Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

Він сказав це із ледь чутним звинуваченням, і це роздратувало Айзу ще більше. Так, вона підслухала ту кляту розмову, але ж він про це ще навіть не знав напевне! 

 – З чого ти взяв? – агресивно запитала вона, нарешті піднімаючи на нього очі. 

 – Не бачу жодної іншої причини. Все було гаразд, коли я йшов, а зараз ти з чогось раптом сердита. То поділись, – повільно і теж роздратовано вицідив Тесей. 

Айза покрутила кінець бинта, що вибився біля одного з пальців, і з викликом задерла носа. 

 – Можливо, і підслухала. Але ти говорив про мене – і, я думаю, я була у своєму праві. 

 – Сумнівно, – з тонкою напівусмішкою відізвався Тесей. Ногою він підсунув ящик бруківкою, коли черга рушила вперед. – І що ж саме серед того, що я говорив, тобі не сподобалося? 

 Айза відчула, як у її очах розгорається вогонь. Він говорив про це так просто, наче не бачив взагалі нічого поганого у тому, що відбулося. А, можливо, вважав її надто дурною, щоб зрозуміти? 

 – Ну, наприклад, те, що ти, виявляється, за якийсь місяць покинеш Райн. Цікава деталь, яку не завадило би сказати, правда? 

У фігурі Тесея після її слів стало набагато менше войовничості. Він наче став меншим, не таким високим і впевненим. 

 – Правда, – після короткої паузи погодився він. Бравада зійшла з нього остаточно.

Айза кивнула. 

 – Але я не збираюся повертатися. Не відразу ж. 

Повільно, дуже повільно вона повернула голову до Тесея. Той говорив тихо, наче навіть сподівався, що Айза його не почує.  Черга знову посунулася вперед, і ящик зачовгав по бруківці. 

 – …що? – запитала Айза, теж уникаючи дивитися йому в очі. 

 – Я не збираюся їхати. Ти… я не збирався тебе кидати тут. І мені необов’язково повертатися відразу ж, як завершиться моє покарання у Райні. Тому і не говорив. 

Айза прикусила губу. Звучало так, наче вона щойно виставила себе на посміховисько. Ось тільки… Чи справді Тесей планував це відпочатку, чи тільки зараз придумав це дуже вдале виправдання? Не було жодного способу дізнатися, і Айзу це неймовірно дратувало. 

Черга все просувалася і просувалася, і за якісь пів години вони опинилися вже в її центрі, оточені з обох боків містянами, що не могли дочекатися миті, коли ж отримають “благодать відьми”. Сонце пекло, і щоб відволіктися від нав’язливих думок, що все ніяк не полишали її голови, Айза перевела тему розмови. 

 – Цей Аглай… – почала вона повільно, перекочуючи камінець на землі краєм черевика. – Давно ти його знаєш? 

 – Років зо шість щонайменше, – сказав Тесей ліниво і чи не неохоче. – А що? 

Айза помовчала мить, не знаючи, чи варто говорити. Вона не бачила жодного способу, щоб ця розмова пройшла вдало.  

 – Я знаю його, – обережно сказала вона, підглядаючи за реакцією Тесея. Той подивився на неї скоса, складаючи руки на грудях. 

 – Справді? І звідки ж? 

 – Пам’ятаєш, якось я говорила тобі про те, як намагалася взяти у гільдії завдаток на відкриття своєї справи? 

 – Так. І?.. 

 – Ось тим чоловіком, що вигнав мене звідти взаший, і був цей Аглай. Тільки я тоді не знала його імені. 

Між ними зависла тривала мовчанка, що переривалася тільки звичайними звуками міста у розпал дня. Тесей дивився на неї із німим здивуванням в очах і, здавалося, силувався підібрати слова. 

 – Ти жартуєш, так?  – нарешті сказав він, схиляючи голову. 

 – Не найбільш вдала тема, тобі так не здається? 

 – Здається, – кивнув він, стискаючи щелепу. – Так тоді навіщо ти це робиш? 

 – Бо я не жартую. Я в цьому впевнена, – Айза намагалася додати у голос ту переконаність, яку справді відчувала. – Повір, я добре запам’ятала лице, через яке мені довелося поїхати до Райну. 

О, Аглая вона пам’ятала чудово – це його худе, гостре обличчя, що дивилося на неї з відтінком жалісливого співчуття і ввічливої байдужості. Він не був злим – звісно ж, ні. Просто йому було все одно на долю Айзи, на те, що вона могла зробити для Естрії; так само йому було все одно на людей, яким Айза могла би допомогти, якби тільки мала таку можливість. 

Тесей перед нею нарешті розтулив рота для відповіді. 

 – Аглай ніколи не працював у гільдії! 

Айза не стрималася від того, щоб закотити очі. 

 – Можливо, ти просто про це не знаєш, – зауважила вона. Вона помітила, що к Тесея сіпнувся якийсь м’яз на щоці. – Невже ти з ним аж такий близький? 

 – Достатньо, – холодно відізвався він. 

 – Мені немає причини тобі брехати. Насправді, – Айза всього на мить затнулася, а потім продовжила майже із викликом. – Я впевнена, що це якраз він говорив неправду. 

Під Тесеєвим недовірливим і вже ледь не ворожим поглядом вона майже знітилася, але було надто пізно відступати. 

 – Він сказав тобі, що щойно із потяга, так? Що йому потрібно відпочити від поїздки.