read-books.club » Бойова фантастика » Будні феодала - 1, Олег Говда 📚 - Українською

Читати книгу - "Будні феодала - 1, Олег Говда"

23
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Будні феодала - 1" автора Олег Говда. Жанр книги: Бойова фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Будні феодала - 1, Олег Говда» була написана автором - Олег Говда, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Бойова фантастика".
Поділитися книгою "Будні феодала - 1, Олег Говда" в соціальних мережах: 
Людина планує, а доля... Загалом, ніхто не питав, чи хоче Антон потрапити в іншу реальність чи ні. Та й взагалі ніхто нічого не питав. Спершу був якийсь спалах, потім удар... крики людей. Біль, що роздирає тіло, і... самому хотілося б зрозуміти, що? Може, банальне божевілля? Класичний Delirium Tremens? Поживемо - побачимо. Ну, а поки прийде ясність - чому б не спробувати прижитися у цьому світі і зайняти своє місце під сонцем. Ставши, наприклад, впливовим феодалом? А чому ні? Якщо довкола середньовіччя, а в тебе в руках мушкет і шабля...

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 113
Перейти на сторінку:
Розділ 1

ВІЛЬНОМУ — ВОЛЯ, СПАСЕННОМУ — РАЙ

 

Біла стеля хутко проносилася повз, підсвічена, як злітна смуга, довгими люмінесцентними лампами. Вони, ніби розмітка на шосе, вказували правильний напрямок, не дозволяючи зіткнутися людям у медичних халатах, що метушилися навколо.

— Третя операційна готова? — питав хтось у загальному хаосі, голосом, що виказував владу і право розпоряджатися. — Котіть пацієнта до третьої.

— Готова... — голос належав жінці. Жінці, яка смертельно втомилася, і від цього вже майже байдужа до всього, що відбувається. — Але ми більше не маємо донорських тіл. Везуть із запасника. Але швидше, як за годину не впораються. Дорога жахлива… погода он яка…

— Трясця! Занадто велика крововтрата. Стільки ми його не втримаємо.

— Іване Петровичу! Іване Петровичу! Ще двох привезли! Перелом нижніх кінцівок! Дивитиметеся?

— Ні. Денисенка викликайте. Трясця… Година… Відставити третю. Везіть у сімнадцяту.

— Як? Ви хочете його... — таки знайшлося щось, що зуміло пробити захисну апатію від втоми.

— Зінаїдо Іллівно, можете запропонувати кращий варіант? Ні? Тоді, будьте ласкаві, виконувати мої розпорядження без додаткових зауважень.

— Але…

— Чорт вас забирай! Я не розумію, чи що?! — зірвався на крик найважливіший лікар. — Нема у нас з вами, а головне — у нього цих шестидесяти хвилин. І навіть двадцяти нема! Тому давайте рятувати хоч те, що можемо. А судити чи милувати нас будуть потім. Беру усю відповідальність на себе. Зінаїдо! Гляньте в базу. Страховий поліс у нього є?

Цікава розмова. Зрозуміти б ще в кого такі проблеми з часом? А також, чому я не можу навіть поворухнутися і куди мене везуть?

Коридор зробив крутий поворот, і на стелі капелюхом величезного гриба з'явилася операційна хірургічна люстра. Я такі раніше лише у кіно бачив. Вона навіть, напевно, якось інакше називається, але я ж не лікар, звідки мені знати, як саме?

— Підключайте… — наказав той, хто мав право командувати. А за мить пізніше чоловіче обличчя, наполовину приховане антибактеріальною пов'язкою, заслонило весь доступний для огляду простір. — Антоне, ви чуєте мене?

Чути я чую. Ось тільки не можу відповісти. Навіть моргнути за власним бажанням не вдається.

Чоловік зачекав якийсь час і, не помітивши реакції з мого боку, продовжив, повільно і виразно вимовляючи кожне слово:

— Сподіваюся, все-таки, що чуєте. Крім різного ступеня складності переломів та розривів м'яких тканин, у вас ще й невтішна черепно-мозкова травма. За сукупністю, ушкодження несумісні з життям. Надто близько ви опинилися до епіцентру. А ще — на жаль, ви далеко не єдиний постраждалий, якого привезли до нашої клініки. Я не можу врятувати ваше тіло і з кожною хвилиною втрачаю шанс відновити повноцінну роботу мозку. У нас немає вільного донора для пересадки, але… навіть якщо б і був, я не зміг би гарантувати, що в результаті ви не станете, пускаючим слину, ідіотом. Вибачте за відвертість, але якщо ви мене чуєте, то маєте знати всю складність ситуації. Якщо ні — гірше не буде.

Я чув, але нічого не розумів. Які травми, а тим більше, розриви? Так, я чомусь не можу поворухнутися, але й не болить зовсім нічого. А, пригадую, якось мізинець на нозі зламав, аж іскри з очей сипалися.

— Я навіть не можу зняти копію особистості, оскільки за таких ушкоджень вона матиме жахливі спотворення. Ви забудете більшу частину минулого життя та половину отриманих знань. А в гіршому випадку — станете кимось іншим, що не матиме нічого спільного з нинішнім. Тому я вирішив використати єдину можливість, яка є у моєму розпорядженні. Зараз і саме тут, у нашій експериментальній лабораторії. Вашу особистість буде оцифровано і перенесено в комп'ютер. Система пройшла всі необхідні випробування і, хоча ще не отримала сертифікат, цілком придатна до експлуатації. Її призначення — допомога дітям з альтернативним розвитком, але ваш випадок також підходить. Оскільки травма свіжа та не всі асоціативні зв'язки знищені. Грубо кажучи, інформація битого кластера може бути продубльована в уцілілому. І, зробивши повну дефрагментацію, ваш мозок зможе самостійно відновити цілісність особистості. Не стовідсотково… але у вашому випадку і все що понад п’ятдесят — уже грандіозний успіх.

Стільки розумних слів поспіль я навіть на лекції не часто чув, хоча свого часу закінчував... не пам’ятаю. Але щось... напевно, закінчував... Так і тягнуло запитати: «Шановний, а ви з ким розмовляєте?», але язик теж не ворушився.

— Загалом, — лікар ніби підслухав мої думки та скоротив промову. — Запам'ятайте наступне, Антоне. Де б ви зараз не опинилися — це все не справжнє, а віртуальний світ. А ще, на жаль, не можу точно сказати, скільки часу пройде у вашому сприйнятті, година, день чи рік — поки ми обов’язково повернемо вас до нормального життя. Обіцяю…

Люстра під стелею мигнула раз, другий і все потонуло в непроглядній темряві. Немов увесь світ залили чорнилом.

«Темної ночі, африканці крадуть у вугільній шахті руберойд…»

 

Важко сказати, скільки минуло часу, поки темінь не почала поволі світліти, ніби на неї ззаду, з-за периферії екрану насувався ранок. А тиша змінилася тихим брязканням струнного інструменту типу бандури.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 113
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будні феодала - 1, Олег Говда», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Будні феодала - 1, Олег Говда» жанру - Бойова фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Будні феодала - 1, Олег Говда"