Читати книгу - "Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар"

            Проблемою було їх закинути за барикади, оскільки ті прикривалися енергощитом. Але скориставшись своєю здатністю я зміг би туди їх докинути. Я вже почав намагатися знищити емітери щита, як усе зупинилося і мене викинуло назад у темряву.

      Причиною цього стала критична помилка. Як виявилося, ШІ тренажера не були внесені мої здібності і він просто не зміг інтерпретувати мої дії. Наступних півгодини у спеціальній віртуальній реальності для псионів демонстрував ШІ межі моїх можливостей. 

      Через ще хвилин десять я повернувся знову в змодельовану ситуацію. Цього разу я зміг за допомогою здатності знищити еммітери, але це нам не допомогло, я настільки відволікся від решти, що не побачив протибордажних дроїдів, які підійшли зі спини.

       Лише один постріл і я закричав від дикого болю, подивившись униз я побачив, що тіла нижче грудей у мене просто напросто немає. Скафандр у такій ситуації лише продовжував агонію. Насилу зміг сконцентруватися на дроїдах і знищити двох своєю здатністю, перш ніж я занурився в темряву.

       За кілька секунд я знову живий здоровий і на боті ми наближалися до аварського легкого крейсера. Цього разу нас було чоловік десять. Але як виявилося не судилося нам вижити, нам залишалося ще кілометрів десять до корабля, як нас випарувало головним калібром крейсера.

        Цього разу помирати виявилося простіше, хоч біль і був величезний, але він тривав лише якусь мить, поки щити і броня бота намагалися утримати плазму. Заживо згорати мені не сподобалося. Цей сценарій я взагалі не зміг зрозуміти, адже я нічого не міг зробити, щоб уникнути своєї смерті.

       Наступне моє пробудження було найбільш тривалим за тривалістю. Я опинився в легкому маскувальному скафандрі в технологічному відсіку лінкора виробництва федерації Нівей. Моїм завданням було встановити переривник на головний реактор лінкора і встигнути піти перш ніж він спрацює.

         Ця місія мала бути з диверсійної справи. На жаль дістатися непоміченим до реакторного відсіку я не зміг. Вже за десять хвилин мене зміг зафіксувати ремонтний дроїд. І перш ніж я зміг перехопити над ним контроль, на кораблі піднялася тривога.

         Більше ховатися не мало сенсу і я спробував пройти до реактора в силовому стилі, але вже за п'ять хвилин я натрапив на спішно зведену барикаду, і по мені відкрили вогонь. Я за допомогою своїх можливостей псиона зміг прискориться і сховатися за поворотом коридору. 

     Але мені це не набагато допомогло, незабаром на мене пішов вал атакуючих дроїдів, з якими я поки встигав розібратися за допомогою здатності просто випаровуючи частини дроїдів.

    Активувавши через нейромережу аптечку скафандра, я вибрав бойовий коктейль, що прискорює сприйняття. За кілька секунд справді дроїди стали рухатися ніби повільніше, і я почав думати, як мені вибратися з цієї пастки. 

      За планом піді мною знаходиться резервний пункт управління знаряддями правого борту, а ще нижче допоміжні реактори, що використовуються для накачування знарядь. На жаль, я не міг уже дістатися до головного реактора і вирішив підірвати хоча б допоміжні.

     Як колись на "Геренті" я почав випаровувати під собою підлогу, не забуваючи розбиратися з дроїдами. Через п'ять секунд реального часу я впав у міжпалубний простір, який став швидко заповнюватися піною для герметизації, але я встиг зробити отвір нижче і випав на нижню палубу. 

        Опинився я перед шлюзом у резервний пункт управління. Але туди мені не потрібно було йти.  Тільки-но я торкнувся ногами палуби, як і тут здійнялася тривога, і всього за кілька миттєвостей мене знову розпорошило на атоми туреллю, що вискочила біля шлюзу.

        Знову океан болю, і я знову опиняюся на кораблі. Цього разу мені слід було підірвати гравітаційний випромінювач архського крейсера. Так я опинився в астероїді, що виконує роль крейсера. Згідно з передісторією мене змогли закинути на суперсучасному розвідувальному винищувачі невидимки прямо на крейсер архів, який слідував за кораблем-носієм, який планував колонізацію раніше людського світу.

      Скажу одним словом було дуже не приємно відчувати, як мене повільно перетравлював у своєму шлунку капітан цього крейсера величезний п'ятиметровий арх. Моя агонія розтяглася на кілька днів і лише коли я ледь не збожеволів від болю, я опинився на наступному завданні.

       Тільки на тридцять першій місії я зміг виконати все необхідне, але все одно не вижив. На тридцять шостій я навіть дістався назад до корабля носія моєї групи, але мене банально вбив зрадник, коли я зняв скафандр, то він кинув мені ніж у горло, і хоч він і не прожив довго, випарувавшись від моєї здібності, але мені від цього було не легше.

      Тільки на сорок першій місії все закінчилося вдало. Ну як вдало, з сорока ботів, що брали участь, до цілі долетіло лише шість. З трьохсот десантників вижило лише двадцять осіб.

      І тільки троє з них залишилися без критичних каліцтв. Я в тому числі. Це була одна з найскладніших операцій виконаних до цього. Потрібно було зачистити космічну станцію піратів, не давши їм здійснити підрив і врятувати онуку імператора імперії Атаран.

      Починаючи з п'ятдесятої місії я став набагато рідше помирати - лише один раз на три-чотири місії. Виконання завдань стало приблизно на тому ж рівні. На сотій місії мені потрібно було командувати операцією із захоплення пасажирського лайнера, який, за чутками, перевозив артефакти древніх, вкрадені у служби безпеки імперії Атаран.

     Але виявилося, що голова служби безпеки собі привласнив артефакти, а ми штурмували мирний лайнер. Під час штурму загинуло дев'яносто відсотків пасажирів і десять відсотків штурмовиків.

       Ось тоді в мене сталася істерика. Я вже давно не відрізняв симуляції від реальності. І усвідомлення того, що з моєї вини загинуло понад десять тисяч мирних громадян дуже сильно вдарило по мені. І що найголовніше місія на цьому не завершилася.