти зараз  турбували молоду жінку. Раптом серед  ночі,  уві сні, вона знову почула,  як стукотить серце її доньки. Дивлячись у стіну,  Тамі посміхнулася. Нарешті вона повірила,  що з  донею  все буде добре.

-Доню, - тихо покликала жінка. – Доню,  відзовись…

Колись,  ще коли Тасся була маленькою,  вона змогла покликати на допомогу,  подумки покликавши рятівників. Але,  нажаль, цього разу вона відповіді не отримала.

-Це ж  тільки початок,  - заспокоїла вона себе. -  Я вже чую її серденько. Скоро почую  і її  саму.

Грант у ві сні помацав коло себе,  але не знайшовши Тамарі,  миттю  підхопився. Побачивши,  що вона сидить у ліжку зовсім поряд,  заграбастав її  та пригорнув до себе. Саме так,  як він робив це вже декілька ночей.  

Вранці Тамарі прокинулась у чудовоу настрої. Вона чомусь була впевнена,  що скоро зустрінеться зі своєю  донькою.  Та й чоловік, з яким вона проводила останні ночі, був уважний, навіть доброзичливий і зовсім ненав'язливий. Його компанія потихеньку переставала її напружувати. До крутого,  гарячкуватого норову вона теж  призвичаювалася,  дедалі більше переконуючись,  що він  не зашкодить ані їй,  ані Десмонду. Більше того – їй подобалося бути поруч із ним. Ось тільки іноді вона ловила на собі його якийсь дивний, пильний погляд.

Лише кілька моментів її напружували та турбували.

Сьогодні вранці вона знову прокинулася без ночнушки. Це була її остання улюблена і, мабуть, найкрасивіша сорочка. На білому тлі – блакитні дзвіночки. Кругленький комірець, правда, під саме горло. Зате вночі не сповзає нижче за пупок.

- Старі сорочки стали, чи що?  Невже від  старості розповзаються?-  відчуваючи каверзу, подумала Тамі і хихикнула, згадавши, як сьогодні вранці Грант мало не впав, підсковзнувшись на одному з клаптів. А на другій половині всю ніч копошився Хмара.

Грант таки не любить тварин, здогадалася Тамарі. Вона згадала, як повернувшись сьогодні вночі, Грант спочатку обнишпорив усе ліжко і тільки викинувши з неї кота, ліг сам. Голий. Цілком голий. Тамі задихнулася, згадавши свої нічні відчуття, коли її міцно притиснули до чоловічих грудей. Таких гарячих, що залишалося тільки шкодувати про шовкову перешкоду, що їх розділяла. Чи не Грантових  рук це діло?

І ще кіт. Хоча напередодні Тамарі запевняла чоловіка, що від нього не буде жодних проблем, проблеми були. Вчора він весь день гасав по замку, лякав челядь. Виявляється, він вміє просочуватися через найвужчі щілини. І дуже швидко здогадався, що на обурені вигуки Маріелли "йошкін кіт", вискакує Йошка, що ховається десь у вирії. І ось цей самий Йошка дуже Хмарку бавив. Так що весь день по дому то там, то там лунали окрики Маріелли, а з ними і тріск, рик Йошки, а ще сипалися руді іскри. Тільки при згадці імені Гранта, на якихось півгодини відновлювалися тиша та порядок.

Прокази Десмона та його дідів відійшли на другий план. Потрібно було зайнятися вихованням сина. За ці декілька днів він став зовсім некерованим. Єдине,  що у цій ситуації тішило Тамарі,  це те,  що малий виявився надто кмітливим. Усі закляття він  вивчав на один-два-три. Він просто не відходив від старих ельфів, із захопленням поринаючи в їхні шкідливі забави. Але все ж, як приємно усвідомлювати, що твоє чадо так люблять. Вона сама в дитинстві не випробувала на собі і сотої частки того обожнювання та уваги, що зараз сипалося на Десмона з усіх боків.

От і зараз він у компанії – хто б сумнівався – старого Рагнара з цікавістю порався біля фонтану. Очевидно, вивчали нове заклинання. Жаль тільки, що Гранту малюк оголосив війну. Правда, Тамарі була вдячна вже за те, що хоч Грант і не виявляв теплих почуттів до сина, але й не шкодив йому. Хоча дивився на малюка іноді таким поглядом, ніби хотів його спопелити… Відшльопати… Схопити і…

- …притиснути до себе що сили. Як хочеться закопатись у цю чорну шевелюру, почути неймовірно солодкий дитячий запах. Хочеться почути "тато", - дивлячись на сина, що возився на подвір'ї, думав Грант.

Але потрібне терпіння. Малець уже дивиться на нього без остраху. І Ґранту навіть здалося, що син іноді шукає його очима. Варто Гранту з'явитися в замку, як малий виявляється поруч. Нехай при цьому задумує якоїсь шкоди, але все ж таки знаходиться поруч.

Сьогодні, дивлячись то на рудий, то сріблястий пил, що миготів в саду від тих  йолів, Грант знову подумав про свого Морока. Йому так його не вистачало. І його магії, і просто присутності. Його зовсім не карликовий, а справжнісінький, як їх  ще називали,  йольський морок, був його супутником і улюбленцем ще з дитинства. Він був поруч і під час дитячих проказ, і під час уже дорослих жорстоких битв. Був його супутником та вірним союзником. Другом. І лише п'ять років тому він підвів Гранта, коли не впильнував Тамарі в замку Ломурів. Не впильнував  чи спеціально відпустив?

Тамарі врешті решт знайшлася, і Грант вирішив проявити милосердя  та пробачити Морока. І вони знову дружитимуть. До того  ж, він охоронятиме його жінку й сина. І, зрештою, закликає до порядку цього дрібного і шкідливого Хмарка́.  Грант вирушив за Мороком.

Мить - і він перенісся до самого глухого куточку саду, де й оселився Морок після вигнання. Весь цей час ельф вдавав, що йому все одно і він не знає, де влаштувалося його власне чудовисько. Здавалося, що Морок чекав на нього. Їм не потрібно було зайвих слів – вони й так розуміли одне одного. Чорний туман, що перекочувався кільцями коло землі, дбайливо огорнув Гранта і заклубився, затріщав від радощів, посипаючи все навкруги яскравими блискітками.

- Ну, годі, годі вже, - поблажливо прогарчав Грант.

Туман схлинув і величезне кото-чудовисько вляглося біля ніг ельфа, дивлячись на нього величезними,  обожнюючими очима..

А Грант, посміхаючись, обтрушувався від іскор і клаптиків темного туману.