Читати книгу - "Ти - моя!!!, Кіра Шарм"

Лєра.

Вранці я просто злетіла з ліжка. Ніколи ще так не хвилювалася, як перед цією зустріччю! Тремтячими руками перебирала свій нехитрий гардероб, раптом усвідомивши, що про пристойну білизну я й не подумала! Так, кому там її бачити! Адже я тільки дбала про те, щоб не виглядати замухришкою серед столичних студентів! А про те, що в мене почнеться якесь особисте життя, навіть і думки не майнуло…

Чортихаючись, стукаючись мізинцем ноги об все, об що тільки можна і не можна стукнутися, розливаючи каву, я абияк зібралася і нафарбувалася, обравши все те ж блакитне плаття. Вже дожовуючи ранкову булочку, побачила через вікно машину Буріна, і мене знову затрусило. Треба ж, як він рано! А я сподівалася, що в мене ще хвилин п'ятнадцять-двадцять на те, щоб потренувати спокій! Ні, ну правда, - не виходити ж до нього з тремтячими, як у наркоманки, руками!

Відчинила вікно, - давно треба було провітрити, ну, а метелики, - що ж, хай собі летять на волю!

– Слава! - треба ж, не одна я впізнала цю машину. Виходить, хлопець справді популярний і багатьом тут знайомий… Завмираючи, трохи відступаю за шторку, щоб мене не можна було помітити з вулиці. Бачу, як Бурін виходить і на нього відразу налітає шикарна блондинка в такій короткій спідниці, що видно гумки від панчох.

- Яким вітром? - Млосно муркоче ця ... хм ... не зовсім пристойного вигляду, скажімо так, панночка, безкомплексно притискаючись своїми губами до його.

- Ось це зайве, - бурмотить Слава, відсуваючи від себе блондинку. - Доброго тобі дня і бувай!

 О, яке ж це блаженство, він розвертається до неї спиною! Тут же! Я видихаю, здається, починаючи вперше за весь цей ранок заспокоюватися.

- А я говорила, - чую позаду похмурий голос Рімми. Не знаю, коли вона вчора повернулася, але, поки я збиралася, сусідка вдавала, ніби спить, а я, звичайно, найменше хотіла зараз вести з нею якісь розмови. Тому що навіть «доброго ранку» не змогла б із себе видавити. Звичайно, я переконувала себе, що таких, як вона, можна лише пошкодувати, але агресивність нікуди не зникала.

- Спочатку буде переконувати тебе в неземному коханні, потім затягне в ліжко, а потім, «давай, дитинко, бувай».

- У нас все зовсім не так, - шепочу я, вчепившись пальцями в фіранку. Ні, ну ж правда, - на цю дівчину достатньо тільки подивитися, щоб зрозуміти, що ні для чого, крім ліжка, вона просто не годиться!

- Усі так думають, - знизуючи плечима, Рімма гордо йде в душову, замикаючись на замок. От краще б і далі робила вигляд, що спить, слово честі!

Гаразд, - вирішую я. Плювати! Треба, зрештою, жити тут і зараз, а потім буде видно. Мене так тягне до Слави, що я просто не можу ось так легко взяти і відмовитися від нього! Це все одно, що від себе відмовитися, не можу! Просто не можу! І, зрештою, у всіх завжди по-різному! Хіба має значення, що в нього було раніше, до мене!

Але, що не кажи, а неприємний осад таки залишився. Чорна хмаринка, що огортає щось усередині...

- Вітаю! - Бурін, відразу ж засіявши широкою усмішкою, притягує мене до себе.

- Давай не поспішатимемо, - видихаю в такі бажані, що зводять начисто з розуму губи, і різко повертаюся, підставляючи для поцілунку щічку. Все-таки, краще не кидатися ось так ось відразу в цей вир з головою! Я, звичайно, вже вирішила, що не бігатиму від нього і чинити опір самій собі, але й поспішати теж – не найкраще рішення.

- Лєрааааа, - видихає Бурін, впиваючись губами мені в щоку. Хто б міг подумати, що таке безневинне місце для поцілунку можна використовувати настільки сексуально? Зрадницькі мурашки вже забухали всередині мене, обпалюючи кров, поки він втягував губами, злегка прикусуючи і пестячи язиком, шкіру на моїй щоці. Ось же підступний, і, головне, – явно досвідчений спокусник!

- Ти зводиш мене з розуму, - шепоче він, притягуючи мене за талію сильніше і обволікаючи диханням мочку вуха. - Як я можу не поспішати з тобою, коли весь час, як у маренні?

- Будь ласка, - насилу видихаю я, втикаючись обличчям у його плече.

- Як скажеш, моя мара, - Бурін заривається носом до мого волосся і шумно втягує в себе їхній запах. Чорт, це так сексуально!

- Нам треба їхати, - мій голос перетворюється на ледь чутний, невпевнений лепет.

- Так, - шепоче Слава, так і продовжуючи стояти на місці, тільки притискаючи мене до себе міцніше.

- Слав... - від його погладжувань по спині, я вже починаю тремтіти. – Пари!

– А? – він ніби прийшов до тями, і це повертає і мене в реальність. Він, виявляється, може бути таким кумедним! - Так-так, вибач, мала, я просто... Полетів трошки. Звісно, ​​їдемо!

Ми, нарешті, сідаємо в машину, і тільки одне неприємно дряпає мене зсередини. Те, що все це приходило під вікнами гуртожитку. І Рімма, звичайно, напевне все бачила. А ще скільки тут може бути таких ось Римм, закоханих у мого, вже про нього і думати інакше не можу, чоловіка. Дуже б не хотілося сюди повертатися під поглядами, що горять ненавистю і тільки про те і думають, як мені нагадати, - так, я реалістка і розумію, що далеко не кожна сприйме це так, як я, за принципом «серцю не накажеш». І моя сусідка по кімнаті, - яскраве тому підтвердження!

- Давай більше не влаштовуватимемо демонстрацію для всього універу!

- Мені нема чого приховувати, - знизує плечима Слава. - Я готовий кричати про нас з тобою на весь світ і на все горло! А якщо комусь не подобається те, що їх самих не стосується жодним боком, то я із задоволенням позатикаю їм роти!

- Слава! Давай просто не будемо, гаразд?

 Не хочеться так відразу наживати ворогів. Тим більше, що й у нас поки що незрозуміло, чим усе скінчиться.

- Не поспішати, - пробурчав Слава, впиваючись п'ятірнею у волосся. - Не афішувати... Чого ти хочеш від мене, мала?

- Ну, для початку, давай дізнаємося один одного краще, - я посміхаюся, ловлячи його погляд. Такий… безпорадний? У такого, як Бурін, подібний погляд просто реально зводить з розуму! І каже зайвий раз про те, що Рімма зовсім неправа щодо нього! Хоча їй, звісно, ​​дуже хочеться, щоб усе було саме так, як вона сказала! Як би вона зловтішалася і насолоджувалася, якби Бурін мене просто використав і покинув! Але я не дам їй такої можливості, щоб між нами не сталося!