Читати книгу - "Тепер твоя. Книга перша, Єва Басіста"

Глава 18.1

Непомітно проходить місяць. Календар показує другу половину листопада, який цього року дуже холодний та дощовий.

На вулиці більше нема золотавої краси. Її давно обтрусив вітер. Тому зараз під час прогулянки можна лише спостерігати журливі пейзажі, які, сподіваюся, невдовзі покриються пухким снігом.

А  прогулянок у мене зараз багато через Неджі, який росте та потребує руху.
Саме так я назвала цуценя - Неджі. Не знаю, чого вибір впав на це ім'я, але, на мою думку, воно чудово підходить цьому жвавому клубку, який надворі бігає, мов шалений, а коли в парках під деревами лежало жовте листя, то пірнав туди, і за цим було дуже мило спостерігати.

Неджі «розфарбовує» моє життя та змушує більше перебувати на свіжому повітрі. Після вигулу з ним, то мені вже не хочеться ніякої йоги, адже якщо ще буду займатися нею, то сил не вистачить на Липовського.

Липовський… Після тої сварки між нами все спокійно, що аж навіть дивно. Я виконую всі його забаганки в ліжку, які він тільки озвучує. Вся його. Повністю. Та найбільше - мені це чомусь подобається… І це бентежить.

Хочеться постійно знаходитися в його обіймах та бути дівчиною, яка задовольняє весь його хтивий запал. Не розумію звідки таке відчуття, але це так.

Мені сумно, коли Олександр не з'являється на порозі квартири . Ті вечори найгірші. Їх проводжу за читанням книг, а інколи занурююся, мов підводний човен, у свої думки, аби розібратися, що відбувається.

Відповіді знайти не можу. Вона одночасна наче є. Лежить переді мною, але коли тягнуся до неї, то тікає. Дивно, але це так.

Протягом цього часу, то декілька разів спілкувалася з братом через телефон.  Я досі не хочу його бачити.

Утім знаю, що Валерій знайшов роботу в якійсь фірмі. Працює нині менеджером та каже, що у нього все добре. Я рада та якось одночасно не віриться, що порозумнішав та взявся за своє життя. Більше не шукає легкого заробітку.

На жаль, із Діаною я не помирилася. Коли телефоную, то не бере слухавку, а коли пишу, то читає, але не відповідає. Значить Петя дійсно налаштував її проти мене, що вона так вперто ігнорує. Удає, що моєї персони не існує.

На жаль, у цій ситуації жодним чином не можу зарадити. Вона засліплена почуттями, які з її сторони щирі, а ось…

Я сиджу на кухні. За спиною гріється чайник - шипить. Чекаю поки він закипить, аби зробити собі чаю, а Олександру, який нині в душі, каву.

Дивлюся у вікно, за яким стоїть вечір та клонить мене в сон, але це від того, що сьогодні довелося дуже рано встати, бо треба було Неджі вести до ветеринара, аби вколоти щеплення.

Тому трішки в'яла, а також всі сили до кінця випив Липовський, який сьогодні фактично з коридору почав зі мною забавлятися. Інколи я дивуюся кількості його енергії. Він весь день працює, а потім ледь не кожний вечір змушує верещати від задоволення.

Кладу голову на стіл та заплющую очі. Слухаю «спів» чайника, як тут його розтинає голос Олександра.

- У тебе щось болить?

- Ні, я просто хочу спати, - пояснюю, підіймаючи голову.

- Ну тоді йди, - вимикає він чайник, що починає свистіти.

- А ти?

- Мені треба деякі справи зробити, - обертаюся я до нього. На чоловіку чорний халат. – Ти щось будеш?

- Я ж мала зробити, - відповідаю та розумію, що нема чого з ним сперечатися. - Чорний чай.

Олександр займається його приготуванням. Через хвилину чую запах кави, а там переді мною ставить напій. Я йому дякую, а сам чоловік йде з філіжанкою до вітальні.

Так майже щоразу буває, що після сексу він працює, а коли завершує справи, то знову звертає на мене увагу.

А я зі свого боку хочу більше до себе її. Мене дратує, що після полум'я в ліжку, то ледь не одразу йде працювати. Інколи звісно бувають моменти, коли починає зі мною говорити.

Тоді він питає про моє життя та родичів, і в ті моменти мені стає затишно. Я відчуваю себе чимось більшим, а не лише забавкою в панчохах.

Але це так рідко, що можна всі випадки порахувати на пальцях однієї руки.
Утім для чого йому знати щось про моє життя? Його цікавить лише секс, і більшого йому від мене не треба. Бо рано чи пізно я йому набридну.

Йду до вітальні, де за ноутбуком сидить Липовський. Я вмощуюся біля нього та дивлюся на Неджі, який сидить та гризе жовту гумову качку.

Довелося накупити йому іграшок, бо раніше за них постійно виступали телефон чи взуття Олександра.

Тримаю чашку в руках та схиляю голову на плече Липовському. Він жодним чином не реагує. Далі жваво друкує. Навіть зазираю до монітора - пише лист англійською якомусь Браяну Рамієзу.

Я відвертаюся до Неджі, який продовжує утішатися зі жовтою качкою, яка кумедно пищить під його зубами, що тільки більше його «агрить».

Наче все добре, але мені чомусь сумно. Сідаю прямо та роблю ковток чаю, а коли гаряча рідина опускається стравоходом, то на столі вібрує мій телефон, а на екрані "Діана".

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно