Читати книгу - "Довірся мені, Альбіна Вишневська"

Наступного дня, взявшись за руки, Юля та Микита поверталися з річки. Спека неймовірна, і лише купання надавало тілу полегшення.

 – Тримай парасольку, а я хутко збігаю до магазину, хочеться холодної води. Зачекаєш, чи підеш зі мною?

Дівчина, усміхаючись, розглядала Микиту, котрий з кишені діставав мобільний.

– Тім нещодавно телефонував, а я не чув. То краще тут зачекаю тебе та малому зателефоную.

– Привіт йому від мене. Не сумуй.

Шукаючи у сумочці гаманець, Юля квапилася до магазину. На порозі зупинилась і ще раз подивилася на чоловіка. Йому так гарно в білій футболці та чорних шортах. Зовсім не схожий на бізнесмена, котрий колись у торгівельному центрі самовпевнено добивався її прихильності.

 Не встигла увійти в магазин, як помітила зацікавлені погляди у її бік. На якусь мить черга біля каси затихла, лише говірка Раїса Іванівна старанно виконувала свою роботу: розповідала свіжі новини.

– Юлько, а ти чи заміж вийшла? – доволі безсоромно баба Марія пішла на штурм, а її подружки, складалося враження, навіть забули, що треба дихати.

– А якщо й так, то що з того?

– Побійся Бога, стільки років з Андрійком жила, а тут загуляла.

Юля здивовано подивилася на бабу та нахмурила брови. То звідки у старої пліткарки така інформація? Дівчина уважно оглянула присутніх і іронічно хмикнула. Неподалік, біля холодильника з рибою, стояла кума Валентини, сестри Сомова. То не звідти вітер дме?  

– Знаєте що? А краще вашого чудового парубка Андрійка привітайте. У нього дівка вагітна, кращу знайшов.

Баба Марія здивовано подивилася у бік холодильників, але Ольги вже не було в магазині. Юля трималася із останніх сил. От нащо щось говорила цим зміюкам? Навряд чи хто поспівчуває їй. Ні, скоріш за все по селу пронесеться хвиля новин на тему «А що, він чоловік, йому дитину хочеться».

Мовчки дістала з холодильника дволітрову пляшку води, перед продавчинею поклала гроші.

 – Решти не треба. Дякую..

 – У нас тут черга, чи ти найрозумніша? А ще вчителька, - донеслось з усіх боків.

Раїса Іванівна розвела руками. Даючи зрозуміти, що розрахуватися варто у порядку черги.

 – Вибач, дівчинко, то зачекай.

В горлі горіло від бажання розревітися, але дівчина трималася. Скоріше б втекти з очей цих недолугих пліткарок та потрапити у обійми Микити. Але у вікні побачила, що до її чоловіка щебечуть незаміжні дівчата.

Таке траплялося неодноразово не лише на річці, коли вона плавала на спині і не звертала уваги на те, відбувається на березі, але й поруч з її будинком. Микита не раз був затриманий говіркими дівчатами. Юля бачила, як чоловік інтелігентно відшивав охочих до слова дівчат, але ті не зважали на елементарні правила етикету.

І що вона бачить зараз? А бачить те, що Микита, ховаючи телефон у карман, з усією своєю лінивою грацією лева зі скептичним виразом слухав дівчат.

Вперше за весь час Юлю немов струмом вдарило. Хотілось вирватися із магазину і долучитися до розмови. Але вона стрималася. Тому, повільно йдучи до вікна ближче, уважно спостерігала за тим, що відбувається під густою кроною дерев, які росли неподалік від магазину.

Микита спілкувався з сином до того моменту, доки краєм ока  не помітив, що неподалік нього кружляли дві незнайомки. Дивні. В магазин не поспішали, зате активно перешіптувалися, дивлячись у його бік. Не встиг чоловік побажати синові гарного дня, дівчата активізувалися, намагаючись розговорити чоловіка. Микита відповідав однозначно, а коли набридло, то без зайвих слів розвернувся на сто вісімдесят градусів і увійшов до магазину.

- Ти скоро? - Оцінив атмосферу і зрозумів, що дівчина розплачується за товар.

Раїса Іванівна вмить змінилася на обличчі та посміхнулася Микиті, кокетливо поправляючи високу зачіску.

- Який гарний чоловік, - сказала жінка, якій давно за п'ятдесят.

- Приємно чути від такої милої жінки, - не поліз за словом у кишеню і посміхнувся, притискаючи Юлю до себе, - Микита Гранін.

- Раїса Іванівна, - розквітла жінка, від чого Юля іронічно хмикнула, пам’ятаючи про любов тітки Раї до вродливих чоловіків.

- Всього найкращого, - підморгнув Микита і поспішно вивів Юлю з крамниці.

- Та ти красень! - сказала дівчина, щойно кроків на сто відійшли від магазину.

- Невже? – руки чоловіка піднеслися до небес. – Не було б щастя! Дочекався!

- Гей, ти, блазень гороховий, - штовхнула Граніна ліктем у бік.

- Не ревнуй.

- Пффф, - пирхнула своє коронне і сильніше притулилася до руки Граніна.

Дівчина намагалася не згадувати неприємну розмову з пліткарками, але тяжкість на душі залишалась. Гранін розповідав про сина, про те, що хлопець сумує за дорослими. Юля слухала уважно, не перебивала, але вже біля будинку рішуче запитала:

- І про що тобі співали дівчата біля магазину?

Гранін відчинив хвіртку і пропустив дівчину вперед, здивовано граючи бровами.

- Та невже? – запитав здивовано-іронічно, не вірячи в її ревнощі, хоча всередині чомусь так приємно лоскотало.

 Отже, все вона бачила, спостерігала і майже всю дорогу думала. І ось, нарешті, набралася сміливості та порушила це питання.

- Гей, я до кого звертаюся, - насупила брови, ледве стримуючись від сміху.

- На сінник надвечір запрошували, - відповів з лінивою грацією, зачісуючи волосся п’ятірнею.

- Так, так, Микито, а ти у нас безстрашний парубок? – очі Юлі заблищали якимось дивним вогнем. – До речі, так, між ділом... в господарстві маю гострі вила, — сказала, впевнено крокуючи до ґанку.

Гранін дивився їй у слід і усміхався, відчуваючи безмежну любов до цієї дівчинки в короткій літній сукні. Проста річ, а так спокусливо виглядає на жіночному тілі.

Він наздогнав її в коридорі, жадібно притиснув до стіни і в черговий раз вимогливо поцілував до безтями.

Микита жодним чином не покидав спроб, щоб переконати Юлю поїхати жити до нього.  Та кожного разу стикався з її впертістю. Стримуватись було нелегко, але чоловік терпляче, не перегинаючи палицю, час від часу наводив переконливі докази того, що не варто боятися, він поруч, тому підтримає.