Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

Грант повернувся до замку досить пізно. Сьогодні він поєднав дві корисні справи – допомагав Аркху у пошуках його дівчинки – раз. І відволікся від зухвалих думок про Тамарі – два.

Бідолашна жінка не заслуговує на  таке знайомство, яке було у них п'ять років тому. Тому він вирішив – доки вона сама не буде готова, доки вона сама його не попросить – ні-ні… Хоча, звичайно, покарати її варто – вона позбавила його сина на довгих п'ять років. І очі Гранта засвітилися від думок про те, як він її каратиме. Йому коштувало сьогодні величезної сили волі, щоб стриматися. Прийшлось докласти просто неймовірні зусилля.

Ось і зараз попереду безсонна ніч. Чи може, переночувати в іншому місці? Але тим часом він уже тихо відчиняв двері до своїх покоїв, де в його величезному ліжку тихо сопіла Тамарі. З величезного вікна світив яскравий місяць, вітерець ворушив портьєри. Грант ніжно запустив руку в волосся, що відсвічувало золотом. Один помах гострого ножа – і тоненьке золоте пасмо опинилося в нього на долоні.

Гранд прийняв душ – і після недовгих вагань вирішив сьогодні спати роздягненим. Йому, звісно, ​​буде важко. Але жінка в його ліжку має звикнути до нього, підкоритися йому якнайшвидше. Його терпіння не залізне. І обітниць цнотливості він не давав. І не дасть.

М-м-м-м, як пахне її волосся. Яка вона м'яка... І смачна. І Грант лизнув, примостившись ззаду, оголене плече. Як же шалено дратувала його її нічна сорочка. Тихий тріск - і крихітна іскорка промандрувала по тканині, розрізаючи сорочку навпіл. Тамарі, що втомилася від вражень і тривог, навіть не прокинулася, коли ельф витяг з-під неї шовкові ганчірки. І сховав їх під ліжко. Він тихенько реготнув – от здивується вона вранці! Ніжно обійняв її, по-господарськи поклавши руку на живіт і сам не помітив, як заснув.

Але вранці здивувалася не лише Тамарі.

Грант прокинувся від того, що хтось порався під ним. Він тихо розплющив очі - його квадратне підборіддя потопало в жіночому волоссі. Розпатлане золото лоскотало йому в носі - тож дуже хотілося чхнути. Але ж він ельф! І він стримався. Нічим не дав зрозуміти, що прокинувся, насолоджуючись близькістю до жінки, що зводила його з  розуму.

Тільки ніби уві сні, ще щільніше обхопив її ноги своєю ногою, а пустотливо влаштована на ніжному животику рука міцно притиснула її до могутніх грудей.

Тамарі прокинулася,  але,  як і Грант вдавала з себе сплячу. Вона завмерла, не знаючи, що робити. І куди поділася її ночнушка? Ну, не могла ж вона забути її надіти!

Завмер і ельф. Але він - то вже точно знав, що робитиме далі ... Величезна долоня ще трохи зрушила вниз, дісталася пухнастого містечка і почала гладити і легенько лоскотати, притискаючи і відпускаючи...

І раптом якісь гострі голки впиваються йому в руку! Починають рвати й шматувати її на частини! З ревом схоплюється Грант і відкидає убік грудку хутра, що так жорстоко дряпається, іскриться при цьому чорними і сріблястими блискавками. Пухнастого, твого ж демона, йоля!

Голий Грант люто трясе закривавлену руку, а пухнаста грудочка вже знову мчить до нього! Ельф  стягує з ліжка ковдру, залишаючи Тамарі навіть без  будь-якого прикриття, перехоплює в повітрі кота, на льоту загортаючи його і відразу, поки кіт не встиг роздерти ковдру, разом із "упаковкою" запихає в комод. У серцях навіть стільцем приклав. Комод, а не кота.

Тамарі ледве встигла прикритися подушкою, як у покої на шум увірвалися – хто б сумнівався! – Ульфік, Рагнар та маленький Десмон. Маріелла цього разу чомусь відставала - мабуть, турбували розбиті напередодні коліна.

- Слава темряві, живий, - підняв до неба очі Ульфік, дивлячись на сина.

- Ах, які ніжки, - посміхнувся Рагнар, розглядаючи Тамарі, що сховалась під подушкою.

- Скільки крові, - у захваті прогарчав маленький сильфід. Він досі вважав Гранта своїм ворогом номер один й його поранення його тільки порадували.

- Куди ж мені сховатися, - тільки-но подумала Тамарі і відразу Маріелла дбайливо прикрила її пледом.

Усого через пів години ругані й гарчання, Грант, нарешті спромігся виставити своє  сімейство з  кімнати. Причому він  ладен був ще й Десмона загорнути у якуйсь ковдру, аби змусити того перестати пинатися чи щипатися.

А ще через  декілька хвилин все ще загорнута в спекотний плед Тамарі переконувала Гранта:

- Кошеня зовсім не заважатиме, от побачите!

- Чому це ти мені раптом «заВикала»?

Єльф спрямував повний сумніву погляд на вищезгадану тварину, що обнюхувала кожен сантиметр, куди тільки міг дотягнутися його цікавий ніс, і схвильовано виляла довгим з шипами хвостиком. Нарешті кошеня знайшло ганчірку - а це були залишки нічнушки - і почав захоплено її гризти.

– Рагнар сказав, що він дуже розумний.

– Як усі двірнята.

- Але він не дворняжка! – запротестувала Тамарі, нагинаючись, щоб погладити кошеня, що влаштувалося біля ніг. - Це карликовий йольський кіт.

– Що?! - вражено вигукнув Грант.

- Карликовий йольський кіт, - пояснила Тамі, думаючи, що чоловікові просто невідома ця порода. - Вони дуже розумні і виростають не надто великими. - І, помітивши, що чоловік дивиться на неї з таким виглядом, немов вона повністю втратила розум, Тамарі додала:

- Милий Рагнар мені все люб'язно вчора розповів.

- Це ти про милого чесного Раґнара говориш? – саркастично перепитав Грант. - Той самий, що присягнув тобі, ніби цей кіт карликовий?

- Так, звичайно, - підтвердила Тамарі, схиливши голову набік і дивуючись його дивним тоном. - Той самий.

- У такому разі залишається молитися, щоб він не збрехав хоч щодо характеру цієї крихітної потвори.

- Так він брехав мені!?

— Причому безсовісно, ​​— похмуро підтвердив Грант, морщачись від реготу старих ельфів, що лунав унизу. – Якщо ось це – карликовий йоль, то він має вирости розміром із середнього бика, такий собі незграбний волохатий велетень із величезними лапами! Краще б його батько був маленьким шотландським котом!