Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

— Кімната є лише одна, та з одним ліжком, — промовив Деян, на що Люцетта поглянула на нього наче він сказав якусь дурню.

Наш спокій її дивував. 

— Ці спалахи та грім йдуть з Великого Лісу. І поселення, з якого ми йдемо, було прямо біля нього, — пояснив їй наш спокій Ігор. — Звикли вже. 

— Нічого тут думати, Деяне, — весело промовила Юрія. — Дівчата на ліжку, а наші сильні, а головне добрі, чоловіки, можуть поспати на підлозі.

— От так несправедливість, — жартома відповів Деян. 

— Треба когось лишити на варті, — доречно сказав Ігор. — Щоб не було як минулого разу в тій корчмі.

— Це таверна, — не втрималася Юрія, щоб не поправити Ігоря. — Але ти правий. То хто буде нашим героєм? Я спати хочу просто жахливо. 

Спати хотіли всі, це було добре видно по їхніх обличчях. І я одразу ж підняла руку, викликавшись вартовою, але помітила, що і Деян прийняв таке ж рішення.

— Я буду перший, потім розбуджу тебе, — промовив він, на що я одразу ж кивнула та допила відвар із трав, що нам принесли. 

— От і славно, — промовила хлопнувши долонями по столу Юрія та підвелась з-за столу. — Ходімо, нічого тут сидіти. 

Гриміло просто жахливо довго та сильно, через що Люцетта зовсім не могла заснути. Я спала між нею та Юрією, а тому добре відчувала різницю між спокійним сном імперки та безсонням ельфійки. Та врешті решт я і сама піддалася сну під колискову Заброди. 

Я опинилася поруч з будинком, де ще не так давно була на весіллі чортів. Двері були відчинені, і я, оглянувшись по сторонах, увійшла всередину. Та все було як і тоді, за виключенням того, що за столом не сиділи чорти. Вірніше, один все-таки був, але сидів перед каміном на підлозі. Вогню у каміні не було, тому мені здавалося дивним, що чорт так прискіпливо туди вдивлявся та гірко, як на мій погляд, усміхався.  

— Тобі допомогти розпалити вогонь? — запитала я, від чого чорт нарешті мене помітив. 

— Не треба, — важко видихнувши промовив він. — Чого прийшла? 

— Не знаю, — чесно відповіла я та взяла один зі стільців й поставила біля чорта, після чого сіла та теж стала дивитися в камін. — А ти хто саме? Мені досі складно вас відрізняти один від одного.

— На весіллі була? — запитав чорт, на що я кивнула. — Ну от я наречена. 

— А наречений де?

Насправді мені було байдуже настільки, що навіть бажання не було навчитися відрізняти самців від самиць у цих створінь. Але якщо я вже потрапила до цього світу, то можна і порозмовляти про щось. 

— З'їли його, — знову важко видихнувши промовила овдовіла чортиха. — Завдання якесь виконував для Господарки. Песиголовці вполювали. Вони нас не люблять. 

— Знаю, бачила їх одного разу, — промовила я та пригадала як вперше зустрілася з її нареченим, що тоді ще носив мантію. — А яке завдання виконував? 

— Та хто ж знає? Таємниця. Ех, шкода, що так сталося з моїм чоловіком. 

— Сумуєш за ним? — запитала я, вже насправді відчуваючи трішки співчуття. 

— Та до сраки його, — змахнувши рукою відповіла вдова. — Як подумаю, що його смачне м'ясо в шлунку песиголовця, то аж душу рве. Якби ж він здох десь поруч, то я б сама його з'їла. 

Мабуть, цього і варто було очікувати від чортихи. Все у них до їжі зводилося. Але поглянувши на неї більш уважно, я помітила трішки випуклий живіт. Точно не від переїдання. Та цю тему я вирішила не підіймати, і взагалі краще знайти нову:

— В тебе тут є щось для кращого сну? — запитала я оглянувшись на різні баночки та флакони, які помітила ще коли вперше була в цьому будинку разом з Тарією. — Одна моя знайому все ніяк не може заснути. 

— Для вічного сну? — із серйозним обличчям запитала чортиха. 

— Просто щоб було легше заснути та через декілька годин прокинутися. Ніякого вічного сну їй не треба, — відповіла я спостерігаючи, як чортиха підводиться на ратиці та шукає необхідну банку на полицях. 

Виглядало все так, що вона й гадки не мала, де що саме знаходилося. Мабуть, саме її чоловік збирав усі ці трави та те, що б там не було у тих посудинах. Але врешті-решт вона підстрибнула до полиці та взяла одну до рук.

— Це варення із ягід, що ростуть в цьому світі. Один ковток, і навіть мертвий прокинеться, щоб знову заснути, — вже посміхаючись сказала вона та передала мені невелику баночку. 

Я вже проносила предмети із цього світу до нашого, бувши у цих снах. Тому про те, як забрати з собою це варення, навіть не думала. А натомість кивком подякувала чортисі, що знову всілася перед каміном. 

— Може тобі все ж запалити вогонь? — промовила я. 

— Так він горить, просто в не в цьому світі, — відповіла вона з такою інтонацією, наче я мала б це знати. Після чого провела долонями перед каміном. — Ось, тепер видно. 

Тепер в каміні горіло синє полум'я, світло від якого зробило морду чортихи такою ж синьою, мабуть, як і моє обличчя. Полум’я привертало майже всю її увагу, а тому я вирішила піти. Ніхто мене сюди не кликав, я сама прийшла як незваний гість.