Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

            Десь вдалині пролунало ведмеже зле виття і вона зіщулилася. Пальці водяника стиснулися сильніше, підбадьорюючи. У самого вуха почула:

-Не бійся…

             Як і обіцяв чоловік, за якихось десять хвилин світ перестав обертатися. Степанія, знову відчувши ґрунт під ногами, розплющила очі. Вони були все в тому ж лісі, але стояли біля крихітного ключа, що бив з-під землі. Розглянути це природне диво їй не довелося, тому що водяник підхопив її на руки і швидко ступив у саму середину водойми.

            Жінка встигла почули, як ззаду ламаються гілки, ніби мчить стадо бізонів. Вона озирнулася і побачила за крок від себе лісника! Він був у одних штанах,  босий. Довге волосся, зазвичай зібране в хвіст, розтріпалося і висіло мокрими пасмами. Очі його палали вогнем, кулаки стиснуті. Наздогнав...

Побачивши, що вона добровільно обхопила водяника за шию, застиг, скам'янівши від шоку. Степанія зловила засуджуючий погляд і все довкола забарвилося у блакитний колір.

Їй здалося, що вони кинулись у колодязь. Жінка злякалася і схопилася за чоловіка міцніше. За відчуттями, стрибок був схожий на занурення у ополонку. Кров завмерла в жилах, але все припинилося так само швидко, як і почалося.

-Ш-ш-ш... - пролунало біля вуха, - не кричи, тут нас можуть почути!

            Стьопка затулила рота і розплющила очі. Цього разу вони опинилися коло річки, біля того самого містка, яким вона ходила на пробіжку. Через річку виднівся її сад та дах рідної домівки. Вона полегшено зітхнула і цмокнула водяника в щоку.

-Дякую! - сказала і відразу відчула раптовий напад бажання. Вона завмерла, боячись поворухнутися. Чоловік дбайливо опустив її на ноги і сказав, нічого не помітивши:

-Ліснику не знадобиться багато часу, щоб наздогнати. Я його затримаю, а ти біжи додому. Звели своєму вартовому нікого не пускати. Відпочинь від нас, - і підштовхнув на місток.

             Степанида хотіла заперечити, попросити не сваритися через неї з ведмедем, але не стала. Він правильно оцінив її стан. Їй треба відпочити від них усіх! А хочуть побитися – на здоров'я! Їй є про що подумати!

            Не озираючись, припустила по містку додому, з подивом обмацуючи сухий одяг. «А як же пірнання у воду?»

            Вже торкнувшись хвіртки в сад, почула грюкіт, наче зіткнулися танкер з криголамом! Вона лише прискорилася, влетіла на поріг і прокричала, захекавшись:

-К-конопатка! Нікого… не пускай!

«Дім без хазяїна — сирота»

Щойно Степанія зачинила за собою двері, її підхопили невидимі руки й закружляли. Жінка і злякатися не встигла, як поринула у вихор кохання, переживання, занепокоєння та радості.

-Господарочко, рідненька! - заголосила Лукерія.

-Панночко, гол-лубко наша, - схлипував Єгорич.

            Будинок трясся, гудів, волосся у Степанії стало дибки, наелектризувавшись. Вона борсалася, та тільки звільнитися не виходило. До хрускоту кісток стискали її охоронці та вили на всі голоси. Одна лише Кропивка ніжно по щоках гладила.

-Все-все-все… - прохрипіла Степанія, задихаючись, - у-удавите… - невидимі руки одразу ж відпустили і вона рухнула на підлогу, боляче вдарившись п'ятою точкою, -ай!

-Пробач нас, господине!

-Вибачте, панночко! - підхопив Єгорич, - не зберегли, йолопи, вилупки!

-Немає п-прощення нам! - вила Лукерія.

-Гей, ви чого? - здивувалася Стьопка, підводячись на ноги, - що сталося?

-Не вберегли...

-Ганьба, на г-голови наші!

-Циц! - шикнула жінка, - по одному! Що не зберегли? Вкрали щось?

-Т-так тебе! - схлипуючи, відповіла Лукерія, - н-нападники двоногі!

-З-забрали п-панночку нашу, у-вволокли! – заїкаючись, «підспівував» Єгорич.

-Тю... Перестаньте вбиватися! Адже я повернулася, жива, здорова! - Стьопка покрутилася на місці, показуючи, що з нею все гаразд.

-І-схудла, і-ссохлася, л-лебідко...

-П-пробачте, панночко...

-Народе, харе! Ну, що ви насправді! – зніяковіла Степаня, до чого приємно було їх занепокоєння.

-Хочеш холодчику, господине? Голубчиків? - тут же змінила тему Лукерія, - яблучного пирога?

-А баньку, хочете? - підключився Єгорич, - тільки накажіть!

-Дякую, мої любі! Жаль обійняти вас не можу! - відповіла зворушено, - нічого не хочу, тільки відпочити і подумати.

-Тоді в опочивальню? Ти приляг, а я чайку м'ятного організую?

-Дякую, Лукеріє! І ​​чаю напилася, і кави... Я спати ляжу, а завтра поговоримо, є про що... - і побрела в спальню дідову.

-Ясна річ, є про що, - прошепотіла Лукерія, - спи, господине, ми не потривожимо.