Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

- Через неї не перелізти, - чомусь зробила вона висновок.

- А якого дідька через неї лізти? Іди через хвіртку, - гаркнуло в неї над головою.

Тамарі сіпнулася від несподіванки. Від болісного падіння в трояндовий кущ її врятував Рагнар, міцно підхопивши жінку під лікоть. І тут же простяг їй заповітне латаття.

-О-о-о, тільки не шепотуха. Дякую.

Її погляд привернуло щось,  що копирсалося  в тіні огорожі. Вона пильно вдивлялася в тіні, що танцювали, і не могла розібрати – що там таке? Знову якесь страховисько?

- Це карликові йольські кошенята, - посміхнувся Рагнар і витяг з тіні щось, що топорщилося  чорним та срібним хутром. З тіні пролунало невдоволене гарчання.

- А ну, циц, - рикнув у темряву Рагнар і простягнув грудочку хутра Тамарі.

Їй було трохи страшно. Зовсім трішки. Але цікавість перемогла. Та й відволіктися не завадило б. Вона взяла до рук кошеня. Великі вуха, очі, що горять,немов вогонь,  гострі, як ножі кігтики і довгий хвостик з булавою-колючками на кінці. Це створіння їй знову нагадало Морока. Але ж  воно було таке крихітне.

- Він такий самий, як Морок Гранта? – здивувалася Тамарі.

- Ага, тільки карликовий, - хмикнув Рагнар. - Дарю. Кожен сельфід повинен мати свого йольського кота.

Тамарі з недовірою подивилася на старого. Щось вона йому не довіряла.  Надто знатним витівником він був.

- У Гранта - Морок, у Елли - Йошка, у ...

Але тут пухнаста грудочка затріщала, забризкала іскрами і немов усміхаючись, подивилася на Тамарі.

- Бачиш, як муркоче. Ти йому сподобалася. Тамарі почухала кошеня за вушком, і той ще більше заіскрив, покрутився і, затишно вмістившись у її долоні, заснув.

- Що, справді можна взяти? А Грант не буде проти?

- Чого б це? - переконливо пирхнув Рагнар. - Ходімо, проведу тебе. А то й справді через огорожу полізеш.

Тамарі вже не чула його бурчання - так була вона рада своєму новому вихованцю. Такий м'який, сріблястий. До того ж, карликовий - просто краса. Та й Десмон зрадіє.