Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

Після слів Юрії я вже і сама почала відчувати, як моя рана заростала, і за декілька хвилин від неї й сліду не залишиться. Але нам і справді треба було щось вдіяти з Люцеттою.

— Деяне, Ігорю, беріть коней та наздоженіть її. Нічого дарма на мене витріщаються! — прокричала я їм та сіла на траву. 

Мабуть, мій голос прозвучав дуже переконливо, раз вони обидва одразу ж послухалися мене та взялися за діло. Я не знала, як саме вони її заспокоять, але на крайній випадок у Деяна були необхідні вміння. 

— Схоже, Ігор тебе тепер в кошмарах буде бачити, — посміялась Юрія. 

— Переживе, я думаю, — кивнувши відповіла я та поглянула на свого обезголовленого коня та коня Люцетти, що досі мучився. — І що нам тепер робити? 

— Ну, я можу тебе взяти на свого коня, а ту ідіотку можна посадити до Деяна.

Так, інакше не вийде. Юрія погодиться розділити коня зі мною, але точно не з Люцеттою. Ігор і так важкий, от і лишається Деян. Якось мені неприємно навіть уявляти як вони вдвох сидять на коні, притискаючи один до одного. Але нічого не поробиш. Варто відкинути дитячі почуття.

— Ти навіть не подумала про те, щоб покинути її? — запитала я в Юрії, що явно недолюблювала Люцетту.

— Ми ж пообіцяли, — важко видихнувши сказала вона та поглянула на постаті Ігоря та Деяна, що намагалися зловити та заспокоїти ельфійську музикантку. — Та й Ігор потім буде на мене дутися. Сама знаєш. 

— То, Юріє, того Демона вбили? Ти дарма підкоряла його сили? 

— Та все з ним буде добре, — змахнувши рукою промовила вона. — Він так легко від мене не втече.

— Якийсь він слабенький.

— Я не даю йому забагато сил, щоб не нахабнів та не намагався вирватися з-під моєї влади.

— Зрозуміла, — кивнула я. — Розумно, що ти не даєш йому й можливості вирватися.

Добре, що ми пережили цю сутичку без значних втрат. Навіть якби кинутий ворогом меч вбив Люцетту, мабуть, я б засмутилася. А так поплатилися лише двома конями та закривавленим одягом, до чого, мабуть, не звикати навіть Люцетті, враховуючи те, що і вона пережила дуже багато.

— Ох, блядство, — виматюкалась я взявшись за голову. — А цей день так добре починався. Іноді мені здається, що ми прокляті влізати у всякі проблеми. 

— Менше треба було шлятися туди, куди ви бродили, — здвигнувши плечима відповіла Юрія.

—  Ми ходили на старовинне кладовище.

— Прекрасно, Діано, сподіваюсь ви не трахалися там? Бо тоді я б зрозуміла, чому той дух на вас так розізлився. 

— Ха-ха-ха, — не втрималася я та засміялася, після чого до мене приєдналася і Юрія.