Читати книгу - "Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Таким чином, зі свідчень М. Степаняка й О. Луцького виходить, що після 1-ї конференції ОУН(Б) Центральний провід наказав низовим органам перейти до нелегальних форм роботи, а після 3-ї окремі його діячі зважилися і на створення підпільної військової формації, до чого їх спонукало передусім розуміння того, що вже прийшов час на створення такої формації. Правда, слід зазначити, що всупереч позиції проводу ОУН(Б) у деяких місцевостях Волині і Полісся вже восени 1942 р. з власної ініціативи місцевих боївок ОУН сталися антинімецькі виступи, які слід розглядати як «самооборону».
Це, однак, не перекреслює того факту, що впродовж усього цього періоду, тобто від 1-ї до 3-ї конференції ОУН(Б), чи не єдиною і добре знаною дослідниками українською самостійницькою збройною формацією антинімецької спрямованості була «Поліська Січ» — УПА прихильника Державного центру УНР Тараса Бульби-Боровця, боротьба якої, втім, не набула великого розмаху. Військова діяльність цього формування відбувалася також усупереч позиції Л. Лівицького та його однодумців, які на той час були прибічниками співпраці з німцями і сподівалися на те, що останні дадуть дозвіл на створення українського уряду саме уенерівцям[355].
Свідченням М. Степаняка й О. Луцького можна довіряти або ні, але вони значною мірою підтверджуються як фактологічним матеріалом, так і офіційними документами ОУН і УПА. Зокрема, з приводу створення УПА як окремої військової структури під проводом ОУН (Самостійників-Державників) на терені Волині і Полісся у вступі до постанов Третього надзвичайного великого збору ОУН від серпня 1943 р. зазначалося: «Провід ОУН на III-й Конференції в лютому 1943 р. зважив стан внутрішніх сил ворога, розглянув зовнішні політичні умови і ствердив, що настали сприятливі обставини для військової дії. Після цього на терені Полісся і Волині виступили перші збройні відділи Української Повстанчої Армії. З того часу оборону українського населення Полісся і Волині взяла на себе українська військова сила. УПА, крім завдань самооборони, прийняла зразу також завдання кадрової організації майбутньої Української Народної Армії»[356].
У цих рядках уже цілком міститься відповідь на поставлене вище питання, що саме підштовхнуло Провід ОУН(Б) до прийняття рішення про створення УПА. Висловимо тільки припущення, що для низових інстанцій ОУН і багатьох членів УПА головним усе-таки в її діях було обороняти українське населення, тоді як для Проводу — сам факт створення та існування такої сили, яка могла стати основним козирем на завершальному етапі світової війни.
Важко, однак, погодитися із щойно цитованими рядками в тій частині, де йдеться про виникнення нібито сприятливих обставин на Волині і Поліссі для створення УПА. Бо інакше як пояснити позицію М. Лебедя та деяких інших членів Центрального Проводу ОУН, які вважали, що збройний зрив УПА не відповідав ступеню готовності до цього організації, що наявні сили і ресурси ОУН(Б) були ще зовсім не достатніми для успішного протиборства з усіма ворожими чинниками, адже навіть після Сталінградської битви ані Німеччина, ані СРСР не були виснаженими чи послабленими.
Тому цілком слушно деякі з дослідників історії українського повстанського руху звертають увагу на вимушеність переходу керівництва українських націоналістів від вичікувальної позиції або позиції спостерігача у війні між двома потужними силами — Німеччиною і СРСР — до позиції пасивного, а подекуди й активного опору обом цим силам[357].
Вочевидь, до створення УПА на Волині і Поліссі керівництво ОУН(Б) чи ОУН(СД) спонукала і діяльність місцевих поляків, а також польської національної партизанки, або тих польських чинників, що «почали підтримувати радянських парашутистів та червоних партизанів».
В огляді суспільно-політичного життя Крайового проводу ОУН на північно-західних українських землях за квітень і травень 1942 р. повідомлялося: «В останнім часі дуже міцно посилили свою боротьбу в терені північно-західних українських земель поляки і комуністи. Польські організації діють на цілому просторі Північних ЗУЗ, зцентралізовані, однак, в різних теренах під різними назвами: Легіон смерті, Бяли ожел, Польська організація конспіративна, Польська організація войскова, Залога Польські неподлеглей, Польська організація терористична, Батальйон Семпуф, Польонія — все це зустрічається в цілому терені. Їх спільна політична програма “Неподлегла Польська”. Це їх разом об’єднує. Всі діють проти українців. Ми для них найбільші вороги, може, більші, як німці»[358].
Про появу і діяльність у цей час на Волині польських партизанських груп свідчать також німецькі документи. Так, в інформаційних повідомленнях німецьких каральних органів про місцевий підпільний рух за період від 15 травня до 17 липня 1942 р. йшлося про таке: «Виявлені в липні 1941 р. акти НКВС свідчать про те, що під час більшовицької окупації на Волині існували групи опору, організовані в СЗБ... Ці групи, напевно, тоді були єдиними таємними організаціями. Зараз у цій області існують і діють численні групи опору, що виникли на основі розрізнених загонів у Генеральній губернії. Недостатня охорона кордону значно сприяє циркуляції елементів опору з Генерал-губернаторства на Волинь і в зворотньому напрямку. Про те, що вже організовано багато польських загонів опору на Волині і що вони діють за єдиними інструкціями, свідчить випуск листівок у пасхальні дні 1942 р...»
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)», після закриття браузера.