Читати книгу - "Опанувати Елементи, NikaLerina"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вдихнула глибше й заговорила настільки відверто, як тільки була спроможна:
— Ви пам’ятаєте, як спочатку приховали від мене той факт, що між Вартовими та Обраною може утворитися потужний зв’язок, не лише магічний. Але про справжню глибину цих з’єднань — я нічого не знала. І коли дізналася, що ви віддаєте всю свою сутність для мене, розчинаєтесь та починаєте прив’язуватися то я... я оскаженіла якщо чесно.
Зиркнула на них з-під лоба, бачачи, як вони мовчки слухають. У горлі знову все стислося від хвилювання, але я змусила себе не змовкати на півслові:
— Це... ненормально для мене, розумієте? Я одна, а вас — четверо. Як можливо відкритися одразу стільком людям? Чоловікам?! Я звикла, що почуття — це щось, що поділяється між двома, максимум... А тут моє серце просто... розривалося між вами. І воно кричало, що треба зробити вибір, визначитися з кимось одним. А виявилося, що вибір робити не варто було взагалі, бо сама сутність нашого зв’язку зовсім інша! Тож починаючи вагатися, сила при злитті ніби пручалася, відчуваючи, що я хочу надати перевагу якомусь одному елементу.
В моїх очах вже зібралися сльози, коли я озирнулася дявлячись по черзі на кожного з них:
— Я злилася на вас, бо ви приховали це. А ще злилася на себе, бо... почала відчувати до вас щось набагато більше, ніж собі дозволяла. Проте я все одно колись повернуся, і тоді доведеться це все забути... але ж як жити без серця, якщо залишу його тут, із вами?
Плечі затрусилися, коли я вимовляла ці слова. Бачила, як Емер стискає кулаки, Сапір беззвучно видихає, а Рубер дивиться на мене так, ніби хоче щось сказати, але боїться втрутитися в мій відвертий монолог. Топаз підступив ближче, схоже, хотів мене обійняти, та я поки лиш підняла погляд і запитала з болем в серці:
— То скажіть мені, мої Вартові: чи є вихід із цієї ситуації? Адже я відчуваю, що розриваюся між двома світами, між необхідністю зберегти себе... і бажанням продовжувати битися за долю Ерде, та не завдати болю ні собі, ні вам...
На якусь мить у залі запанувала пронизлива тиша. Кожен із них переварював мої слова, а я, важко дихаючи, хотіла хоч якоїсь відповіді чи пояснення. І всередині... всередині моя боротьба все ще точилася, але тепер я знала за що саме.
Чи можна одночасно належати кільком людям? Чи це припустимо? І як залишитися собою, якщо моє серце вже розривається?
Я не хочу йти... я хочу лишитися тут... з вами. Але це неможливо і від того ще дужче болить. Боюся того моменту, коли стану більше непотрібна... і відтягую його як тільки можу.
Я чекала... і сподівалася, що вони знайдуть бодай якісь слова, котрі допоможуть нам усім рухатися далі.
— Ви не знаєте, так? Як взагалі мені потім жити, коли я повернуся? — видихнула я, відчуваючи, як внутрішній біль знову розриває груди.
— Каті, ми...
— Скажіть як?! — голос мій затремтів, у ньому відчувалися сльози, які я насилу стримувала. — Я не хочу забувати... але жити з тим, що я відчуваю... це радше буде існування, а не повноцінне життя.
Я різко відвернулася від них, не маючи сил бачити розпач у їхніх очах. Притисла долоню до лоба, намагаючись приглушити гомін думок, які все наростали й наростали. Чи справді наш зв’язок з Вартовими — це унікальний випадок, якого ще ніколи не було в історії Ерде? В усіх книгах, що ми переглянули, не згадувалося про таку глибину почуттів, інші просто спокійно виконували свій обов’язок та поверталися. Та й Скверна ніколи раніше не пробуджувалася так рано та не заражала людей. Навіть темна сила Адамаса з’явилася вперше. Все це було вплетено в нескінченний клубок невідомості.
Забагато “ніколи” для мене одної. А що, як цього разу, як ніколи до цього, Скверна переможе — і все через мене?
Від цієї думки ставало моторошно. Я відчула, як мої плечі опускаються від страху: надто багато відповідальності.
За спиною у відображенні дзеркала промайнув чийсь силует. Але я не поверталася, бо боялася, що вони знову побачать сльози на моєму обличчі. Я зціпила кулаки, стримуючи внутрішній крик та плач.
Так ми й стояли у великій залі: усі в однаковій розгубленості й безвиході. Перед очима миготіли думки про Скверну й таємничу постать Адамаса, заражені люди сподівалися на порятунок, а наші власні почуття вже не ховалися під завісою мого мовчання.
І тоді... у цю мить, я зрозуміла: справжня сила народжується з болю. Потрібно прийняти кожну сльозу як невід’ємну частину шляху. Заради сотень, заради тисяч життів я готова віддати все, незалежно від того, як важко буде. Там чекають на мене батьки та друзі, а тут... доведеться рано чи пізно все лишити. Я мушу бути сильною заради них і продовжувати боротися.
Такий мій вибір, навіть якщо доведеться жити з розбитим серцем.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Опанувати Елементи, NikaLerina», після закриття браузера.