read-books.club » Сучасний любовний роман » Ти — мої крила, Вікторія Франко 📚 - Українською

Читати книгу - "Ти — мої крила, Вікторія Франко"

112
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ти — мої крила" автора Вікторія Франко. Жанр книги: Сучасний любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 66 67 68 ... 74
Перейти на сторінку:

— Це добре, — спокійно промовив Ярослав, поглядаючи на мене закоханим поглядом. 

Знову захопивши мене в полон своїх обіймів, коханий запитав чи сподобалася мені прогулянка. І отримавши схвальну відповідь, запропонував познайомити мене зі своєю племінницею. Діставши із пакета ляльку, я вручила дівчинці подарунок. На знак подяки, я отримала від маленького янголятка теплі та лагідні обійми. З цікавістю розглядаючи свою нову іграшку, Юля миттєво втратила до дорослих інтерес. Ярик потягнув мене за собою на диван,  ніжно поцілував у скроню.

Зібравшись разом з усіма за святковим столом, я була у прекрасному настрої. Адже наше спілкування виявилося приємним та невимушеним. Батьки Ярика та Інна постійно розповідали якісь цікаві спогади з минулого. А я із задоволенням слухала їхні розмови, відчуваючи себе частинкою цієї сім'ї. Та, на жаль, вже невдовзі мій настрій різко зіпсувався, тому що Ольга Петрівна запитала мене про батьків. Їй було цікаво чи встигли вони познайомитися з Ярославом. І через її запитання, я відразу ж напружилася і не знала, що казати. 

— Міленині батьки живуть за кордоном. Тому ми ще не мали можливості зустрітися, — в нашу розмову миттєво втрутився Ярик, за що я була йому дуже вдячна. 

— Зрозуміло. Мабуть, через відстань ви вкрай рідко бачитеся? — з сумом запитала Ольга і я швиденько кивнула, погоджуючись з нею.

Мені так не хотілося, щоб Ярикові батьки дізналися правду щодо наших реальних стосунків. Тому я готова була брехати про все що завгодно, аби лише не засмучувати їх словами, що мої батьки не прийняли їхнього сина. 

Після смачного обіду, Ярослав трохи винувато заглянув мені в очі і сказав, що хотів би на кілька годин поїхати з батьком на рибалку. Запевнивши коханого, що не маю нічого проти, я ніжно поцілувала його в щоку і відпустила відпочивати. А сама вирішила ближче поспілкуватися з Ольгою Петрівною, тому що не знала, коли наступного разу нам випаде така можливість.

— Дозволите приєднатися до Вас? — тихенько запитала, помітивши що жінка відпочивала на ґанку.

— Звісно, Мілено. Сідай, — лагідно промовила Ольга, вказуючи мені рукою на плетене крісло. — Тільки загорнися у плед. Не зважаючи на сонячні дні, вітерець на вулиці досить оманливий.

Присівши навпроти свекрухи, я висловила їй своє щире захоплення гарно оформленим садом та подвір'ям будинку. Навіть неозброєним оком було видно, що в кожен міліметр цієї місцевості було вкладено масу часу, сил і любові. Адже куди б я не поглянула, скрізь мене зустрічали доглянуті дерева та кущики, які радували зір.

— Дякую, доню. Цей сад — моя втіха. З того моменту, як діти роз'їхалися у мене з'явилося багато вільного часу. І щоб не зійти з розуму від туги за ними, я займалася оформленням подвір'я. З часом воно перетворилося на оазис зелені та квітучої краси. 

—  Це точно. Ви гарно постаралися.

Нахилившись ближче до мене, Ольга Петрівна обережно взяла мої долоні в свої і заглянула в очі проникливим поглядом.

— Мілено, дівчинко, я хочу тобі сказати, що ти дуже мені сподобалася, — лагідно промовила жінка, вибиваючи своїми словами повітря з моїх легень. — Ми з батьком будемо вкрай щасливими, якщо ви з Яриком приїжджатимете до нас в гості.

— Дякую, — почувши такі приємні слова, я відчула, що в кутиках моїх очей з'явилися непрохані сльози. — Я дуже вдячна, що Ви настільки тепло прийняли мене.

— По-іншому й не могло бути. Я ж бачу, що ти — хороша дівчина. Окрім того, Ярослав покохав тебе і тепер ти стала частиною нашої родини, — впевнено заявила жінка. — Тому знай, що тобі завжди раді в цьому домі.

— Я хотіла б Вам подякувати за те, що Ви виростили такого чудового сина. Я дуже його кохаю, — випалила на одному подиху. Хоча й сама не знала навіщо це зробила. Але чомусь в цю мить я відчула, що хотіла зізнатися цій жінці про мої щирі та сильні почуття до її сина.

— Навіть не сумніваюся в цьому. Тому що коли ти дивишся на нього, твій погляд говорить сам за себе, — відчуваючи, як рожевіють мої щоки, я намагалася впоратися зі своїм збентеженням. Але марно. — Ти робиш мого сина щасливим. І я дуже сподіваюся, Мілено, що ви з Яриком пронесете своє кохання через роки. Тому що все, про що можуть мріяти люблячі батьки — це бачити свою дитину життєрадісною та щасливою. 

Почувши ці слова, я відчула, як моє горло стиснуло неприємне відчуття гіркоти. Тому що мої батьки точно могли б посперечатися з Ольгою в цих судженнях. Але мотнувши головою, я спробувала швидко відігнати ці думки, щоб не псувати такий чудовий та бентежний момент. 

Ввечері ми з Ярославом отримали на пошту весільні знімки від фотографа. І обравши кілька найкращих варіантів, запостили їх у своїй соцмережі, не забувши зробити рекламу моєї сукні.

Повернувшись до Києва, ми відразу поїхали до Анжеліки, щоб забрати Марісу. Адже подруга люб'язно погодилася приглянути за нею, поки нас не було вдома. Підхопивши на руки свою крихітку, я подякувала дівчині за допомогу. Було вже збиралася йти, але вона несподівано попросила мене затриматися на кілька хвилин.

— Мілено, не знаю чи це важливо… Але з огляду на вашу сімейну драму, я хотіла тебе попередити про дещо, — Анжеліка поглянула на мене сумним поглядом, переминаючись з ноги на ногу. — Побачивши ваші весільні фотки в інсті, твоя мама помітила на них мене. І подзвонила моїй матері, щоб дізнатися подробиці святкування. Тож я вирішила, що ти маєш знати про це.

1 ... 66 67 68 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти — мої крила, Вікторія Франко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ти — мої крила, Вікторія Франко"