read-books.club » Бойова фантастика » Відродження-3, Кулик Степан 📚 - Українською

Читати книгу - "Відродження-3, Кулик Степан"

39
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Відродження-3" автора Кулик Степан. Жанр книги: Бойова фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Відродження-3, Кулик Степан» була написана автором - Кулик Степан, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Бойова фантастика".
Поділитися книгою "Відродження-3, Кулик Степан" в соціальних мережах: 
Лише кілька кроків залишилося пройти Леоніду до наміченої мети і, якщо йому все вдасться, Земля отримає волю, а люди перестануть бути кормовою базою Хантерів. Чи вийде у нього? Чи заберуться Хантери геть? І якщо так, то що потім? Чи буде усе так гладко, як пообіцяв Спостерігач? Чи немає в інопланетян інших планів? Поки що нікому невідомих...

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 79
Перейти на сторінку:
Розділ 1

Зірки… Такі далекі й так, несподівано, близькі. Лише руку простягнути... Ну, не зовсім руку, але тільки від мене залежить, коли я опинюся там нагорі, на орбіті. Щоб виконати завдання та звільнити Землю від загарбників.

Божевільно звучить... Особливо, якщо зіставити розміри. Величезна планета, населена більш ніж двома мільярдами людей, численний флот вторгнення Хантерів і якась крихітка, яку звідти, зверху, навіть у телескоп не побачити. І вона, тобто я, збирається самотужки впоратися з усією цією силою. Із потугою, котра всього за кілька тижнів поставила на коліна усе Людство, вбивши при цьому майже вісімдесят відсотків населення. Розкажи мені подібну історію хтось місяць тому, я б тільки пальцем біля скроні покрутив, порадивши не пити без закуски… Хоч якоїсь.

Але в тому і вся справа, що так було раніше. Поки я не став частиною Системи, як я її називаю. Тому що насправді не маю жодного поняття, що і як зі мною сталося. А Спостерігач навіть не спробував пояснити, мотивуючи тим, що людство і я, зокрема, ще не доросли до такого рівня науки, коли зможемо усвідомити те, що відбувається, і зрозуміти, як усе працює. Та й чорт з ним. Адже для того, щоб навчитися керувати автомобілем зовсім не обов'язково розбиратися в принципі роботи двигуна внутрішнього згорання та інших вузлів і агрегатів. Досить знати, де газ, де гальмо і міцно триматися за кермо.

Ось так і я — цілком звичайний хлопець із гетто, отримавши інформаційний пакет інопланетного розуму, перетворився на подібність такого гонщика. Якому вручили в руки неймовірно потужну зброю, дали трохи попрактикуватися, трохи допомогли із загальним розвитком, пообіцяли нагороду та вказали ціль.

Втім, ціль така, що можна обійтися і без нагороди. Історія людства знає багато подібних прикладів, коли герої обирали шлях в один кінець. Згадати хоча б японських камікадзе. Дуже, до речі, схожа ситуація… Прості хлопці сідали в літаки, ледь навчившись злітати, бо повертатися не збиралися. Їхнім завданням було лише довести навантажений вибухівкою літак до ворожих кораблів і не схибити.

І я збираюся все це повторити. Доставити вибухівку на ескадру Хантерів та підірвати її. Загалом, з мінімальними шансами вціліти при цьому.

Я підняв голову і подивився на небо, намагаючись розгледіти крізь хмари, уже звичний ланцюжок найяскравіших цяток — зорельотів Хантерів, що висять на орбіті. Але нічого не вийшло. По-літньому спекотний день і теплий вечір, несподівано змінився вологим холодом. Вітер, що увірвався з північного сходу, приніс не тільки відлуння зимової студені, а й нагнав важкі, свинцево-чорні хмари. Вони йшли однією, нескінченною чередою так низько, що здавалося, ось-ось зачеплять руїни верхніх поверхів висоток. І тоді, крізь усіяні арматурою та гострими уламками бетону дірки, з них рине справжній потоп.

— І якого рожна треба було пертися чорт знає куди на ніч дивлячись? — невдоволено пробурчала Сашка, уткнувшись у мою спину, коли я зупинився, щоб глянути на небо. — Того й дивись, промокнемо з ніг до голови.

— Не промокнемо…

— Пропонуєш перечекати? — невпевнено подивилася на найближчий, недружелюбно вишкірившийся на нас чорними отворами вікон, дім дівчина. — Там? Тоді тим більше не розумію. Якщо ти не поспішаєш, то чому не можна було переночувати в затишку та теплі Притулку? Навіщо ми зірвалися, ніби нам на п'яти андроїди Хантерів наступають?

— Не торохти… Скоро все побачиш і зрозумієш…

Я дістав із інвентарю «Стрибок» і опоясався ним. Потім ще раз звірився з інструкцією, щоб не переплутати кнопки і черговість натискання, і тільки переконавшись, що запам'ятав правильно, повернувся до Сашки, що надулася, ще більше нагадуючи настовбурченого горобчика.

— Послухай… Пояснювати довго, та й не найкраще місце. Сама кажеш: ось-ось злива рине. Тому, пропоную забиратися звідси, а розмови продовжити у зручнішій та приємнішій обстановці.

— В сенсі? — заблищали очі дівчини: образа поступилася цікавістю.

— Ти мені віриш?

— Дурне питання, — губки знову почали надуватися.

— Згоден. Тоді я зараз присяду, а ти залізай мені на спину і міцно тримайся.

— Не зрозуміла?

— Про телепорт доводилося чути?

— У фантастичних книгах…

— Значить, дуже сильно не здивуєшся. Давай, залізай… — я трохи присів. — На руки взяти не можу, вони мені потрібні для керування.

— І куди ми поїдемо? — Дівчина спритно здерлася мені на спину і міцно притулилася, обвивши шию руками, а талію ногами.

— У місце, яке я зможу собі чітко уявити. Так що сопи у дві дірки та мовчи, не збивай налаштування.

— Мовчу… — ледь чутно пробурмотіла просто у вухо Сашко і затихла, мов мишка під віником. Схоже, навіть перестала дихати.

Ну, що ж… До перевірки пристрою готовий…

Я заплющив очі і спробував викликати в пам'яті внутрішню картинку нашого будинку у Місті. Дочекався, поки уявне зображення стало більш-менш чітким і перестало миготіти, а потім натиснув на «поясі» потрібні кнопки…

В очах потемніло, вуха заклало, до горла піднялася легка нудота, трохи закрутилася голова, як при спробі різко встати з кушетки після здачі крові, а наступної миті я повалився горілиць на щось м'яке.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відродження-3, Кулик Степан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відродження-3, Кулик Степан"