Читати книгу - "Довірся мені, Альбіна Вишневська"

Вже більше тижня він жив у неї, а з мертвої точки нічого не рухалося. Тут настав час зневіритися, але він не з тих людей, що пасують. Питання з довірою ще треба було опрацьовувати, і поспішати не варто. А так хотілося отримати все і одразу. Та Микита розумів, що не варто наполягати, адже руйнувати легше, аніж будувати.

Звичайно, як і в будь-якому іншому селі, люди любили новини, а якщо ці новини стосуються когось цілком помітного, то безліч інформації просто безглуздо дивуватися. А якщо ти ще й не догодив комусь, то чекай невичерпного потоку пліток. Чим і взялася Валька, сестра Андрія. Після того пам'ятного дня, коли Сомов прилетів по речі, яких тільки розмов не ходило між односельцями.

 Буквально вчора Юля відвідала Макарівну, і жінка розповіла досить кумедні чутки про її нового залицяльника з міста. Можливо, раніше Юлька б і засмутилася, довго колупалася в собі, ось тільки зараз щось змінилося. Ніколи не подумала б, що їй стане просто все одно на те, що про неї говорять. Невже вона нарешті навчилася не звертати уваги на все те, що говорять люди? Адже у більшості пліток не було й половини правди. Зате фантастичних домішок було в надлишку.

Мабуть вже не перший місяць вона висить на кінчику язика пліткарок. Аякже, адже спочатку її покинули, є про що поговорити. А потім вона взагалі з міста з новим залицяльником повернулася, та таким, що на заздрість місцевим.

Макарівна не пропустила можливості розповісти й чутки про Андрія. Той, подейкують, збирається на вихідні приїхати в село зі своєю новою дружиною, знайомитися з ріднею. Ось тут Юля і зупинила жінку, давши зрозуміти, що така інформація їй зовсім не цікава. І не брехала, бо знати щось про життя колишнього просто не хотіла.

Юля сиділа в кріслі і пила воду, вдивляючись у календар. Микита десь із дідом Василем рибалили на річці, а їй захотілося пирогів з яблуками напекти. І поки запашна здоба випікалася, Юля сумно відраховувала останні дні відпустки. Ще якихось сім днів і на роботу. А потім короткі два тижні і школа загудить, мов вулик, наповнюючи свої стіни дитячими голосами, сміхом, криками.

Непомітно на її губах розпливлася усмішка, варто було згадати, як її учні перші дні випромінюють небувалу енергетику. Це все добре, але в особистому житті вона просто розгубилася. Ось сьогодні налетіла шалена нудьга, коли уявила, що Микита поїде. А те, що він поїде, до ворожки не ходи. Коли ж вона встигла так прирости до нього? Чи це його гарне ставлення настільки проникло в кожну клітинку і розрослося там?

Микита пропонував переїзд, та вона боялася. Боялася того, що швидко набридне і стане непотрібною, а повертатися потім додому - буде схоже на поразку. На кону надто великі ставки, і якщо він нічим не ризикує, то їй було чим. І вона це йому не раз повторювала, і все всередині стискалося від того, що робить йому боляче.

Юля чудово бачила, як чоловік сильніше стискає зуби та ковтає слова, стримується, це видно неозброєним оком. Але вона вчинить правильно, давши собі ще час, адже тільки тоді вона почуватиметься впевненою у своєму вчинку, коли всередині не залишиться і краплі сумнівів.

На столі красувалася величезна таця з запашними пирогами, аромат неймовірний на весь дім. Дівчина схопила чергового рум’яного пиріжка, розірвала його на дві частини та принюхалася. Одразу згадалося дитинство, їхня велика родина, котра завжди влітку пекла пироги з різними фруктами. Чомусь згадався той рік, коли не стало бабусі, і по щоці потекла гаряча сльоза.

Щоб не псувати собі спогадами нерви, Юля змусила себе прибрати кухню, гарно вимити весь посуд та підлогу в той час, коли на плиті доварювався курячий суп з вермішеллю. Микита любив їсти те, що вона готує, тому робила це з радістю.

На годиннику близько сьомої, а рибалок щось не було, невже доведеться шукати? Дівчина ледь розігнулася, вимивши підлогу в хаті. Надвір вибігла вся скуйовджена і з відром брудної води. Вибігла і зупинилася, ніби вросла в землю, побачивши за двором колишнього з фарбованою блондинкою, що висіла на його руці і поважно йшла по дорозі.  Дівка нервово смикала Андрія та щось бубоніла.

 Ось тобі і зустріч, ось і вийшла вилити воду. У спину ніби хтось штовхнув, Юля смикнулася і готова була вже кинутися до будинку, але несподівано зустрілася з Микитою поглядом. Той стояв за спиною та вивчав її, жодного разу не виявивши своєї присутності. І як це вона проґавила його повернення? Хоча, можливо, він повернувся тоді, коли вона мила підлогу.

- Ти мене злякав! - Усміхнулася чоловікові, помічаючи, що той мабуть був у душі, волосся ще не висохло.

- Навіть не намагався, - знизав плечима Гранін і навіть не усміхнувся, адже чудово бачив, як Юля до цього немов скам'яніла, вийшовши з дому.

Він бачив, як її плечі опустилися, а права долоня мимоволі стиснулася в кулачок. Колишній, чорти б його забрали, як спеціально проходив повз саме в той момент, коли дівчина вийшла надвір. Що він відчував? А йому наче по голові торохнули. Зайвий раз переконався, що Юля ще не його, далеко не його. І якою б ніжною та чуйною не була, але він відчував, що дівчина на відстані.

- Як улов?

Микита внутрішньо вилаявся, коли зрозумів, що вона намагається говорити, як ні в чому не було. Хоча, а чого власне він хотів? Щоб вона йому на груди впала і плакала про невдале кохання? Ще чого! Не зовсім він божевільний, та й не приємно все це.

- Іванович забрав рибу, сказав, що почистить і насмажить, так що скоро будемо смакувати наш улов, - все ж таки змусив себе усміхнутися і підійти ближче, торкаючись рукою її скуйовдженого волосся.

- Давно не їла рибу, - сказала мрійливо і поцілувала чоловіка у підборіддя, - добре відпочили?

- Відмінно, а ти впоралася?

- Пироги, якщо їх коти не вкрали і не понадкушували, чекають на тебе! – розсміялась у відповідь і, схопивши чоловіка за руку, потягла його до будинку.

 А вже пізно вночі, коли Юля, притулившись до грудей Микити, невигадливо водила по вологих грудях пальчиком, чоловік все ж таки видавив із себе новину.