Читати книгу - "Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки"

У каміні весело тріщав вогонь. Абакум влаштувався зручніше в кріслі, витягнув ноги і закурив. Надворі йшов тихий і холодний дощ, що навівав дрімоту. Вода струмочками стікала по шибках.

Рівно через п'ять хвилин задзвонив телефон.

— Виконую ваш наказ, — повідомив лейтенант.

— Попрацюємо ще трошки, — відповів йому Абакум.

Голос його звучав бадьоро, в розширених зіницях очей блищали холодні вогники. — Ви мені сказали, — почав він, — що інструктор радіоклубу ДТСО Ліляна Стамова вчора ввечері кудись поїхала. Зв'яжіться з керівництвом радіоклубу, дізнайтесь, куди вона поїхала і чого. Було б дуже добре, щоб ви дізнались точно про годину її від'їзду.

— Ці відомості я можу дати вам зараз, — сказав лейтенант. — Я вже говорив з керівництвом радіоклубу і з черговим техніком. Ліляна Стамова чудовий спеціаліст, перемогла в конкурсі на кращу радистку і два тижні тому одержала в нагороду круговий залізничний квиток. Вона збиралась використати його із зупинками і вчора ввечері поїхала в Пловдив. На вокзал її проводжав черговий технік.

— Ви говорили з ним?

— Від нього я дізнався про все це — і про конкурс, і про квиток. Він допоміг їй занести речі у вагон.

— Прекрасно! — сказав Абакум. — Відомості чудові. Ви навіть не уявляєте собі, які вони чудові! Тепер у мене до вас ще таке прохання. Подзвоніть негайно в місто Кулу і спитайте, о котрій годині виїхала мати Ліляни в Софію. Про це легко можна дізнатись у її домашніх.

— Але якщо вона приїхала сюди ранком, то, безумовно, їхала вночі! — не стримався лейтенант.

— Прошу вас, облиште своє «безумовно»! — трохи різко відповів Абакум. — Я б хотів знати, коли вона виїхала в Софію, ви зрозуміли мене?

— Зрозумів. Ви хочете знати, коли мати Ліляни виїхала з Кули, — відповів лейтенант.

— Саме так, — підтвердив Абакум. — І через чверть години, лейтенанте, коли прибудете до мене з цими відомостями, не забудьте принести фотографію Ліляни — хочу побачити, як виглядає ця радистка. Ви запам'ятали?

— Запам'ятав: відомості і фотокартку Ліляни, — повторив лейтенант і замовк, чекаючи нового доручення.

— Дійте! — наказав Абакум.

Він поклав трубку і знову сів у крісло.

Друга половина дня була повна несподіванок. Лейтенант Марков прийшов через півгодини. Фотографія, яку він приніс, була маленька, для документів і Абакум скористався лупою, щоб розглядіти її краще, З картки на нього дивилась білява молода жінка з майже хлопчачою зачіскою. В неї був високий спадистий лоб, тонкі брови, які майже зрослися на переніссі, губи — теж тонкі, трохи випнуті і напіввідкриті — ознака загостреної і болісної чутливості. І ці неврастенічні губи, і ці неприродно розширені очі і пильний погляд — створювали враження, що вона схильна до екзальтації. Але в цілому на фото було правильне, інтелігентне обличчя.

— Ну, — спитав Абакум, показуючи на фотографію, — що ви думаєте про цю особу?

— Гарна дівчина, — відповів лейтенант.

Абакум невиразно усміхнувся і похитав головою. Потім спитав про матір. Лейтенант ніяково опустив голову.

— Управління міліції твердить, що вона цього ранку виїхала у напрямку Відіна рейсовим автобусом, який рушає з Кули о п'ятій годині сорок хвилин.

— Це неможливо! — розсміявся Абакум. — Пам'ятаєте, що ви тільки-но сказали мені? Ви сказали, що мати Ліляни приїхала в Софію нічним поїздом. А нічний поїзд відправляється з Відіна у Софію о восьмій годині вечора. Ось вам розклад, подивіться! Щоб сісти на нічний поїзд, зовсім не треба виїжджати з Кули на світанку. Так же? Отже, той, хто хоче їхати в Софію нічним поїздом, повинен вирушити з Кули автобусом, який відходить або о чотирнадцятій тридцять п'ять, або о п'ятнадцятій тридцять сім. Як ви поясните цей випадок?

— Є тільки одне логічне пояснення, — сказав лейтенант, — причому дуже просте: міліція помиляється. Її твердження, що мати Ліляни виїхала з Кули сьогодні вранці, не відповідає дійсності. Мати Ліляни виїхала з Кули вчора після полудня. І потім сіла у Відіні на поїзд, який іде в Софію вночі. Якби вона виїхала з Кули сьогодні вранці, то тепер була б ще на Відінському вокзалі, бо денний поїзд на Софію відправляється з Відіна о тринадцятій тридцять чотири. А тим часом мати Ліляни ходить по софійських вулицях і приймає ванни в Овчій купелі. Отже, інформація кульської міліції помилкова. Якщо вас цікавить ця подробиця, я поговорю з Кулою вдруге і примушу тамтешню міліцію визнати свою помилку.

Поки він із запалом говорив усе це, Абакум мовчав і неуважно дивився у вікно. А дощ тихенько сіяв. Потім обидва трохи помовчали.

— Ви скінчили? — спитав Абакум.

— Якщо хочете, я можу ще раз поговорити з Кулою, — повторив лейтенант.

Абакум з досадою махнув рукою.

— Зайве, — сказав він. — Наші люди з кульської міліції дали правильну довідку.

На обличчі лейтенанта з'явився вираз подиву, змішаний з переляком.

— Не розумію, — вигукнув він. — Яка ж це правильна довідка, коли жінка тут? Адже ми на власні очі бачили її!

Абакум подивився на годинник. Було близько другої години дня.

— Лейтенанте Марков, — промовив він, — ви ще не обідали. На жаль, нічого не можу вам запропонувати. — Він усміхнувся. — Моя квартира холостяцька, бідна. В мене є тільки коньяк і кофе. Доведеться вам пообідати в якомусь ресторані. Поїжте як слід, бо ми, мабуть, працюватимемо допізна. Стежте за квартирою на вулиці Гурко. Підтримуйте зв'язок з допомогою того ж коду. А тепер… Смачного вам!

Коли лейтенант вийшов, Абакум розправив плечі і, весело усміхнувшись, налив собі чарку коньяку. Але не випив — пригубив. Потім підійшов до стола, взяв олівець і за звичкою склав своє заключне «рівняння» з відомого і невідомого в цій справі.

Ліляна Стамова

а) Одержала два тижні тому круговий залізничний квиток.

б) Сказала,