Читати книгу - "Стів Джобс"

Коли його відпустка добігала кінця, Герцфельд домовився про вечерю з Джобсом, і вони пройшлися пішки від офісу до італійського ресторанчику, за кілька кварталів.

— Я дуже хочу повернутися, — сказав він Джобсу. — Але все виглядає таким хаотичним зараз.

Джобс був трохи роздратований і спантеличений, а Герцфельд продовжував далі.

— Команда розробників програмного забезпечення повністю деморалізована і майже нічого не робила протягом кількох місяців, а Барел настільки втомлений, що навряд чи протягне до кінця року.

І тоді Джобс перебив його.

— Ти не знаєш, про що говориш! — сказав він. — Команда Macintosh працює добре, і зараз я почуваюся найкраще у житті. Ти просто нічого не знаєш.

З його погляду було видно, що він утрачав цікавість, але він намагався слухати те, що говорив Герцфельд.

— Якщо ти дійсно віриш у те, про що говориш, я не думаю, що зможу повернутися, — похмуро промовив Герцфельд. — Команди Macintosh, до якої я б хотів повернутися, вже просто не існує.

— Команда Macintosh мала подорослішати, і тобі також треба підрости, — відповів Джобс. — Мені б хотілося, щоби ти повернувся, але якщо не хочеш, то так і буде. Ти все одно не важиш настільки багато, як ти думаєш.

Герцфельд не повернувся.

На початку 1985 року Барел Сміт також був готовий покинути компанію. Він хвилювався, що буде важко піти, якщо Джобс почне переконувати його у протилежному. Зазвичай йому було важко противитися ефекту викривленої реальності. І вони разом із Герцфельдом роздумували, як він має звільнитися.

— Я зрозумів! — якось сказав він Герцфельду. — Я знаю хороший спосіб звільнитися, який скасує ефект викривленої реальності. Я просто зайду до Стіва в офіс, зніму штани і почну мочитися на його стіл. І що він на це скаже? Це спрацює гарантовано.

У команді Macintosh сперечалися, що навіть хороброму Барелу Сміту забракне сміливості це зробити. І коли він нарешті вирішив зробити собі перерву десь близько того часу, коли Джобс святкував свій день народження, він домовився про зустріч із Джобсом. Він широко усміхався, коли Барел зайшов у його кабінет.

— Ти це зробиш? Ти і справді це зробиш? — запитував він. Він уже чув про план.

— А я маю? Я зроблю, якщо це треба, — подивився на нього Сміт.

Але Джобс глянув на нього у відповідь, і Сміт вирішив, що вчиняти замислене було необов’язково. І він звільнився менш драматично і розійшовся з ним у хороших стосунках.

Невдовзі за ним звільнився інший хороший інженер Macintosh — Брюс Горн.

— Все погане, що сталося з Macintosh, — твоя вина, — сказав йому Стів, коли Горн прийшов попрощатися.

— Насправді, — відповів Горн, — багато хороших речей у Macintosh — це також моя вина, і я мусив дуже боротися, щоб ці речі там були.

— Ти правий, — погодився Стів. — Я дам тобі частку у п’ятнадцять тисяч, аби ти залишився.

Коли Горн відхилив пропозицію, Джобс розчулився.

— Обійми мене, — сказав він. І вони обійнялися.

Та найбільшою новиною того місяця стало звільнення з Apple одного із засновників — Стівена Возняка. Возняк тихенько працював інженером у відділі, який займався Apple II і був непомітним скромним талісманом компанії, який намагався бути так далеко від управління нею і корпоративної політики, як лишень міг. Він уважав, і у нього були для цього всі підстави, що Джобс не високо цінує Apple II, хоч ця машина і залишалася для компанії основним джерелом доходу і отримала 70 % від усіх продаж під час Різдва 1984 року.

— Люди з групи Apple II відчувають, що з ними поводяться, як з чимось незначним у порівнянні з рештою працівників компанії, — говорив він згодом. — І це незважаючи на те, що Apple II був продуктом, який поки що найбільше продавала компанія і продаватиме ще наступні роки.

Він навіть підбурив себе зробити щось дуже для нього незвичне. Якогось дня він набрав номер Скаллі і вилаяв його за те, що той приділяє так багато уваги Джобсу та відділу Macintosh.

Розчарований Возняк вирішив піти тихо і відкрити свою власну компанію, яка розробить універсальний пульт, що він вигадав. Через пульт можна буде управляти телевізором, стереомагнітофоном та іншими електронними пристроями, легко програмуючи кнопки. Він проінформував керівника інженерного відділу Apple II про своє звільнення і не вважав за потрібне повідомити про це Джобсу чи Маркулі. І Джобс уперше почув про це, коли новина просочилася у Wall Street Journal. Возняк з усією щирістю відповів волонтеру, коли той йому зателефонував. Так, він відчував, що Apple приділяє мало уваги відділу Apple II.

— Напрямок Apple жахливо неправильний ось уже п’ять років, — зауважив він.

Менше ніж за два тижні після того Возняк і Джобс разом поїхали до Білого дому, де Рональд Рейґан вручав їм першу Національну медаль з технології. Президент процитував іншого президента, Резерфорда Гейза, коли йому вперше показали телефон: «Чудовий винахід, але хто і коли ним буде користуватися?» — а потім пожартував: «Тоді я гадав, що, напевно, він помиляється». Оскільки ситуація навколо Вознякового звільнення склалася незручна, Apple не влаштовував урочистої вечері. Тож Джобс і Возняк після вручення пішли на прогулянку і з’їли по бутерброду. Вони приємно поспілкувалися, пригадував Возняк, і намагалися не говорити про непорозуміння.

Возняк хотів, щоби його звільнення було приємним. Таким був його стиль. І він погодився залишитися в Apple частково на зарплаті у 20 тисяч доларів і представляти компанію під час різних подій і виставок. Було б непогано ось так розійтися. Але Джобс не міг жити в спокої. Якось у суботу, за кілька тижнів після того як вони разом їздили до Вашингтона, вже будучи у Пало-Альто, Джобс пішов до нових студій Гартмута Еслінджера, чия дизайнерська фірма переїхала сюди, щоби розробляти дизайн для Apple. Там він випадково побачив нариси дизайну нового пульта, які робилися для Вознякової фірми, і він почав лютувати. Був пункт у контракті з Apple, у якому йшлося про заборону роботи над іншими проектами, які стосувалися комп’ютерного дизайну, і Джобс запитував це.

— Я проінформував їх, — згадував він, — що робота над проектом Воза буде неприпустимою для роботи з нами.

Коли у Wall Street Journal почули, що трапилося, вони зв’язалися з Возняком, який був чесним і відкритим, як завжди. Він говорив, що Джобс тиснув на нього.

— Стів Джобс ненавидить мене. Можливо, це через те, що я говорив про Apple, — сказав він репортеру.

Реакція Джобса була на диво незначною, але вона частково була викликана тим, що він розумів того, що