Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- На тобі забагато одягу, - важко дихаючи заговорив Вадим і подивився на неї поглядом майже чорних очей.
Він потянувся, щоб зняти з неї шорти, але Ліна зупинила його руку.
- Дозволь мені.
Вона підвелася на ноги і дивлячись йому прямо в затуманені очі, почала розстібати блискавку на шортах і знявши, кинула вбік. Туди ж згодом впали бюстгальтер і трусики.
Вадима розривало на шматочки. Він з останніх сил тримався, щоб не кинутися на неї. Його дівчинка стає жінкою.
Вона стала біля нього на коліна і торкнулася тремтливою рукою краю його шортів.
- Ти не мусиш. Я сам, - побачила на своїй невпевненій руці його чоловічу.
- Я хочу, - почала знімати шорти, потім боксери.
Серце калатало і подих перехоплювало від її сміливішої поведінки в обох. Ліна не могла відвести погляду від нього...там. Вадим бачив як її зубки вп’ялись в нижню губу, її важке дихаючи, як вона несміливо піднесла і обережно торкнулася його чоловічого єства.
- Я не думала, що шкіра тут така ніжна і оксамитова, - сказала тихо на видиху.
В очах потемніло. Вадим мало не застогнав від спалаху задоволення, яке межувало з болем.
Ліна дивилась на свою руку, що торкалась чоловічого члена, а підсвідомість десь з найглибших закутків душі шепотіла: «Що ти твориш? Ти завжди говорила собі, що такого не робитимеш! Ідеальна, правильна дівчинка!!!» Проте відчайдушне, очевидне, непереборне питання: «Чому мені це так подобається???» пересилювало всі сумніви. Ліна несподівано усвідомила ще одну шокуючу річ – вона хоче торкнутися його не тільки рукою... Вона подивилася на Вадима спокусливо облизнувши губи. Він вимучено відкинув голову назад і Ліна зрозуміла, що і в неї є над ним влада.
Вадим не міг більше терпіти цю агонію. Він підвівся і поцілував Ліну, нахиляючи її лягти.
- Не зараз, моя маленька. Зараз мені треба опинитися в тобі.
Він накрив її своїм тілом і не відриваючи свого погляду від неї, неспішно ввійшов в її тіло. Він бачив як скривились її брови і вона різко вдихнула, коли він сильніше притиснувся, входячи глибоко, до упору.
Вадим хотів бачити її обличчя, як воно міняється відповідно до відчуттів. Він повільно входив і виходив, дивлячись в оповиті дурманом очі.
Ліна не могла відірватись від його напруженого погляду, відчуваючи якусь мазохістську, нестерпну, солодку муку від його м’яких, неспішних поштовхів.
Невідривно дивлячись в його очі, відчуваючи його глибоко в собі, вона відчувала як стає з ним одним цілим. Вона вже не відчувала себе – вона була в ньому, а він був в ній. Тепер він назавжди, безповоротно в ній.
Тілом почати котитися слабкі хвилі задоволення, поглинаючи якісь натяки на внутрішній контроль. Вадим помітив як її повіки важчають, як паморочиться погляд, як вона несвідомо намагається відвести його.
- Дивися мені в очі. Не заплющуй і не відводь, - краєм свідомості почула його важкий, але впевнений шепіт.
Якусь мить дівчина слухняно дивилась, але його монотонні, плавні рухи всередині керували її тілом в своєму ритмі. Вона вже не могла протистояти поклику плоті:
- Я...не..можу більше, - застогнала вона з мольбою в голосі.
- Я не дозволяю заплющувати очі, інакше я зупинюся.
- Прошу тебе, - її личко кривилось, як від нестерпного болю і вона безпорадно стогнала, хаотично хапаючись за його плечі.
- Ще трошки, - продовжував мучити її Вадим.
Тіло божеволіло, відкидаючи свідомість до краю темного забуття. На очі виступили сльози. Вона відчула його долоню в себе на губах і він нахилився до її вуха і прошепотів:
- Давай, маленька моя. Для мене.
В ту ж мить тіло «взірвалось» диким, божевільним, спустошуючим, всепоглинаючим «вибухом» забираючи з собою відчуття дійсності. Ліна нестримно, надривно кричала в його долоню. З міцно заплющених очей котилися сльози. Вадим більше не міг «тримати» себе – кілька різкіших поштовхів привели його до немислимого, всепоглинаючого оргазму.
Прийшовши до себе Вадим відкотився з тіла Ліни, щоб не притискати її вагою свого. Він ліг поряд і притягнув її до себе. Ліна, трохи заспокоївшись, тихо лежала тулячись до його грудей.
Коли він уже подумав, що вона задрімала, то несподівано почув її голос:
- Ти затулив мені рота, щоб я не бентежила сусідів своїми криками?
- Щось таке, - посміхнувся Вадим.
- То ти мені не довіряєш? Думаєш я б сама не справилась? – підняла на нього ясний погляд.
- А ти собі довіряєш?
Ліна зам’ялась, потім ніяково посміхнулась, ховаючи обличчя на його грудях.
- І для довідки, - за мить знову глянула на нього, - твоя рука в мене на губах провокувала сильніший крик.
- То тобі сподобалось, - брови весело підстрибнули.
Ліна знову заховала обличчя, але відповіла:
- Не скажу, що не сподобалось.
- До речі, мені теж дещо сподобалось.
Ліна розуміючи до чого він хилить, різко відлипла від нього і, розчервонівшись, почала швидко вдягатися.
- Твої пустотливі пальчики... – Вадим не співчував стидливому хвилюванню.
Ліна, не думаючи, різко повернулась до нього і прикрила своєю долонькою йому рот, щоб він замовк.
Вадим спіймав її погляд і, ніжно дивлячись в очі, повільно забрав її руку:
- Ти дивовижна, - сказав тихо.
Дівчина ніяково посміхнулась і вже впевненіше заговорила:
- І голодна.
- Я думав, «нагодував тебе», - вдавано здивувався Вадим.
Ліна виразно закотила очі і він, посміхнувшись, підвівся, щоб вдягтись.
Цей останній раз вечеряли вони довше ніж зазвичай. Ніхто не хотів, щоб закінчувалася подорож і хотілося всіма способами її продовжити, але час невблаганний. Коли вони повернулись до каюти, Вадим поцілувавши її в носик, пішов в душ. Він все відкладав розмову з нею, а часу вже зовсім не лишалося. Вадим хотів зібратись з думками, налаштуватись, а потім...
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всі барви неба, Хелена Власенко», після закриття браузера.