Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу-4, Марина Сніжна"

ГЛАВА 15

На восьмий день ми прибули у галасливе та доволі велике портове місто під назвою Саднер. І я вперше у житті побачила море.

Коли по дорозі до міста ми проїжджали вздовж узбережжя, я ледве шию собі не звернула, милуючись цим величним аквамариновим дивом. По ньому плавали кораблі і рибальські човни. У повітрі стояв свіжий терпко-солоний запах, що викликав бажання вдихати його на повні груди.

Море викликало водночас захоплення та страх прихованою у ньому глибинною міццю. Зараз спокійне і лагідне, наче кішка, що розвалилася на сонечку. Але хвилі, що ліниво перекочувалися по ньому, давали зрозуміти, що воно може бути й іншим – грізним і жорстоким.

Ми оминули пристань, де кипіло життя. Безліч людей метушилися, гомоніли, щось продавали чи купували, вивантажували з кораблів якісь ящики чи навпаки туди щось заносили.

Від безперервного галасу у мене навіть трохи розболілася голова. З занепокоєнням подумала про те, чи не продовжимо ми нашу подорож морем. Якось я не була готова до цього. На суші почувалася набагато впевненіше.

– Твій друг живе у цьому місті? – з надією запитала у Діора, який впевнено спрямовував коня крізь ще одне море – людське.

Воїн покосився на Асдуса, що слідував за нами, але відповів:

– Так. Але до його дому я повезу тільки тебе. Демон залишиться на заїжджому дворі. Туди ми зараз і їдемо.

– Не дуже гарна ідея, – почулося за спиною. Нахабний рудий безсоромно підслухав нашу розмову.

– Якраз не дуже гарною ідеєю було б тягнути тебе до домівки Воїна Світлого бога, – огризнувся Діор, розвертаючи до нього коня.

Ми зупинилися, попри явне невдоволення людей, яким тепер доводилося огинати нас. Воїн та Асдус свердлили одне одного напруженими поглядами.

– Діор правий, – несміливо подала я голос. – Раптом його друг одразу вирішить провести над тобою ритуал...

Або щось іще гірше, – закінчила я у себе в голові.

– Компанія лише однієї не до кінця переродженої вампірки може не здатися йому серйозною загрозою, – продовжив Діор. – І я зможу переконати його не сприймати Тею таким чином. Але ти – інша справа.

У Асдуса вочевидь крутилося на язиці чергове заперечення, і я подумки звернулася до нього:

– Якщо мені загрожуватиме небезпека, ти ж це відчуєш. Маячок тобі підкаже. Як це було біля струмка.

Під час шляху демон встиг мені розповісти, як працює такий спосіб зв’язку. Поки ми перебували в різних світах, він міг лише невиразно відчувати: жива я чи ні, і приблизно знати, де знаходжуся. У одному світі можливості маячка розширювалися. Коли мені загрожувала небезпека, Асдус це відчував. І міг пройти моїм слідом, де б я зараз не знаходилася. Звісно, це потребувало б часу, але врешті він все одно відшукав би мене.

Така магічна прив’язка – особливе вміння демонів. Навіть вампіри не вміють встановлювати подібний зв'язок між собою та іншою істотою. Пам’ятаю, як це потішило, коли про це дізналася. Якби Атій Адалос поставив на мене такий маячок, навряд чи я далеко пройшла б у цьому світі, перш ніж натрапила на нього.

– Я можу не встигнути до тебе дістатися, – резонно зауважив Асдус. Але одразу ж його обличчя освітилося самовдоволеною посмішкою. – Хоча що мені завадить непомітно піти за маячком і потім оселитися десь поблизу від дому цього самого друга?

Я схвально закивала.

– Тільки будь обережним. Їхні амулети можуть видати твою присутність.

– Крихітко, ти недооцінюєш винахідливість і кмітливість Асдусціаса Дарнадара, – рудий підморгнув. – У мене було достатньо часу, щоб з’ясувати, на якій відстані твій войовничий приятель може мене відчути.

Діор з підозрою дивився на демона, хоч і не міг знати, що ми зараз в нього під носом будуємо хитромудрі плани.

– Чого мовчиш, демоне?

– Міркую, – посміхнувся Асдус. – Гаразд, хай буде по-твоєму, Воїне. Але якщо з дівчинкою щось станеться, я тебе з-під землі дістану.

Діор примружився, явно роздратований погрозою демона, але лише процідив:

– Повір, за інших обставин я перший би тебе з-під землі дістав.

Не говорячи більше ні слова, Воїн розвернув коня і направив далі. За спиною почулося безтурботне насвистування Асдуса. Демон давав зрозуміти, що слова Діора його анітрохи не налякали. Я тільки закотила очі. Ну коли вони перестануть задирати одне одного?

Діор обрав для Асдуса заїжджий двір майже на іншому кінці міста. Виглядав той, м’яко кажучи, не дуже. І демон одразу це прокоментував. Воїн, звісно, у боргу не залишився. Заявив, що він не такий багатий, щоб оплачувати проживання Асдуса в апартаментах для лордів.

– А що братство тобі так мало платить? – вирішив демон знову зачепити Воїна. – Чи платня залежить від того, чого вартий кожен конкретний брат?

Я робила рудому страшні очі і подумки благала припинити випробовування терпіння Діора. Марно!

– Воїнам Світлого богу ні до чого жити в розкошах, – прошипів Діор. – І ти взагалі маєш бути вдячний, що я не залишив тебе на вулиці! А ще більше через те, що не відправив туди, звідки ти прийшов!