Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

- Еліме, підемо, - Калеан поклав руку на плече молодшого брата. - Есмо, якщо тобі ще потрібна буде допомога, ти завжди можеш звернутися до нас.

- Дякую, Калеане, - не віриться, що старший Нотрил так пом'якшав, але я задоволена. Цього разу хоча б заміж не кличе.

Аліта стоїть між братами, але зараз не така похмура, якою я бачила її раніше. Киваю їй, усміхаюся, вона відповідає тим же. Неймовірна красуня, я в захваті, не можу відвести погляду. Її активних сил сьогодні я не бачила. Вона майже весь час стояла між братами із заплющеними очима, лише зрідка підводячи руки. Я не зрозуміла, які у неї сили.

- Аліто, у тебе немає обручки, - вказую підборіддям на її руку. - Що трапилося?

Добре пам'ятаю, що на її руці красувалася обручка з великим каменем. Такі зазвичай дарують на заручини. Саме з цієї причини сестриця Нотрилів була сумною.

- Заручини розірвані, - відповідає, а я реагую здивуванням на ці слова, тому вона продовжує: - Калеан передумав.

Зітхання полегшення вирвалося з моїх грудей. Аліта посміхнулася, побачивши мою реакцію.

- Дякую тобі, Есмо, - це вона промовила тихо, щоб могла почути лише я.

Значить, торкнули мої слова старого Нотрила. Все-таки я його зачепила. Так, я молодець.

- Я так розумію, роз'яснювати, що тут трапилося, ніхто не збирається? - Кірам вперше приєднався до розмови, я ніби тільки зараз почула його голос.

А правда, що сталося? Чому ці тварюки набігли в наш дім? Як же купол, що я будувала навколо паркану?

- Вони прийшли по мене. Вибач, Есмо, - я тільки зараз зрозуміла, що все ще притиснута до плеча Енді, але відповіді від нього так і не отримала. Він відвів мою увагу від своєї персони.

- Що їм потрібно від тебе? – це питання поставив Елім, ніби зірвав із мого язика. Дивлюся на Енді знизу, знаю, що мої брови зараз піднесені. Він бачить мій подив і пильний погляд, але відводить очі.

- Я вдячний вам за допомогу, - Енді потиснув руку Калеану, шанобливо кивнувши. Те саме зробив по черзі з усіма. Але Елім подав руку неохоче, лише в рамках пристойності.

Енді вкотре ухилився від відкритого діалогу. Жодна розмова з ним не доходить до логічного завершення, начебто залишається ще більше запитань, ніж до того.

- Дякую, - ще раз кажу Нотрилам, вони поступово відсуваються до виходу.

- Есмо, будь ласка, будь обережна з ним, - Елім кидає злий погляд на Енді, і я розумію, що це означає. - Дзвони мені в будь-який час, я прийду - тільки поклич.

- Дякую, Еліме.

Його слова звучали як зізнання. Мені боляче за нього, але я вже не можу виплутатися з рук, які так міцно мене тримають. Та й не хочеться.

- Еліме, я вам не ворог. Ми щойно билися на одному боці. Я ніколи не завдаю Есмі шкоди, - Енді знову подав руку Еліму, той прийняв її, твердо потиснувши.

Нотрили покинули будинок Дайни після ще двох-трьох робочих фраз. Ми залишилися одні, довкола повна розруха. Хто це все прибере? Сподіваюся, чистильники не забаряться.

- Я приберу, не хвилюйся. Іди нагору, Дайну та Арджина відведи до кімнати. Якщо дозволиш, я прийму в тебе душ.

- Гаразд, - кивнула, але не поспішаю йти. Дайна з Арджином і самі можуть підвестися. – Ти зробиш щось із їхніми спогадами?

- Так, Есмо, йди нагору, - Енді чекає мого відходу, стоячи посеред вітальні.

- Я хочу подивитися.

Енді кивнув, але я зрозуміла, що він хотів би залишитися один. Змахнув рукою один раз – на першому поверсі знову вставлені вікна, змахнув ще раз – усі зламані предмети зібралися у колишню форму. Ще кілька жестів – і вітальня сяє чистотою. У ній стало навіть краще, ніж було, ніби трохи відтінок меблів змінився.

- Я давно не практикувався, - Енді обернувся до мене з усмішкою.

- Звідки в тебе такі сили? Це ж не ілюзія, - для вірності торкнулась кількох відновлених речей.

Про решту сил теж варто запитати. У нього їх чомусь більше, ніж у решти. Бачу по очах, чує мої думки. Знову ухилятиметься.

- Я колись був чистильником, це була частина моєї роботи. Моя перша посада, - каже щиро, але посміхається сумно. – Сили залишилися з тих часів. Ними наділяють кожного, хто приходить на цю роботу. Потім мене підвищили раз, другий, третій… Усі сили колишніх рівнів у мене залишились.

- Ого, ти прям кар'єру серед магів збудував? Я не підозрювала, що це можливо.

- Тому що ти бачила тільки роботу своєї спільноти, - Енді посміхається м'яко, здається, що це вартує йому чималих сил.

Тільки зараз я побачила на його обличчі сліди втоми. Він добре пом'ятий, якщо придивитися, але без саднів і синців.

- Тобі потрібен шоколад, - говорю йому з усмішкою, стоячи біля краю сходів.

- Я віддаю перевагу солодкому чаю.

- Ах, от воно що. Тепер зрозуміло, чому за кожної зустрічі ми п'ємо саме чай. Я принесу тобі в ліжко.

Ми піднялися нагору, прийняли душ по черзі, хоча була спокуса піти туди вдвох. Адже я так і не бачила Енді голим, крім того випадку в готелі, і крім копії, створеної мною особисто. Але зараз ми втомилися, спатимемо без задніх ніг. Сподіваюся, він приділить мені хоч трохи уваги перед тим, як відключитися. Це не так важливо взагалі-то, якщо Енді всю ніч проведе в моєму ліжку.